Марія Михайлівна Романівська - Загнуздані хмари

ніжного шовку кольору морської піни, червоненькі черевички і капелюшок, як весняний тюльпан, лежали на канапці, чекаючи на свою господиню. Правда, їй не дуже й хотілося іти. Хотілося побачити своїх і розповісти, як цікаво господарювати на чудовому кораблі, але неприємно було з'являтися на очі після такої невдачі — де ж таки, лишити «Південь» без дощу! Їй так і ввижалось, як молодь оточить її веселим колом і буде під'юджувати: як же це так з дощем підкачали?.. Їм збоку, звичайно, смішно: і хмари зробили, а дощику не дали, та ще й шкоди наробили. А спробували б самі: хмари це вам не кінь і не комбайн. Особливо, коли на шляху зустрічаються такі капості, як, наприклад, кулясті блискавки. Не напишете ж ви їм: ходити на шляху забороняється!..

І ще одно непокоїло Катрусю: хотілось піти, закінчивши всі свої справи, як і годиться добрій господарці! Зовні здавалося, ніби все гаразд. Обід привезуть з МТС. Корабель у неї, як лялечка, так і сяє — можна й не викликати аеродромного для прибирання. Це ж дурниці! Її пилососи за якісь півгодини виссали всі порошинки із меблів корабля, автоматичні щітки весело пробігли туди й назад по паркету. Справжня втіха так прибирати. Та в Катрусі лишився один куточок… неприбраний. Туди ще не міг просунутись жоден автомат, і навіть ганчірка ніколи там не гуляла. Катрусі ввижались в цьому таємничому місці купи пороху та ліси павутиння… Бр… На фоні чистого корабля це виглядало такою самою недоречністю, як невдача з дощем у «Півдні»!

Цією недоторканою для чистьохи-Катрусі зоною була професорова кімната. Він рішуче не дозволяв її прибирати. У нього, мовляв, виключно тендітні прилади. Та хіба вона слон! Адже він не заперечував, коли Катруся прибирала в кімнаті спостережень чи в розвідковій. Просто впертий старий! Катруся вже як не підходила до нього з усіх боків, і його Маргошу взяла під своє шефство, а нічого з того не вийшло. Каже: «Ах, мила Катрусю, слово честі, у мене чисто, я сам завжди звик прибирати, а Маргоша в мене охайніша за людину».

Але сьогодні почула Катруся, що й професор збирається до колгоспу дослідити місце, де розірвалася блискавка. Може, сьогодні, нарешті, під'їхати до старого і під час його відсутності зробити наступ на те павутиння?.. А то прорив, та й годі. Начальник все про премію за чистоту їй каже, та хіба ж вона має право на премію, коли є хоч куточок брудний?

Катруся одягла червоненькі черевички і постукала до Ролінського. Він і справді збирався кудись. Капелюх лежав напоготові поряд із зручним кавказьким ціпком, а сам професор (от безсовісний!) чистив у кімнаті щіткою свій костюм.

Гостре око Катрусі, око господині, одразу побачило безладдя. На поліровці столу — каламутний плюш пороху, у кутку — сірий парашутик павутиння, а під столом — жах! — повне блюдце (теж вигадав!) недокурків.

— О, — простогнала Катруся, — який жах!

— Що таке?.. — розгублено кліпнув віями старий, стурбовано оглянувши свою кімнату.

— Ви не бачите, — сердито напосідала Катруся, — ясно, ви не бачите, бо у вас на окулярах ціла шуба з пороху. Але мені це набридло. Справді, Миколо Івановичу, коли ви не дозволите мені сьогодні прибрати, я викличу з МТС санкомісію і оштрафую вас, от побачите!

Ролінський розгублено зняв окуляри і тримав їх у руці, не знаючи, сердитись йому чи сміятись.

— Катрусю, — захникав старий, побачивши, що йому не відкрутитися, — мені ж треба йти, а ви мене затримуєте. Я не можу дозволити вам тут поратись… Я вже казав… Ваші щітки-автомати шумлять, як мавпи на водопої!

— Можливо, — зніяковіла Катруся, уявивши, як страшенно галасують мавпи на водопої. Можливо, мої автомати справді трошечки шумлять, але, коли хочете, я можу принести звичайну ганчірку і звичайний собі віник.

Катруся почервоніла, бо наявність в її автоматичній кухні звичайного віника була таємницею. Віник серед автоматів виглядав так само смішно, як, наприклад, гасова коптилка серед електричних ліхтарів. Але за електричною грубкою в Катрусі таки стояв старий дід-віник. Його подарувала старенька мама, коли дівчина йшла на корабель: вона ж не уявляла, як можна господарювати без віника.

Щоб приховати свою ніяковість, Катруся почала умовляти Ролінського.

— Ну, хороший Миколо Івановичу, ну дозвольте! Я вмить! За це я вам викупаю ще раз Маргошу, вона ж, біднесенька, брудна. І до колгоспу вас сама відвезу: я теж туди їду.

Вона так упрошувала Ролінського, що той несподівано здався; Катруся таки вимолила в нього рівно п'ятнадцять хвилин на прибирання, пообіцявши за це мільйон цікавих для професора послуг.

Вона принесла під фартухом віник і ганчірку і взялася порядкувати. Професор кректав, ходив навколо неї, як квочка, в якої займають курчат, і все ж таки дозволив витерти деякі прилади.

Раптом у шафі щось виразно зашкряботіло, зашаруділо.

— Миші! — вжахнулася Катруся. — У вас навіть миші завелися! А що ж робить Марго?

Марго, немов зрозумівши зауваження, підійшла до шафи і сіла перед нею, не виявляючи одначе великого зацікавлення.

— Давайте мерщій ключ, заклопоталася Катруся, — нехай Марго з'їсть мишу!

Але професор несподівано почервонів, потім зблід і почав пересувати стілець, намагаючись заглушити шкряботіння миші.

Але його все-таки було чути. Яка нахабна миша!

— Я бачу, вам її шкода! — здивувалася Катруся.

— Ах, лишіть мене, будь ласка, — розсердився враз старий. — Мені вже треба йти, а ви тут займаєтесь зоологією, досліджуєте мишей, павуків тощо…

Дивуючись такому опору професора, Катруся облишила шафу і поспішила швидше закінчити прибирання. Цур їй, тій миші! Хай лишається: може, то якась вчена миша, для дослідів, адже у діда Омелька в лабораторії були і жаби, і вужі всякі.

Полегшено зітхнувши, Ролінський замкнув за Катрусею двері. Задоволена, вона побігла одягатися. А старий підійшов до шафи і, одімкнувши її, випустив звідти щось кругле, чудернацьке…

Це була прозора Дженні. Лапи, голова, хвостик просвічувалися, як найчистіше скло, і