Харлан Кобен - Твоя перша остання брехня

підчепити танцівницю, яку, як вони щиро вірили, цікавили не лише їхні гаманці, хоча це завжди було неправдою. Чоловіки, яким так бракувало впевненості, все одно примудрялись обдурити себе, думаючи, що жінкам перед ними не встояти.

Коротше кажучи, там охорона. А його краще застати самого, хіба ні?

Червоний «Buick» рушив з місця, попрямував до виїзду. Майя за ним. Вона виїхала на Патерсон Планк Роуд і одразу ж відчула дискомфорт. Чому? Це лише витвір її уяви, чи червоний «Buick» справді завагався, ніби помітив її? Важко зрозуміти, вона ж бо відстає від нього на три автомобілі.

За дві хвилини поїздки Майя усвідомила, що висіння в нього на хвості не спрацює.

Раніше це якось не спадало їй на думку, але тепер, коли взялася втілювати свій план, вона бачила дедалі більше й більше складнощів. Проблема Перша: він, вочевидь, мав знати її авто. Насправді, він сам чимало разів сідав їй на хвіст. Йому вистачить одного погляду в дзеркало заднього огляду, щоби скласти все докупи.

Проблема Друга: Лулу, чи Біллі, чи здоровань, чи ще хтось із клубу могли попередити його про її візит і, швидше за все, попередили. Тож Бейсболкa-«Yankees»-y-«Buick» буде напоготові. Насправді, він уже давно міг її помітити.

Проблема Третя: залежно від того, як давно він переслідує її, Бейсболкa-«Yankees»-y-«Buick» уже міг зробити з її авто те саме, що й вона з Гекторовим — причіпити на нього трекер. Могла навіть припустити його поінформованість, що вона припаркувалася біля клубу від самого моменту її приїзду.

Це могла бути підстава. Це могла бути пастка.

Зараз Майя могла б відступити, продумати кращий план і з ним повернутися до «Шкіри й мережива». Але ж ні, нізащо. Годі пасивності. Вона потребувала відповідей, і якщо для цього потрібна необережна поведінка й зухвалість — так тому й бути.

Вони досі їхали промисловою зоною, за кілька миль від великої траси. Після появи «Buick» у Майї не було шансів. Вона перевірила сумочку — зброя діставалася легко. Світлофор загорівся червоним. «Buick» плавно зупинився, перший у правій смузі. Майя вдарила по акселератору й вивернула спочатку ліворуч, тоді знову праворуч. Вона знала, що рухатися треба швидко. Обійшла «Buick» ліворуч, крутнула колесо й зробила спробу заблокувати його своїм авто.

Майя вийшла з машини, низько й непомітно тримаючи зброю. Так, це було до біса ризиковано, але вона все прорахувала. Якщо він спробує здати назад чи втекти, вона прострелить йому шини. Хтось може викликати поліцію? Може. Але жінка вирішила ризикнути. У найгіршому випадку її заарештують. Тоді вона розповість про вбивство її чоловіка і те, що цей тип її переслідував. Можливо, доведеться вдавати істеричну вдову, але навряд чи їй висунуть серйозне звинувачення.

За кілька секунд Майя була вже біля червоного «Buick». Відблиск від лобового скла не дозволяв роздивитись обличчя водія, але це не надовго. Вона подумала, може, підійти до дверцят з боку водія й наставити на нього пістолет крізь скло, проте вирішила все-таки зайти з боку пасажира. Дверцята можуть виявитися незаблоковані, тоді вона просто сяде всередину. А як ні, то все одно зможе пригрозити йому крізь скло.

Вона простягнула руку, узялась за ручку, потягла.

Авто відчинилося.

Майя сіла всередину й підняла зброю до обличчя чоловіка в бейсболці «Yankees».

Чоловік повернувся до неї й усміхнувся:

— Привіт, Майє.

Вона застигла ошелешена.

Чоловік зняв бейсболку й мовив:

— Нарешті ми зустрілися.

Майї дуже хотілося натиснути на спусковий гачок. Вона мало не мріяла про цей момент — побачити його, натиснути на гачок, випустити йому мізки. Перша думка була простою, інстинктивною й примітивною: убий свого ворога.

Але якщо вона так зробить, забувши про моральні та юридичні наслідки цього вчинку, то всі відповіді, імовірно, помруть разом із ним. А більше за все на світі зараз їй хотілося дізнатися правду. Бо чоловік, який переслідував її в червоному «Buick», чоловік, який таємно спілкувався з Клер за кілька тижнів до її вбивства, — це не хто інший, як Корі Дзвін.

Розділ 14

— Чому ви мене переслідуєте?

Корі досі всміхався.

— Майє, приберіть пістолет.

На всіх фотографіях Корі Рудзинські був добре вдягненим, поголеним і по-дитячому круглолицим. Неохайна борода, бейсболка й завеликі джинси стали для нього непоганим прикриттям. Майя не зводила з нього очей, не прибираючи пістолет. Інші авто почали сигналити.

— Ми заважаємо дорожньому руху, — сказав Корі. — Приберіть своє авто, і тоді ми поговоримо.

— Я хочу знати…

— І дізнаєтесь. Але спочатку відведіть машину до краю дороги.

Сигнали.

Майя простягнула руку й схопила його ключі. Вона нізащо не дозволить йому зникнути.

— Нікуди не йдіть.

— І не збирався, Майє.

Вона від’їхала на своєму авто на узбіччя, припаркувала його й повернулася на пасажирське сидіння червоної машини. Передала йому ключі.

— Закладаюся, ви спантеличена, — сказав Корі.

Це ще м’яко кажучи. Майя була шокована. Їй, як боксеру після удару, тепер потрібен час, аби оговтатися, підвестися, доки рефері рахує до восьми, і повернутися до бою. З’явилося декілька варіантів пояснення всього цього, але, у будь-якому разі, кожен із них можна надто легко відкинути.

Усе безглуздо.

Почала Майя з очевидного питання:

— Звідки ви знаєте мою сестру?

Усмішка Корі зблякла, коли він це почув, на її місці з’явився щирий сум, і вона зрозуміла чому. Майя сказала «знаєте», ужила теперішній час. Корі Рудзинські справді знав Клер. Майя бачила, що він був небайдужий до неї.

Корі повернув голову вперед.

— Покатаємося, — сказав він.

— Ви б краще відповіли на запитання.

— Я не можу тут лишитися, надто вже на виду. Вони цього теж не терпітимуть.

— Вони?

Він не відповів. Повіз її назад, до «Шкіри й мережива», і припаркувався на тому ж місці. За ними на стоянку заїхали ще два автомобілі. Чи були вони за ними весь час? Майя припустила, що це цілком можливо.

На вході для співробітників був кодовий замок. Корі ввів код, Майя про всяк випадок запам’ятала його.

— Не партеся, — сказав він. — Вас усе одно пропустять.

— Тобто ви вводите код, а потім охоронець вас перевіряє?

— Саме так.

— Схоже, це перебір. Чи параноя.

— Закладуся, що так і є.

Темний коридор смердів брудними шкарпетками. Вони перетнули клуб. З динаміків лунала діснеївська пісня «Зовсім новий світ», танцівниця біля пілону вбрана у костюм принцеси-Жасмін-з-«Аладіна».

Майя насупилася. Схоже, перевдягання годилося не лише для дошкільнят.

Він провів її через завісу з намистин до приватної кімнати, пофарбованої в золотий та зелений, і здавалось, що декораторів надихала уніформа чірлідерки з середнього заходу.

— Ви знаєте, що я