Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Розпочнімо з того, що осудливе ставлення до лихви було прерогативою не лише старозавітної релігійності. У цього явища сильна антична традиція, яка походить ще з-під пера Аристотеля. Аристотель засуджував відсотки[278] не лише з моральної точки зору, але також і з причин метафізичних. Фома Аквінський теж розділяв схожі побоювання щодо відсотків і стверджував, що час нам не належить, а отже, ми не можемо претендувати на відсотки.

І саме цей зв’язок грошей та часу дуже цікавий. Адже гроші можна вважати енергією, яка вміє подорожувати, окрім усього іншого, ще й в часі. Ця енергія дуже корисна, але водночас і небезпечна. Куди б ви її не помістили в часопросторовому континуумі, всюди почне щось відбуватися. Гроші як форма енергії можуть подорожувати в трьох вимірах: соціально-вертикально (той, у кого є капітал, позичає тому, у кого його немає, покупець — продавцеві і т. д.), горизонтально (швидкість і вільність горизонтального, тобто географічного руху стала супровідним явищем — чи рушійною силою? — глобалізації). Проте гроші можуть (на відміну від людей) рухатися і в часі. Просте й швидке переміщення грошей у цьому третьому вимірі простору якраз і можливе завдяки відсоткам. Гроші — це абстрактний конструкт, а тому їх не пов’язує ані матерія, ані простір, ані навіть час. Тобто гроші ніби й не існують у матеріальній дійсності, вони існують на іншому рівні, на рівні загальноприйнятої (й утримуваної за рахунок довіри) соціальної фікції. Буде достатньо слова, наприклад, письмової чи усної обіцянки («починайте працювати, я заплачу»), і в Дубаї почнеться будівництво велетенського хмарочосу. Звісно ж, банкноти й монети не можуть подорожувати в часі, але це лише символи, матеріалізація чи інкарнація маленької частини цієї енергії. Завдяки цій властивості грошей ми можемо енергетично розкрадати майбутнє на користь сучасності. Борг уміє переміщати енергію з майбутнього в сучасність[279]. І навпаки, заощадження можуть акумулювати енергію з минулого в сучасне чи майбутнє. Фіскальна й монетарна політика — це ніщо інше, аніж розпоряджання цією енергією.

Якщо ж ми повернемося в наш час, то досить добре можна проілюструвати характер енергії грошей на статистиці ВВП. Через часову невизначеність грошей дебати про зростання ВВП часто перетворюються на повну нісенітницю. Адже на зростання ВВП можна запросто вплинути з допомогою боргів (зокрема фіскальною політикою в формі дефіциту чи профіциту бюджету)[280] або ж з допомогою відсоткової ставки (монетарна політика). Який тоді сенс у статистиці ВВП за ситуації в кілька разів більшого дефіциту на його тлі? Навіщо вимірювати багатство, якщо я на нього позичив?[281]

Євреї та Аристотель дуже обачно ставилися до лихви. Проблематика відсотків/лихварства — це тема однієї з перших економічних дискусій. Старі євреї, ще навіть анітрохи не здогадуючись про майбутню роль економічної політики (фіскальної чи монетарної), на підсвідомому рівні відчули, що в відсотковій ставці вони описують дуже сильну зброю, яка може бути хорошим слугою, а може — й паном (буквально). Фіскальна й монетарна політики — це сильна зброя, але дуже підступна, а ми запросто піддамося обману.

Це майже так само, як із водосховищем. Будуючи його, ми убезпечуємо себе від періодів засухи та від повеней у низинах; ми захищаємо себе від примх природи й великою мірою запобігаємо непередбачуваним природним циклам. За допомогою дамби ми можемо регулювати протікання води майже до константної величини. Цим кроком ми підкорюємо річку (а з водосховища навіть здатні отримувати енергію), окультурюємо її — вона перестає бути дикою, починає поводитися так, як цього хочемо ми. Принаймні так нам певний час буде здаватися. Якщо ж ми розумно не регулюватимемо рівень води, цілком вірогідно, що водосховище переповниться й дамбу прорве. Зазвичай ситуація низинних міст стає набагато гіршою, ніж якби там ніколи не було ніякого водосховища.

Схожу ситуацію маємо і з регулюванням енергії грошей, тобто з фіскальною та монетарною політикою. Маніпулювання профіцитом чи дефіцитом державного бюджету, маніпуляція з централізованою відсотковою ставкою — це дари цивілізації, які нам можуть довго служити й робити справжні дива. Втім, якщо ми користуватимемося ними нерозумно, це матиме набагато гірші наслідки, ніж якби їх узагалі не було.

Робота й відпочинок: шабатна економіка

На відміну від негативного сприйняття роботи, яке панувало серед стародавніх греків (працювати руками повинні лише раби)[282], у Старому Завіті робота не вважається чимось принизливим. І навпаки, підкорення природи вважалося навіть призначенням від Бога, мовляв, це була одна із перших справ, на яку люди отримали благословення.

І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі![283]

І лише після гріхопадіння людини робота стала прокляттям[284]. Навіть можна було б сказати, що йдеться про одне конкретне й специфічне прокляття, яке впало на Адама (expresis verbis) з вуст Господа. Замість того, щоб піклуватися про сад Едем, тепер «у поті свойого лиця ти їстимеш хліб»[285]. Приємна, змістовна, така, що приносить розслаблення і наповнює сенсом, робота (якою багато хто й сьогодні займається, вважаючи це своїм хобі, наприклад, садівництвом) після гріхопадіння стала прокляттям, у якому мало приємного. Якщо до цього людина жила в гармонії з природою, то після падіння вже радше змушена з нею боротися, природа нібито налаштована супроти неї, а людина супроти неї і тварин. Сад перетворюється на поле (бою).

Можна тільки здогадуватися, до якої міри нам сьогодні, через стільки років після написання цих рядків у Старому Завіті, вдалося звільнитися від первинного прокляття роботи. Можемо сказати, що люди в сучасному розвиненому світі вже переважно не повинні «у поті свойого лиця їсти хліб», утім, ми все ще надто далекі від того, щоб отримувати від роботи таку ж радість, як від роботи у своєму саду. Хто сприймає саме так свою роботу, тому, можна сказати, вдалося звільнитися з-під цього первинного прокляття. Робота первісно повинна була бути тим, що приносить нам радість, наповнює, що ми вважаємо приємним, бути нашим призначенням.

До того ж робота — це не лише джерело радості, але й суспільний статус, її вважають однією з чеснот. «Ти бачив людину, моторну в занятті своїм? Вона перед царями спокійно стоятиме, та не встоїть вона перед простими»