Анатолій Георгійович Олексин - Говорить сьомий поверх

— Та гаразд уже, гаразд! Разом робили! — перебив Олег: Васина похвала, здавалось, була йому неприємна.

Щоб змінити тему розмови, Юхим Трошин несподівано запитав:

— А кому, цікаво, ця кімната належала?

— Самі не знаємо, — відповів Олег. — І звідки вона тут, на горищі, ця цегляна коробка?

— Я довідаюсь! Сьогодні ж довідаюсь! — вигукнув Льонька, якому дуже хотілося хоча б у чомусь проявити себе і взяти реванш.

— Не хвались! Звідки ти можеш довідатися? — тихо спинила його Таня.

Та Льонька не хвалився: він справді-таки міг довідатися.

До революції будинок належав акціонерному товариству «Мадам Жері і дочка». Сама мадам давно втекла за кордон. А дочка її довго ще жила на третьому поверсі, у квартирі номер дев'ять. І займала у цій квартирі всього-на-всього одну невелику кімнату, що виходила вікнами на подвір'я.

Після «Жері-дочки» спадкоємців не залишилося, і в її кімнату в'їхала Калерія Гаврилівна Клепальська. Льоня прозвав нову сусідку «мадам Жері-внучка».

На дверях дев'ятої квартири, біля круглого сріблястого дзвінка, висіла табличка, на якій акуратно, чорною тушшю було виведено: «Уткіним — 1 дзвінок, Кругляшкіну — 2 дзвінки, Митрохіній — 3 дзвінки».

А десь збоку зловісно поблискувала маленька чорна кнопочка і поряд, під целофаном, — категоричний наказ: «Тільки Клепальській!»

На всіх мешканців дев'ятої квартири припадав один облуплений металевий ящик з дірочками — «Для листів і газет». «Мадам Жері-внучка» окремого ящика не мала з тієї простої причини, що газет вона не виписувала і листів ні від кого не одержувала.

Кілька місяців у своєму житті Калерія Гаврилівна була на «виховній роботі» — вона зібрала невелику групу дошкільнят і гуляла з ними по бульвару, навчаючи малюків французької мови і гарних манер. Коли всі малюки уже цілком оволоділи гарними манерами, вони закидали свою виховательку сніжками, і групка була розпущена. Калерія Гаврилівна перейшла на роботу «в мистецтво»: вона почала продавати театральні квитки. Усіх знаменитих артистів вона називала тепер просто на ймення, як своїх давніх знайомих. Вона точно знала, у кого з них який характер і скільки метрів житлової площі.

Вечорами вона вела тривалі розмови по телефону зі своїми подругами з інших театральних кас:

«А що, коли я попрошу у вас „Сплячу красуню“ навзамін „Пікової дами“? Я обіцяла одній своїй приятельці „Лебедине озеро“, а дістала тільки „Бахчисарайський фонтан“…»

Якось Калерія Гаврилівна принесла Льоні квиток на прем'єру в Театр юного глядача. І, якщо з того часу він коли-небудь відмовлявся виконувати її прохання (збігати у магазин, винести відро зі сміттям на подвір'я), «мадам Жері-внучка» вигукувала:

— І це вдячність за ті культурні задоволення, які ти дістав завдяки мені?

Шофер Вася Кругляшкін доводив, що Калерію Гаврилівну не випадково поселили в кімнату колишньої домовласниці: «У неї самої повно родимих плям!»

Льонька уважніше придивився до нової сусідки, але ніяких «родимих плям» у неї не виявив. Зате він знайшов цілих дві бородавки: одну в центрі лоба, якраз на тому місці, де в індійських акторок у кіно буває чорна цятка; а другу — на підборідді.

Тоді шофер Вася пояснив Льоньці, що він мав на думці «родимі плями минулого», тобто всілякі пережитки в характері Калерії Гаврилівни.

З цим уже важко було не погодитись — пережитки справді були: Калерія Гаврилівна любила побурчати, поплескати язиком і поскандалити на кухні.

У спадок від колишньої домовласниці їй дісталися не лише «родимі плями і бородавки минулого», а ще й дві товсті книги у шкіряних палітурках, що відгонили пліснявою і старовиною. Льонька знав, що в одній книзі був точний список усіх колишніх мешканців будинку, яким мадам Жері-старша здавала кімнати і квартири за платню. А в другій книзі був щоденник «старшої мадам», в якому було докладно розписано про всі ділові операції акціонерного товариства.

Останнім часом дві товсті шкіряні книги підпирали кухонний столик «мадам Жері-внучки», який під час свого недавнього пересування з віддаленого кутка до вікна втратив одну з чотирьох ніжок. Калерія Гаврилівна в результаті тривалих переговорів, конфліктів і прямих агресивних дій захопила врешті-решт найсвітліше і найзручніше місце на кухні.

«Я в'їхала в квартиру пізніше від усіх. Я, можна сказати, ваша гостя! — заявляла вона. — І ви повинні йти мені назустріч!»

Льонька ускочив до кухні, коли там уже нікого не було: покінчивши з недільними обідами, усі мешканці відпочивали в кімнатах або пішли подихати свіжим повітрям.

Льонька підбіг до столика Калерії Гаврилівни, присів і почав витягувати старовинні книги. Посуд, накритий сірим кухонним рушником, з тихим зловісним дзвоном поповз униз. Льонька ледве встиг утримати його. Тоді він, недовго думаючи, поставив круглі гірки тарілок і блюдець просто на підлогу й легко витяг книги з-під столу.

Список мешканців, що знімали кімнати у мадам Жері-старшої, був довжелезний. Кожна сторінка була перетнута згори донизу вузькими рівними доріжками граф. І кожна графа мала своє особливе призначення: «Прізвище, ім'я по батькові. Коли прибув. Коли вибув». Дві останні графи дуже здивували Льоньку: «Благонадійність» і «Особливі прикмети».

Проти прізвища кожного мешканця квапливим діловим почерком домовласниці було виведено: «Благонадійний» або «Неблагонадійний»; «Треба придивитися» або «Треба повідомити в поліцію»…

У графі «Особливі прикмети» відмічалося: «Багатий. Платить вчасно». Або: «Небагатий. Платить невчасно». У тих, хто був «небагатий» і «платив невчасно», дати прибуття і вибуття стояли одна від одної на дуже невеликій відстані: мадам Жері, певно, любила акуратність і боргів не прощала.

Сидячи на підлозі, в оточенні тарілок і блюдець, Льоня замислився… Йому важко було собі уявити, що весь цей величезний будинок, зведений з