Марек Краєвський - Смерть у Бреслау

за словами Мокка, він міг довіряти. Маленьке віконечко під стелею виходило на північ, на одне з п’яти внутрішніх подвір’їв будинку управління поліції. Він похилив голову на стіл. Глибокий сон зморив його десь на чверть години. Розбудив його Смолож, який прийшов особисто.

— Ось смокінг і маска, — товстий рудий чоловік приязно всміхнувся. — А зараз важлива інформація. Чорний «Мерседес» із вказаним вами реєстраційним номером належить баронові Вільгельмові фон Кепперлінґу.

— Дякую. Мокк не переоцінив вас. Але звідкіля, до біса, ви це взяли? — він показав пальцем на чорну оксамитову маску.

У відповідь Смолож приклав палець до вуст і вийшов з кімнати. Анвальдт закурив сигару й відкинувся на стільці. Він заклав руки за голову й кілька разів потягнувся усім тілом. Усе складалося в єдину картину. Барон фон Кепперлінґ здійснив найпотаємніші Маассові бажання, присилаючи йому гарненьку гімназистку. «Звідки він про це знав?» — занотував він на аркуші паперу. (Неважливо. Маасс зовсім не приховував своїх уподобань. Учора в парку він досить голосно розповідав про це). «Навіщо?» — знову заскрипіло перо. (Щоб контролювати Маасса, а через нього й моє розслідування). «Чому?» — на аркуші в клітинку з’явилося наступне запитання. Він напружив пам’ять і перед очима постали рядки з Моккового листа: «...покійний уже гауптштурмфюрер СА Вальтер Пйонтек швиденько використав слід, підказаний бароном Вільгельмом фон Кепперлінгом (який, між іншим, має багато друзів у Гестапо)... Якщо хтось знайде справжніх убивць, одразу ж усю величезну пропагандистську акцію буде висміяно в англійській чи французькій пресі. Застерігаю вас від цих людей. Вони жорстокі й здатні будь-кого примусити відмовитися від розслідування».

Анвальдт відчув приплив гордощів. Надяг маску на обличчя.

— Якщо Гестапо дізнається про мету мого розслідування, напевно припинить його, боячись висміювання у Франції й Англії, — бурмотів він, підходячи до невеличкого дзеркала на стіні. Але мені здається, що в Гестапо є люди, яким захочеться припинити моє розслідування зовсім з інших причин.

Оксамитна маска затуляла дві третини обличчя. Анвальдт скорчив блазенську гримасу й ляснув у долоні.

— Може, я зустріну їх у барона на балу, — голосно сказав він собі. — Час на бал-маскарад, асистенте Анвальдте!

Бреслау, того ж таки 9 липня 1934 року. Пів на восьму вечора

Без особливих зусиль, щоправда, збіднівши при цьому на п’ятимаркову банкноту, Анвальдт переконав сторожа кам’яниці на Уферцайле 9, що йому необхідно зробити кілька ескізів зоологічного саду при вечірньому освітленні. Поліцейський відчинив двері на горище отриманим ключем і хисткою драбиною виліз на похилий дах. Дах, на який він збирався вилізти, височів на три метри вище. Він витяг з рюкзака товсту линву, на кінці якої було прив’язано сталевий гак із потрійним жалом. Минуло хвилин із десять, перш ніж гак за щось зачепився. Не без зусиль Анвальдт видерся на вищий дах. Щойно опинившись там, він скинув дещо забруднені грубі штани й довгого фартуха. Під цим маскуванням виявився смокінг і лаковані черевики. Він перевірив, чи має цигарки й роззирнувся навколо. Невдовзі знайшов те, що шукав: ледь заіржавілий душник, прикритий трикутним дашком. Анвальдт зачепив за нього гак і дуже повільно, пильнуючи, щоб не забруднитися, спустився линвою на кілька метрів униз. За дві хвилини його ноги торкнулися кам’яних поручнів балкону. Він стояв на них досить довго. Важко дихав, чекаючи, доки на тілі висхне піт. Охолонувши трохи, глянув на яскраво освітлені вікна. Він зрозумів, що на балкон виходять вікна двох кімнат. За мить почав уважно вдивлятися в одне з них. На підлозі звивалися два жіночі й два чоловічі тіла. Минуло з півхвилини, перш ніж він збагнув цю складну конфігурацію. Поруч на софі недбало розкинувся голий чоловік у масці, а обабіч нього вклякли дві дівчини в гімназійних формах. Стурбований дивними звуками, Анвальдт підійшов до другого вікна. Тим звуком виявився свист батога, яким двоє дівчат у високих чобітках і чорних мундирах шмагали хирлявого блондина, прикутого наручниками до лискучих дверцят кахляної пічки. Чоловік скрикував, коли залізні наконечники батогів ранили його вкрите синцями тіло.

Обидва вікна були широко розчахнуті. Напоєне пахощами ароматичних речовин повітря дрижало від більш чи менш удаваних жіночих стогонів. Анвальдт увійшов крізь балконні двері до першої кімнати. Як він і припускав, ніхто з присутніх не звернув на нього найменшої уваги. Зате поліцейський пильно придивлявся до всіх і легко впізнав зрізану Маассову щелепу й родимку на руці «гімназистки». Вийшов до передпокою, тихенько зачинивши за собою двері. У цьому приміщенні було декілька ніш, у яких стояли білі мармурові колони. Інстинкт хамелеона підказав йому зняти смокінг і сорочку та повісити їх на одній з колон. Знизу долинали ніжні звуки струнних інструментів. Він упізнав «Імператорський квартет» Гайдна.

Спустившись сходами, він побачив троє розчахнутих дверей. Підійшов до одних і роззирнувся. Розсунуті скляні стіни трьох кімнат утворювали велику залу розмірами десь тридцять на сорок метрів. Усюди по ній розташовувалися дерев’яні столики із фруктами, келихами й пляшками у відерцях з льодом, а також кільканадцять низьких соф і шезлонгів, зайнятих оголеними рухомими тілами. Барон диригував квартетом незвичайною паличкою — людською гомілковою кісткою. Прекрасноокий служник, одягнутий лише в індіанську пов’язку, що закривала геніталії, щедро наливав вино до високих келихів. Цей Ганімед на хвилинку припинив свої обов’язки й почав граційно кружляти поміж гостей, розкидаючи навколо трояндові пелюстки. Він дбав, аби кожен із гостей почувався задоволеним. Тому неабияк здивувався, побачивши високого шатена, який на хвильку спинився перед дверима, а тоді швидко сів у шезлонг, з якого на підлогу саме скотилася пара лесбіянок. Танцюючим кроком підійшов до Анвальдта й запитав мелодійним голосом:

— Чогось бажаєте, шановний пане?

— Так. Я вийшов на хвильку до туалету, а тим часом моя партнерка кудись зникла.

Ганімед підвів брови й пролебедів:

— Нема проблем, зараз ви отримаєте нову.

Із зоологічного саду доходив сморід гною, час від