Аркадій Натанович Стругацький - Пікнік на узбіччі

хто вони, як вони живуть, чого їм треба?.. У найпримітивнішому варіанті я змушений думати, як мені змінити виробництво. Я маю бути готовий. А якщо я взагалі виявлюся непотрібним у їхній системі? — Він пожвавився. — А якщо ми всі виявимося непотрібними? Слухайте, Валентине, якщо вже до слова пришилося, існують які-небудь відповіді на ці питання? Хто вони, що їм було потрібно, повернуться чи ні?..

— Відповіді існують, — сказав Валентин, усміхаючись. — їх навіть дуже багато, вибирайте будь-яку.

— А особисто ви як вважаєте?

— Відверто кажучи, я ніколи не дозволяв собі думати про це серйозно. Для мене Візит — це передусім унікальна подія, вагома можливістю перестрибнути відразу через кілька сходинок у процесі пізнання. Щось схоже на подорож у майбутнє технології. Н-ну, ніби до лабораторії Ісаака Ньютона потрапив сучасний квантовий генератор...

— Ньютон нічого не зрозумів би.

— Дарма ви так думаєте! Ньютон був дуже проникливий чоловік.

— Так? Ну добре, Бог з ним, із Ньютоном. А як ви все-таки тлумачите Візит? Хай навіть несерйозно...

— Добре, я вам скажу. Тільки я мушу попередити вас, Річарде, що ваше запитання перебуває у компетенції псевдонауки, яка має назву ксенологія. Ксенологія — це такий неприродний гібрид наукової фантастики з формальною логікою. Основою її методу є хибний прийом — нав’язування інопланетному розуму людської психології.

— Чому хибний? — сказав Нунан.

— А тому, що біологи свого часу вже попеклися, коли намагалися перенести психологію людини на тварин. Земних тварин, зауважте.

— Даруйте, — сказав Нунан. — Це зовсім інша справа. Адже ми говоримо про психологію РОЗУМНИХ істот...

— Так. І все було б дуже добре, якби ми знали, що таке розум.

— А хіба ми не знаємо? — здивувався Нунан.

— Уявіть собі, ні. Зазвичай виходять із дуже плоского визначення: розум — така здатність людини, яка відрізняє її діяльність від діяльності тварин. Така собі, знаєте, спроба відмежувати власника від пса, який нібито все розуміє, тільки сказати не може. Втім, із цього плоского визначення випливають дотепніші. Вони базуються на гірких спостереженнях за вищезгаданою діяльністю людини. Наприклад: розум є здатністю живої істоти здійснювати недоцільні і неприродні вчинки.

— Так, це про нас, — погодився Нунан.

— На жаль. Або, скажімо, визначення-гіпотеза. Розум — складний інстинкт, який не встиг ще сформуватися. Мається на увазі, що інстинктивна діяльність завжди доцільна і природна. Мине мільйон років, інстинкт сформується, і ми перестанемо робити помилки, які, вірогідно, є невід’ємною властивістю розуму. І тоді, якщо у Всесвіті щось зміниться, ми щасливо вимремо, — знову ж таки тому, що розучилися здійснювати помилки, тобто пробувати різні, не передбачені жорсткою програмою варіанти.

— Якось це все у вас виходить... принизливо.

— Будь ласка, тоді ще одне визначення — дуже вивищене і шляхетне. Розум є здатністю використовувати сили навколишнього світу без руйнування цього світу.

Нунан зморщився і захитав головою.

— Ні, — сказав він. — Це вже занадто... Це не про нас... Ну а як щодо того, що людина, на відміну від тварин, є істотою, котра відчуває непереборну потребу в знаннях? Я десь про це вже читав.

— Я теж, — сказав Валентин. — Та вся біда в тому, що людина, принаймні масова людина, з легкістю поборює цю свою потребу в знаннях. Як на мене, вона такої потреби взагалі не має. Є потреба зрозуміти, а для цього знань не треба. Гіпотеза про Бога, наприклад, дає унікальну можливість абсолютно все зрозуміти, абсолютно ні про що не дізнаючись... Дайте людині вкрай спрощену систему світу і тлумачте всяку подію на базі цієї спрощеної моделі. Такий підхід не потребує ніяких знань. Кілька завчених формул плюс так звана інтуїція, так звана практична кмітливість і так званий здоровий глузд.

— Стривайте, — сказав Нунан. Він допив пиво і з грюком поставив порожній кухоль на стіл. — Не відволікайтеся. Давайте все-таки так. Людина зустрілася з інопланетною істотою. Як вони знатимуть одне про одного, що вони обидва розумні?

— Гадки не маю, — сказав Валентин розвеселяючись. — Усе, що я читав із цього приводу, зводиться до хибного кола. Якщо вони здатні до контакту, значить, вони розумні. І навпаки: якщо вони розумні, вони здатні на контакт. І взагалі: якщо інопланетна істота має честь бути наділеною психологією людини, то вона розумна. Такі справи, Річарде. Читали Воннеґута[10]?

— От тобі й на, — сказав Нунан. — А я гадав, що у вас усе вже розкладено по поличках...

— Розкласти по поличках і мавпа може, — зауважив Валентин.

— Ні, стривайте, — сказав Нунан. Чомусь він почувався обдуреним. — Але якщо ви таких простих речей не знаєте... Добре, Господь із ним, із розумом. Видно, тут сам чорт ногу зламає. А про Візит? Що ви все ж таки думаєте про Візит?

— Будь ласка, — сказав Валентин. — Уявіть собі пікнік...

Нунан здригнувся:

— Як ви сказали?

— Пікнік. Уявіть собі: ліс, путівець, галявина. З путівця на галяву з’їжджає машина, з машини вивантажуються молоді люди, пляшки, кошики з провізією, дівчата, транзистори, фотокіноапарати... Розпалюється багаття, ставляться намети, вмикається музика. А вранці вони їдуть. Звірі, птахи і комахи, які всю ніч із жахом спостерігали за подіями, виповзають зі своїх сховків. І що ж вони бачать? На траву понатікало автолу, розлився бензин, розкидані непотрібні свічки і масляні фільтри. Валяється дрантя, перегорілі лампочки, хтось загубив розвідного ключа. Від протекторів лишилася грязюка, налипла на якомусь незнаному болоті... ну і, самі розумієте, сліди багаття, недогризки яблук, цукеркові обгортки, консервні бляшанки, порожні пляшки, чийсь носовичок, чийсь складаний ніж, старі, подерті газети, монетки, зів’ялі квіти з інших галявин...

— Я зрозумів, — сказав Нунан. — Пікнік на узбіччі.

— Достоту. Пікнік на узбіччі якоїсь космічної дороги. А ви мене питаєте: повернуться вони чи ні.

— Дайте мені закурити, — сказав Нунан. — Дідько б забрав вашу псевдонауку! Якось я все це не так собі уявляв.

— Це ваше право, — зауважив Валентин.

— Виходить, що ж — вони нас навіть і не помітили?

— Чому?

— Ну, в будь-якому випадку, не звернули на нас уваги...

— Знаєте, я б на вашому місці не журився, — порадив Валентин.

Нунан затягнувся, закашлявся, кинув сигарету.

— Все одно, — сказав він уперто. — Не може бути... Дідько б вас, учених, ухопив! Звідки у вас така зневага до людини? Чому ви її весь час прагнете принизити?..

— Стривайте, — сказав Валентин. — Послухайте. «Ви запитаєте мене: чим велика людина? — процитував він. — Тим, що створила другу природу? Що привела в рух сили майже космічні? Що в мізерні строки заволоділа планетою і прорубала вікно у Всесвіт? Ні! Тим, що, незважаючи на все це, вціліла і збирається вціліти й надалі».

Запала мовчанка. Нунан думав.

— Можливо... — сказав він невпевнено. — Звичайно, якщо з цієї точки зору...

— Та ви не журіться, — благодушно сказав Валентин. — Пікнік — це