Редьярд Джозеф Кіплінг - Мауглі

Це була всього-на-всього сонячна цяточка, яка тільки на одну мить засяяла на мідних замках старої рушниці, але ніщо в Джунглях не виблискує так яскраво, коли, звичайно, небом не пливуть хмари. Тоді лусочка слюди, маленька калюжка чи навіть просто гладенький листок блищать, ніби геліограф[3]. Але цього дня небо видалося спокійне і безхмарне.

— Я знав, що люди поженуться за нами, — промовив урочисто Акела. — Недаремно я був Ватажок Зграї!

Четверо братів Мауглі мовчки поповзли у терня і кущі.

— Куди ви пішли, не сказавши ні слова? — крикнув Мауглі.

— Ш-ш! Ми прикотимо сюди його череп ще до півдня, — відповів Сірий Брат.

— Назад! Назад і чекайте! Людина не їсть Людини! — викрикнув Мауглі.

— А хто тільки що видавав себе за вовка? Хто хотів штрикнути мене ножем, коли я подумав, що він Людина? — сказав Акела, коли четверо вовків сердито повернулись і вляглися біля ніг Мауглі.

— Невже я повинен пояснювати вам, чому я роблю те або інше? — люто закричав Мауглі.

— Це ж Людина! Так завжди каже Людина, — муркотіла Багіра у свої вуса, — точнісінько так розмовляли люди навколо князівських кліток в Удейпурі. Нам, Племенам Джунглів, відомо, що Людина наймудріша в світі. А якби ми вірили тільки своїм вухам, то думали б, що вона дурніша за всіх. — І вголос вона додала: — Б цьому Людське дитинча має рацію. Люди полюють зграями. Було б нерозумно вбити одного, не знаючи, що роблять інші. Ходімо подивимося, що ця Людина замишляє проти нас.

— Не підемо, — буркнув Сірий Брат. — Полюй сам, Братику. Ми знаємо, чого нам треба. Ми вже давно принесли б череп.

Мауглі з болем в серці зміряв поглядом кожного з своїх друзів, і його очі наповнилися слізьми; він кинувся уперед і, впавши на одне коліно, сказав:

— Хіба я знаю, чого мені треба? Гляньте на мене!

Звірі неохоче подивились і одвернулися, але Мауглі знову Й знову наказував їм дивитися, аж поки вся шерсть на них стала дибом і вони затремтіли всім тілом, а Мауглі не зводив з них очей.

— Тепер, — промовив він, — хто з нас п'ятьох ватажок?

— Ти ватажок, Братику, — відповів Сірий Брат і лизнув Мауглі ногу.

— Так ходімо ж зі мною, — сказав Мауглі, всі четверо пішли за ним, підібгавши хвости.

— Це від того, що він жив з Людською Зграєю, — озвалася Багіра, нечутно спускаючись за ними. — Тепер у Джунглях з'явилась сила дужча, ніж Закон Джунглів, Балу.

Старий ведмідь нічого не відповів і глибоко задумався.

Мауглі безшумно простував Джунглями під прямим кутом до стежки Бульдео. Нарешті, розсунувши кущі, він побачив, як старий мисливець з рушницею за плечима біг собачим тюпцем по дводенному сліду.

Ви пам'ятаєте, як Мауглі, залишивши село, ніс на плечах важку сиру шкуру Шер-Хана і Акела з Сірим Братом дріботіли за ним — через те їхній слід виднівся дуже виразно. Ось Бульдео дійшов до того самого місця, звідки, як вам відомо, Акела повернув назад і переплутав сліди. Він сів, закашлявся, щось бурмотів, потім бродив туди й сюди, намагаючись знову натрапити на слід, — і весь час був так близько від тих, кого шукав, що міг вцілити їх камінцем.

Ніхто не вміє підкрастись тихіше за вовка, коли він не хоче, щоб його почули, і коч, на думку звірів, Мауглі був страшенно незграбний, проте він рукався, мов тінь. Усі зони оточували старого мисливця, як зграя дельфінів оточує корабель, що мчить на всіх парах, і при цьому безперечно розмовляли між собою, бо мова звірів починається нижче низької ноти, яку може вловити недосконале вухо людини. (Кінчається ж її гама таким високим писком Манга, кажана, що багато хто з людей не може почути його зовсім. З цієї високої ноти починається мова всіх птахів, кажанів і комах.)

— Це краще за будь-яке полювання, — сказав Сірий Брат, коли Бульдео нахилився, придивляючись і віддихуючись. — Він скидається на свиню, яка заблудилася в Джунглях біля річки. Що він говорить?

Бульдео із запалом щось бурмотів.

Мауглі переклав:

— Він каже, що, напевно, коло мене танцювали цілою зграєю вовки. Він каже, що ніколи в житті не бачив такого сліду. Він каже, що дуже стомився.

— Він того сліду не знайде до смерті, — сказала холодно Багіра і шмигнула за дерево, так наче вони гралися в хованки. — А що тепер робить цей кощавий?

— Збирається їсти або пускати дим ротом. Люди завжди бавляться своїми ротами, — відповів Мауглі, і мовчазні слідопити побачили, як старий мисливець, набивши і припаливши люльку, почав пускати дим з рота. І вони силкувалися запам'ятати запах тютюну, щоб найтемнішої ночі, коли треба буде, безпомилково впізнати Бульдео.

Потім на стежці з'явилось кілька вуглярів, і, звісно, всі вони зупинилися поговорити з Вульдео-мисливцем, слава якого гриміла миль на двадцять довкола. Вони посідали й запалили люльки. Багіра та її супутники, наблизившись, чекали, поки Бульдео почне розповідати про Мауглі, хлопчика-перевертня. Старий мисливець розповів усе від початку до кінця з найрізноманітнішими доповненнями і прикрасами. Як він власноручно убив Шер-Хана, як Мауглі став вовком і бився з ним до самого вечора, а потім знову перетворився у хлопчика і заворожив рушницю Бульдео так, що куля, призначена для Мауглі, звернула вбік і влучила його власного буйвола і що село, вважаючи Бульдео найхоробрішим мисливцем у Сіонійських горах, послало його убити перевертня. А тим часом мешканці села схопили Мессуа і її чоловіка, які, безперечно, є батьки перевертня, і замкнули у їхній власній хаті, і зараз готуються тортурами змусити їх зізнатися в тому, що батько Мауглі — чаклун, а мати — відьма, і що потім обох спалять.

— Коли? — запитали вуглярі, тому що вони дуже хотіли теж побувати на церемонії.

Бульдео сказав, що до його повернення нічого не