Роджер Желязни - Знак Єдинорога

проноза-торговець умовив директорів придбати комп'ютер для запису та зберігання історій хвороб. Якби населення в окрузі росло і клініка розширювалася, то гра б коштувала свічок. Але нічого подібного не сталося, а комп'ютер коштує недешево. Через нього наші клерки зовсім розлінились. Старі історії, навіть для відділення невідкладної допомоги, не викидаються, як раніше. Місця вистачає. Коли містер Рот назвав ваше ім'я, я, як завжди в таких випадках, почав перевіряти, чи немає ваших старих історій хвороб. Дещо я виявив і згадав, де бачив вас. У ту ніч, сім років тому, коли ви попали в автокатастрофу, я чергував у відділенні невідкладної допомоги. Я згадав, що робив вам операцію, і що був упевнений, що ви не виживете. Але ви мене здивували. Немає навіть шрамів, які просто не могли не залишитися. Все чудово зажило.

— Спасибі, вашими турботами…

— Скільки вам років? Це для історії хвороби.

— Тридцять шість, — відповів я. Найбезпечніша цифра.

Він зробив запис у папці, яку тримав на колінах.

— Знаєте, якщо вже я взявся за спогади, то готовий заприсягтися, що сім років тому ви виглядали точно так само.

— Здоровий спосіб життя.

— Ви знаєте свою групу крові?

— Вона у мене дуже рідкісна. Але, на практиці, можна вважати, що друга. Резус позитивний. Мені можна вливати будь-яку, тільки мою нікому не вливайте.

Він розуміюче кивнув.

— Ви розумієте, що ваш випадок вимагає спеціального дослідження?

— Здогадуюся.

— Я просто думав, чи не турбує вас це.

— Спасибі. Значить, в ту ніч ви чергували і залатали мене? Цікаво. Ви пам'ятаєте ще що-небудь?

— Що ви маєте на увазі?

— Обставини, за яких я тоді вступив до вас. У мене провал пам'яті. Не пам'ятаю ні катастрофи, ні що було потім. Пам'ять повернулася вже після того, як мене перевели в Грінвуд. Не пригадаєте, як мене привезли?

Як раз в той момент, коли я вирішив, що у нього один і той же вираз обличчя на всі випадки життя, Рейлі поморщився.

— Ми висилали машину, — відповів він.

— Чому? Хто повідомив про катастрофу? Як?

— Розумію. Швидку викликала поліція. Якщо пам'ять мені не зраджує, хтось бачив, як усе сталося, і повідомив в дільницю. Вони по радіо зв'язалися з найближчою патрульною машиною і ті помчали до озера, упевнилися, що повідомлення не помилкове, надали вам першу допомогу і викликали нас. Ось і все.

— А хто дзвонив в поліцію, невідомо?

Рейлі похитав головою.

— Такі речі в історію хвороби не записують. Хіба ваша страхова компанія не розглядала справу? Ви не зверталися за страховкою? Можливо, вони знають більше.

— Відразу після одужання мені довелося покинути Штати. Я не звертався за страховкою. Але ж має бути поліцейський рапорт.

— Звичайно, але я поняття не маю, скільки часу вони зберігаються, — посміхнувся він. — Звичайно, якщо той торговець заїхав і до них, але… по-моєму, справу починати вже пізно. Мені здається, що строк звернення за страховкою обмежений законом. Ваш друг Рот скаже вам точніше.

— Я не про страховку. А просто захотілося дізнатися, що ж сталося. Всі ці роки я частенько про це думав. Бачте, я все ще страждаю ретроградною амнезією.

— Ви ніколи ще не говорили з психіатром про це? — Запитав він, і щось в його тоні мені не сподобалося. І тут же спрацювала моя інтуїція. Чи не примудрилася Флора офіційно оголосити мене божевільним, перш ніж мене перевели в Грінвуд? Чи було це зафіксовано в моїй історії хвороби? Минуло багато часу, а я нічого не знав про закони, що діють в таких випадках. Однак, якщо з тих пір справа йшла саме так, то звідки їм було знати чи визнав мене якийсь суд юридично нормальним? Розсудливість змусила мене нахилитися вперед і поглянути на руку лікаря. Підсвідомо я пам'ятав, що, перевіряючи мій пульс, він дивився на годинник з календарем. Так, так воно і є. Я примружився. Ага, день і місяць: двадцять восьме листопада. За допомогою мого коефіцієнта — два з половиною до одного — я швиденько вирахував рік. Як він і сказав, минуло сім років.

— Ні, ніколи, — відповів я. — Я вважав, що ушкодження органічне, а не функціональне, і просто описав цей період, як втрачений час.

— Зрозуміло, — зронив він. — Ви дуже легко кидаєтеся такими фразами. Іноді так говорять люди, які колись лікувалися.

— Я знаю — багато читав про це.

Він зітхнув і встав:

— Послухайте. Я подзвоню містеру Роту і повідомлю, що ви прокинулися. Ймовірно, так буде краще.

— Що ви хочете цим сказати?

— Я хочу сказати, що ваш друг — адвокат. Можливо, ви захочете що-небудь обговорити з ним, перш ніж зустрінетеся з поліцією.

Він відкрив папку, в якій записав мій вік, підняв авторучку, наморщив лоба і спитав:

— А, до речі, яке сьогодні число?

Мені конче потрібні були Карти. Мої речі напевно лежали в шафі, поруч зі столиком, біля ліжка, але щоб дотягнутися до них, треба було обернутися, а я не хотів турбувати шви. Та й не так вже це терміново. Восьмигодинний сон в Амбері — це майже двадцять годин тут, так що поки що всі благополучно відпочивають. Але мені необхідно було зв'язатися з Рендома, щоб він щось придумав щодо моєї відсутності вранці. Гаразд, це зачекає.

У такий час мені не хотілося накликати на себе підозри. Крім того, потрібно терміново дізнатися, що скаже Бранд. Дізнатися та діяти відповідним чином. Я швиденько прикинув всі за і проти. Чим менше я буду прохолоджуватися в цьому Відображенні, тим менше часу я втрачу в Амбері. Доведеться ретельно розрахувати час, щоб не влипнути в якусь історію тут. Я сподівався, що Білл приїде швидко. Дуже хотілося знати, як же все-таки йдуть справи в цьому місці.

Білл народився в цих місцях, навчався в Буффало, повернувся, одружився, став партнером в сімейній фірмі — ось і вся його історія. Він знав мене, як відставного армійського офіцера, який іноді подорожує по якихось своїх незрозумілих справах. Ми обидва були членами місцевого клубу. Там я з ним і познайомився. Ми були знайомі більше року і жодного разу не сказали один одному більше декількох слів. Але в один прекрасний вечір, я випадково опинився біля стійки бару поруч з ним і з'ясувалося, що він схиблений на військовій історії, особливо на наполеонівських війнах. Коли ми прийшли в себе, бар закривався. З того дня і до тих пір, поки я не попав в аварію, ми були близькими друзями. Час від часу я згадував його. Коли я в останній раз проходив через це Відображення, то не відвідав Білла лише