Сьюзен Коллінз - У вогні

І ти була б мудрішою, якби пожила тут довше, — відповів він. — Я ліпше піду гляну, скільки спирту для розтирок зможуть зекономити аптекарі.

Він поплентався через площу, а я подивилась на Піту:

— Навіщо це йому?

І тут я все втямила.

— Не можна йому пити того спирту! Він загине або щонайменше осліпне. У мене є трохи горілки, я сховала вдома, — кинулась я до Піти.

— У мене теж. Можливо, Геймітч протримається, поки Ріпа не знайде способу повернутися в бізнес, — промовив Піта. — Мені слід провідати родину.

— А я маю побачитися з Гейзел. Я щось хвилююся. Думала, вона прибіжить до нас, тільки-но розчистять сніг. Але її і досі немає.

— Я піду з тобою. Зазирну в пекарню на зворотному шляху, — сказав він.

— Дякую.

Я раптом злякалася того, що можу побачити в домі Гейзел.

Вулиці були майже порожні, хоча це не так уже й незвичайно в такий час доби, коли дорослі в копальнях, а діти в школі. Але все не так, як завжди. Люди спостерігали за нами з дверних прорізів і крізь щілини у віконницях.

«Яке повстання! — думала я. — Ну що я за дурепа!» В нашому плані є одна очевидна прогалина, а ми з Гейлом були занадто засліплені, щоб її побачити. Повстання передбачає порушення законів, непокору владі. Ми з Гейлом порушували закони постійно, все наше життя. Займалися браконьєрством, торгували на чорному ринку, глузували в лісі з Капітолія. Але для більшості людей в Окрузі 12 навіть піти на Горно та що-небудь там купити — це вже занадто ризиковано. І я розраховую, що ці люди зберуться на площі з камінням і смолоскипами? Самого нашого з Пітою вигляду достатньо, щоб люди швиденько забирали дітей подалі від вікон і щільно запинали фіранки.

Гейзел була вдома — сиділа коло хворої Пізонії. Я впізнала висипку — це кір.

— Я не могла її залишити, — промовила Гейзел. — Я знаю, що Гейл у найкращих руках.

— Певна річ, — відповіла я. — Він почувається набагато краще. Мати каже, що вже за кілька тижнів він зможе повернутись на роботу в копальню.

— Шахти, може, доти і не відкриють, — сказала Гейзел. — Подейкують, їх зачинили на невизначений термін.

Вона знервовано поглянула на порожні ночви для прання.

— Вас також прикрили? — спитала я.

— Офіційно ні, — відповіла Гейзел. — Але тепер усі бояться користуватися моїми послугами.

— Може, це через сніг, — промовив Піта.

— Ні, сьогодні вранці Рорі швиденько обійшов усіх. І геть нічого до прання він не приніс, — відповіла вона.

Рорі обійняв Гейзел.

— Усе буде гаразд.

Я витягла з кишені пригорщу монет і поклала їх на стіл.

— Мама щось передасть для Пізонії.

Коли ми вийшли надвір, я обернулась до Піти та промовила:

— Ти вертайся. А я хочу пройтися повз Горно.

— Я піду з тобою, — відповів він.

— Ні. Я вже і так втягла тебе в купу неприємностей, — сказала я йому.

— І те, що я уникну прогулянки Горном... звісно ж, усе виправить?

Він посміхнувся і взяв мене за руку. Разом ми блукали вулицями Скиби, доки не досягли огорненої полум’ям будівлі. Нова влада навіть не переймалася тим, щоб залишити миротворців навколо Горна. Бо знала — ніхто не намагатиметься його загасити.

Жар від полум’я розтопив навколишній сніг, і в нас під ногами хлюпала чорна вода.

— Це все вугільний пил ще зі старих часів, — сказала я.

Пил був у кожній щілині, в кожній розколині. В’ївся в кожну мостину. Дивовижно, як це місце не згоріло раніше.

— Хочу сходити перевірити, як там Сальна Сей.

— Не сьогодні, Катніс. Не думаю, що ми комусь зробимо послугу, завітавши в гості, — промовив він.

Ми повернулись на площу. Я придбала трохи печива в Пітиного батька, поки вони побалакали про погоду. Ніхто й не обмовився про бридке приладдя для тортур усього за кількадесят кроків від пекарні. Коли ми йшли з площі, я раптом зауважила: я не впізнаю жодного з облич миротворців.

Минали дні, а ситуація дедалі погіршувалася. Копальні були зачинені впродовж двох тижнів, і за цей час половина Округу 12 почала голодувати. Кількість дітей, що підписались на тесери, стрибнула вгору, але родини часто не отримували належного зерна. Почалися перебої з харчами, і навіть заможні мешканці поверталися з крамниць із порожніми руками. Коли роботу шахт відновили, платню зрізали, а години роботи подовжили; шахтарів посилали в забій у відверто небезпечні ділянки. Довгоочікувані харчі обіцяли до Дня доброчинності, але все прийшло зіпсоване і пошкоджене гризунами. Нововведення на площі використовувались дуже активно, людей карали за правопорушення, на які попередня влада так довго заплющувала очі, аж ми навіть забули, що це протизаконно.

Гейл повернувся додому, про повстання ми з ним так і не погомоніли. Але я не могла позбутися думки: все, що він побачить навколо, лише зміцнить його рішучість. Важка праця в копальнях, катування людей на площі, змарнілі від голоду обличчях його рідних... Рорі змушений був підписатися на тесери — зробити те, про що Гейл раніше навіть слухати не хотів, — але навіть цього було недостатньо через дефіцит харчів і безупинне підвищення цін.

Єдиним промінчиком було те, що я переконала Геймітча взяти Гейзел за домоправительку, в результаті чого Гейзел заробила додаткову копійчину, а рівень життя Геймітча значно виріс. Було дивно заходити в його будинок, коли там чисто та провітрено, а на столі парує їжа. Сам Геймітч майже не помічав цього, бо вів запеклий бій. Ми з Пітою намагались видавати йому припасену горілку невеликими порціями, але наші запаси вже майже вичерпалися, а востаннє я бачила Ріпу на колоді для шмагання.

Коли я ходила по вулицях, то відчувала себе парією. В громадських місцях мене тепер усі уникали. Але вдома нам товариства не бракувало. На нашій кухні не зменшувався потік хворих і травмованих, яких несли і несли до моєї матері, а вона вже давно не брала платні за лікування. Її запаси ліків танули на очах — скоро їй доведеться лікувати хворих самим лише снігом.

Потикатися в ліс, звісно ж, було заборонено. Категорично. Це не обговорювалось. Навіть Гейл більше цього не оскаржував. Але одного разу вранці я таки пішла. У лісі немає будинку, повного хворих і помираючих, немає закривавлених спин, дітей зі змарнілими личками, маршируючих