Карло Коллоді - Пригоди Піноккіо

костюм. Візьми їх, Равлику, і мерщій неси моїй добрій Феї!

— А твій новий костюм?

— Для чого мені зараз новий костюм! Я залюбки продам і ось це старе лахміття, що на мені, аби тільки їй допомогти! Іди, Равлику, і поквапся! За два дні знову повертайся сюди, тоді я, мабуть, зможу додати ще кілька сольдо. Я працював, аби підтримати мого батька. Відсьогодні я працюватиму на п’ять годин більше, аби підтримати і мою добру матір. До побачення, Равлику. За два дні я чекаю на тебе!

Равлик, всупереч усім своїм звичкам, шмигонув так швидко, немов ящірка в найспекотнішу серпневу пору.

Коли Піноккіо повернувся додому, батько запитав його:

— А твій новий костюм?

— Я не міг підшукати нічого підходящого. Спробую наступного разу.

Цього вечора Піноккіо ліг спати не о десятій годині, а опівночі. І сплів він не вісім кошиків з очерету, а шістнадцять.

Після цього ліг у ліжко і заснув. Уві сні він побачив Фею. Вона була неймовірно вродлива. Фея з усмішкою поцілувала його і сказала:

— Піноккіо! У тебе добре серце, і я пробачаю всі твої витівки до нинішнього дня. Діти, що допомагають батькам, заслуговують на велику похвалу і пошану, навіть якщо вони не є взірцем слухняності і хорошої поведінки. Надалі будь розумною людиною, і ти будеш щасливий!

На цьому сон урвався, і Піноккіо прокинувся.

Уявіть собі його подив, коли, прокинувшись, Піноккіо побачив, що він більше не Дерев’яний Хлопчик, а справжній хлопчик, як усі хлопчики! Він роззирнувся і замість звичних стін солом’яної хатини побачив красиву світлу кімнатку. Зіскочив з ліжка і надибав красивий новий костюм, новий ковпак і пару шкіряних чобітків точно за його міркою.

Він швидко одягнувся і, ясна річ, перш за все засунув руки до кишень. Звідти він витягнув маленького гаманця із слонячої кістки і на гаманці було написано: «Фея з блакитним волоссям повертає своєму любому Піноккіо сорок сольдо і дякує йому за добре серце». Він відкрив гаманця, і замість сорока мідних сольдо там виблискували сорок новеньких золотих цехінів.

Потім він глянув у люстро і не впізнав себе. Піноккіо не побачив більше колишнього дерев’яного хлопчика, ляльку, а побачив живого красивого хлопчика з каштановим волоссям і блакитними очима, з веселим, радісним обличчям.

Від цих дивовиж Піноккіо вже до ладу не знав, спить він чи не спить.

«А де ж мій тато?» — раптом подумав він. Пішов до сусідньої кімнати і побачив старого Джеппетто здоровим, бадьорим і в доброму гуморі, як колись. Той знову тримав у руках свої інструменти і саме вирізав чудову рамку з листочками, квіточками і всілякими тваринками.

— Скажіть мені, будь ласка, любий татку, як ви поясните це раптове перетворення? — запитав Піноккіо, обійняв Джеппетто і сердечно його поцілував.

— Це раптове перетворення в нашому будинку — цілковито твоя заслуга, — відповів старий.

— Чого моя?

— Тому що погані діти, які стають хорошими дітьми, здатні робити все довкола новим і прекрасним.

— А куди дівся старий дерев’яний Піноккіо?

— Ось він стоїть, — відповів Джеппетто.

І він показав на велику дерев’яну ляльку — дерев’яного хлопчика на стільці. Голова його була звернута набік, руки висіли, як мотузки, а схрещені ноги так сильно підігнулися, що не можна було зрозуміти, як він узагалі може триматися у вертикальному положенні.

Піноккіо пильно подивився на нього. І, глибоко зітхнувши, вимовив:

— Який я був смішний, коли був Дерев’яним Хлопчиком! І який щасливий, що тепер я справжня людина!

Примітки

1

Грабарка — візок (тут і далі прим. пер.)

2

В’ючак — в’ючна тварина, наприклад, віслюк.

3

Стукач — ябеда, донощик.

4

Ворвань — жир, що його добувають із туш морських тварин і риб.

5

Ясла — годівниця для худоби, куди кладуть сіно.

6

Каплун — півень, якого відгодовують на жирне м’ясо.

7

Аншлаг — стан, коли всі квитки на виставу, концерт тощо продано, а також оголошення про це в касі театру, цирку і т. ін.

8

Святий Антоній — покровитель знедолених і мандрівників.

9

Лунь — хижий птах родини яструбиних, самці якого мають сірувато-біле пір’я.