Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і таємна кімната

— Мені здається, пане директоре, що Поттер не каже нам усієї правди, — припустив він. — Було б непогано позбавити його певних привілеїв, аж доки він буде готовий розповісти нам усе. Як на мене, його треба вивести зі складу ґрифіндорської команди з квідичу, якщо він такий нечесний.

— Слухай, Северусе, — втрутилася професорка Макґонеґел, — я не розумію, чому він не може грати у квідич? Цю кицьку ніхто не вдарив мітлою по голові. Немає жодних доказів, що Поттер зробив щось погане.

Дамблдор допитливо глянув на Гаррі. Погляд його мерехтливих ясно-блакитних очей пронизав Гаррі, наче рентгеном.

— Невинний, поки не доведено провини, Северусе, — рішуче сказав він.

Снейп був розлючений. Філч також.

— Мою кицю паралізовано! — вереснув він, вирячивши очі. — Когось-таки треба покарати!

— Ми вилікуємо її, Аргусе, — терпляче пояснив Дамблдор. — Мадам Спраут недавно зуміла дістати кілька мандрагор. Тільки-но вони дозріють, буде виготовлено зілля, щоб оживити Місіс Норіс.

— Я його приготую, — втрутився Локарт. — Я вже робив це сотні разів, я навіть уві сні можу виготовити порцію тонік-мандрагорівки.

— Перепрошую, — холодно урвав його Снейп, — але, здається, зілля в цій школі готую я.

На мить усі зніяковіли й замовкли.

— Можете йти, — звелів Дамблдор Гаррі, Ронові й Герміоні.

Вони швиденько вийшли, насилу стримуючись, аби не побігти. Піднявшись на поверх вище від Локартового кабінету, зайшли в порожній клас і тихенько зачинили за собою двері.

Гаррі примружився і глянув на своїх спохмурнілих приятелів.

— Думаєте, треба було сказати про той голос, що я чув?

— Ні, — не вагаючись, заперечив Рон. — Чути голоси, які ніхто інший не чує, — це погана ознака, навіть у світі чарівників.

Інтонація, з якою Рон вимовив ці слова, спонукала Гаррі запитати:

— Але ж ти мені віриш, правда?

— Звичайно, — відразу відповів Рон. — Але погодься, що це дивно.

— Знаю, що дивно, — кивнув Гаррі. — Усе це дуже дивно. Що то за напис на стіні? Кімнату відчинено… Що це може означати?

— Знаєш, я дещо пригадую… — поволі вимовив Рон. — Здається, хтось колись мені розповідав про таємну кімнату в Гоґвортсі… Може, то був Білл?

— А що таке в біса сквиб? — поцікавився Гаррі. На його подив, Рон мало не захихотів.

— Ну, насправді це й не смішно, — сказав він, — але оскільки йдеться про Філча… Сквиб — це той, хто народився в родині чарівників, але не має жодних чаклунських здібностей. Це мовби протилежність чарівникам, які народилися серед маґлів, тільки сквиби трапляються досить рідко. Якщо Філч намагається вивчити магію з допомогою курсу "Чарів для чайників", то він, мабуть, таки сквиб. Це багато чого пояснює. Скажімо, те, чому він так ненавидить учнів. — Рон задоволено усміхнувся. — Це все його бісить.

Десь пробамкав годинник.

— Північ, — сказав Гаррі. — Краще ходімо спати, доки сюди не прийшов Снейп і не звинуватив нас іще в чомусь.

Кілька днів у школі тільки й говорили про напад на Місіс Норіс. Філч нікому не давав про це забути, постійно приходячи на місце нападу, мовби гадав, що злочинець повернеться туди знов. Гаррі бачив, як Філч намагався зішкрябати напис зі стіни універсальним магічним плямочистом "Місіс Шкряберс", але йому не пощастило: слова на камені виблискували не менш яскраво, ніж доти. Коли Філч не чатував на місці злочину, то вештався коридорами і зненацька нападав на учнів. Він навіть намагався покарати їх за такі речі, як "гучний подих" або "радісний вигляд".

Джіні Візлі була дуже стривожена долею Місіс Норіс. Рон пояснював це її великою любов'ю до котів.

— Але ж ти навіть не знала Місіс Норіс, — заспокоював він її. — Якщо чесно, нам усім значно краще без неї. — Вуста Джіні затремтіли. — Таке в Гоґвортсі не часто трапляється, — запевняв її Рон. — Того психа, що це зробив, упіймають і миттю викинуть звідси. Я тільки сподіваюся, що він перед тим ще встигне спаралізувати Філча. Я пожартував, — швиденько додав Рон, бо Джіні поблідла.

Цей напад вразив і Герміону. Вона й так багато читала, але тепер, окрім читання, майже нічого не робила. Гаррі з Роном так і не почули від неї, що вона задумала, і все з'ясувалося тільки наступної середи.

Гаррі затримався на уроці зілля й настійок, бо Снейп звелів йому позбирати з парт морських хробаків. Нашвидку пообідавши, він побіг до Рона в бібліотеку й побачив, що йому назустріч іде Джастін Фінч-Флечлі, гафелпафський хлопець, з яким він познайомився на гербалогії. Гаррі вже відкрив було рота, щоб привітатися, коли Джастін, помітивши його, круто розвернувся й побіг у протилежному напрямку.

Гаррі знайшов Рона в кінці бібліотеки, де той вимірював довжину своєї домашньої роботи з історії магії. Професор Бінс звелів написати твір завдовжки в один метр на тему "Середньовічна асамблея європейських чарівників".

— Я не вірю! Мені не вистачає двадцяти сантиметрів, — розсердився Рон, випускаючи з рук пергамент, який одразу скрутився в сувій, — а Герміона вже написала сто тридцять п'ять сантиметрів, і то дрібнесеньким почерком.

— А де вона? — спитав Гаррі, хапаючи вимірювальну стрічку і розгортаючи свою домашню роботу.

— Десь там, — показав Рон на полиці, — шукає ще якусь книжку. Мені здається, вона збирається перечитати до Різдва всю бібліотеку.

Гаррі розповів Ронові, як від нього втікав Джастін Фінч-Флечлі.

— Не знаю, чого ти переймаєшся, думаю, він просто недоумок, — сказав Рон, похапцем пишучи щось величезними літерами. — Ото лиш ходить і патякає про Локартову велич!

З-за книжкових полиць вийшла Герміона. Вона була чимсь невдоволена, але нарешті таки обізвалася до них.

— Розібрали всі примірники "Історії Гоґвортсу", — повідомила вона, сідаючи біля Гаррі й Рона. — Треба чекати принаймні два тижні. Шкода, що я лишила свою книжку вдома — вона вже не вміщалася у валізу разом з усіма Локартовими творами.

— Навіщо вона тобі? — запитав Гаррі.

— Для того, що й іншим, — відповіла Герміона, — Щоб знайти там легенду про Таємну кімнату.

— І про що та легенда? — відразу зацікавився Гаррі.

— Якби ж я знала. Не пам'ятаю, — закусила губу Герміона. — І я більш ніде не можу її знайти.

— Герміоно, дай почитати твій твір, — розпачливо попросив Рон, поглядаючи на годинник.

— Не дам, — раптом посуворішала Герміона. — Ти мав десять днів, щоб усе закінчити.

— Мені лишилося всього п'ять сантиметрів, ну дай! Задзвонив дзвоник. Рон і Герміона першими рушили на урок історії магії, не