Мирон Козак - Дворіччя. Книга українця

його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує!

І він буде як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєчасно, і що листя не в’яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!

Не так ті безбожні, вони як полова, що вітер її розвіває!

Ось тому-то не встоять безбожні на суді, ані грішники у зборі праведних, дорогу-бо праведних знає Господь, а дорога безбожних загине!

Тарас Григорович Шевченко так переспівує цей біблійний текст:

Блаженний муж на лукаву Не вступає раду, І не стане на путь злого, І з лютим не сяде. А в законі Господньому Серце його й воля Навчається, і стане він, Як на добрім полі Над водою посажене Дерево зеленіє, Плодом вкрите. Так і муж той В добрі своїм спіє, А лукавих, нечестивих І слід пропадає, Як той попіл, над землею Вітер розмахає. І не встануть з праведними Злії з домовини, Діла добрих обновляться, Діла злих загинуть.

А ось Ліна Василівна Костенко:

Блажен той муж, воістину блажен, котрий не був ні блазнем, ні вужем. Котрий вовік ні в празники, ні в будні не піде на збіговиська облудні. І не схибнеться на дорогу зради, і у лукавих не спита поради. І не зміняє совість на харчі, — душа його у Бога на плечі. І хоч про нього скажуть: навіжений, то не біда, — він все одно блаженний. І між людей не буде одиноким, стоятиме, як древо над потоком. Крилаті в нього вродяться плоди і з тих плодів посіються сади. І вже йому ні слава, ні хула не зможе вік надборкати крила. А хто від правди ступить на півметра, — душа у нього сіра й напівмертва. Не буде в ній ні сили, ні мети, лиш без’язикі корчі німоти. І хто всіляким ідолам і владам ладен курити херувимський ладан, той хоч умре з набитим гаманцем, — душа у нього буде горобцем. Куди б не йшов він, на землі і далі, дощі розмиють слід його сандалій. Бо так воно у Господа ведеться — дорога ницих в землю западеться!

І таку мову ота диявольська Московія хотіла убити! Десятки гидотних заборон української мови — серед яких найганебнішим є Валуєвський указ 1863 року — не знищили нашого слова! Воістину: дорога ницих в землю западеться!

...У 1899 році уродженка Тернопілля Соломія Крушельницька гастролювала у складі знаменитої італійської оперної трупи в Петербурзі. Сам цар запросив співачку виступити у його палаці. Як завжди, Соломія Амвросіївна закінчила свій концерт українськими народними піснями. Звернувшись до Крушельницької французькою, Микола II запитав, якою мовою вона співала. У відповідь цар всея Русі почув: «Своєю рідною українською мовою!»

Скривився імператор. Ось яка Та мова, не убита досі нами, Не вирвана із серця мужика! І горло жах йому стиснув кліщами; Можливо, він задумався в ту мить, Що ні залізом, ані канчуками Тієї пісні-мови не убить! (Дмитро Павличко, «Концерт у царя».)