Ірина Сергіївна Потаніна - Ну чисто янгол!

— Стривайте! Але ж у нас є безліч вірних Слуг Волі Обставин! — не вгавав Ведмедик. — Той-таки Король і його воїни… Чию волю вони охороняють?! Тих самих прихвоснів? Кому вони скаржитимуться, якщо Дракон порушить усталені традиції?

— А він хоча б раз порушував? — Баба Яга вирішила не стомлювати Вищі Сили й відповісти самотужки. — Адже не було цього, чи не так? Усі настільки бояться виявитися порушниками, що й скаржитися нікому не доводиться. А якщо відступники все-таки знаходяться, Король збирає військо та їх карає. Ніхто ніколи прямо не спілкувався з нашими шановними Обставинами! Рятуйте! — по мірі оформлення своїх думок у слова Баба Яга, схоже, й сама очманіла. — Ми підкоряємося вигаданим силам! Усі наші закони — фікція! Ой, ненько!

«Головний наш закон — сумління. Головний глас його — серце…» — трішки виправила Ягу стіна.

— Ну, та це й так ясно, — відмахнулася перекірлива Баба. — Ви мені про інше відповідайте! Ми вірно зрозуміли, що ніяких обставин як таких не існує? Ну, тобто, що вони існують, але ми самі можемо їх навколо себе змінити? Так?

І тут, ви не повірите, рівно половина стіни вкрилася добре знайомими всім людям реального світу інтернетівськими смайликами:

«:):):):)» повідомили нам Вищі Сили й більше на запитання не відповідали, мабуть, вирішили, що в нас і так уже досить інформації, аби не боятися й діяти.

Усе це я відстежувала вже краєчком ока, бо заклопотана була іншою не менш важливою справою: вивчала Звід Законів Обставин. На мене буквально зійшло осяяння. У кожній рамці, в яку ставили нас Обставини, я бачила благо, яке можна було з користю застосувати. Буквально за півгодини я простягла своїм супутникам аркуш, на якому були виписані такі Закони:

«1.3. Щоранку Його Часовість Півень повідомляє, який нині буде день, місяць і рік.

2.12. а) У випадку, якщо облога замку триватиме більше місяця, подальша боротьба вважається безглуздою, замок оголошується неприступним, а воюючі сторони повинні вирішувати справу миром.

2.14. б) Із настанням темряви будь-які військові дії припиняються, бо ніч необхідно віддавати поповненню сил».

— Ось ті закони, які допоможуть нам гідно вийти з ситуації! — урочисто проголосила я і взялася викладати свій план. Ризикований, складний для виконання, але єдино можливий за таких обста… тьфу, загалом, у нашій непростій ситуації.

За сорок хвилин ми вже забарикадували всі входи й оголосили Королю, що Замок захоплено й ми не збираємося залишати його, поки журі конкурсу не погодиться на наші умови.

За п’ять хвилин по оголошенні Король по всьому світі фантазій проголосив екстрений збір війська, покликаного звільнити житло Дракона, схопити нас і змусити виконувати одвічну волю обставин.

І ось тут почалося все найстрашніше.

Це було справжнє божевілля. Ми добре бачили яскраво-зелену траву на полі, якою до стін замку наближався ворог. Чи не ворог? Усіх мешканців світу фантазій було піднято на боротьбу з тими, хто пішов проти Обставин; Страхи бігли попереду й на ходу творили дедалі нові й нові знаряддя залякування. За ними смугою тяглися янголи, ще далі — жителі селища одноразових фантазій та інше мирне населення. Останні йшли неохоче і, я впевнена, за першої ж нагоди збиралися покинути поле бою.

Але далі! Далі йшли справжні стражі порядку. Безликі, міцні, добре озброєні олив’яні солдати. Вони браво крокували під ритмічний барабанний бій. Вони не мали душ, і тому були готові на все. Я відчула, що боюся їх.

Наступними йшли чудовиська. Наш Дракон теж був тут. Усі три голови зацікавлено роззиралися навсібіч. Схоже, все це їх страшенно тішило. Ще б пак! Навряд чи хтось раніше захоплював його власний дім. Поруч із Драконом ішли людина-гора, шаблезубий тигр і злобливо примружений циклоп. У величезних акваріумах олив’яні солдати несли трьох огидних спрутів. Один із них, як мені розповіла Ведмедик, і був тим самим жадібним і кровожерливим Морським Чудовиськом, котре поїдало людей за Драконові скарби.

І ось проти всієї цієї ватаги ми — шість зневірених, готових на все дівчисьок і жменька їхніх переляканих помічників — збиралися боротися. Маячня! І навіщо тільки я зчинила всю цю бучу?! І як мені тільки на думку спало, що удача може виявитися на нашому боці?!

Найстрашніше, що мені просто необхідно зараз було вірити в перемогу. Адже за умови цілковитої моєї впевненості вона могла стати реальністю! «Не дарма ж я — людина реального світу! — накручувала я сама себе. — Та ще й звуся Вірою!» На жаль, з усього виходило, що дарма…

— Як?! — божевільними очима я зиркнула на Ведмедика й не втрималася від докорів. — Як, запитується, я повинна змусити себе повірити?! Нас рознесуть на клоччя! Навіщо ти дозволила мені все це вчинити?!

Ведмедик нічого не відповіла, різко розвернулася й пішла до тих, хто готувався оборонятися. А це були няні. Здається, Ведмедик теж боялася. Мені зробилося нестерпно соромно.

— Ти б не стояла отут, як тичка! — казна-звідки взялася Яга та поманила мене кощавим пальцем. Дія замовляння вже скінчилася, й бабця походжала балконом у своїй природній красі, яка, зізнатися, мені подобалася навіть більше за кікіморську зовнішність. — Ще стрельнуть ненароком. Ходи-но отут сідай.