Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

Білл (здивовано). Навіщо вона помила їх, це руде дівчисько?

Барбара. Її волосся тепер чудесне, тому що вираз очей у неї зробився інший. Шкода, що ви з’явилися надто пізно. Новий друг остаточно виставив вас, Білле!

Білл. Це я його виставлю. Не тому, що я хоч трохи нею цікавлюся, запам’ятайте це. Але я провчу її за те, що вона покинула мене, ніби я сміття якесь. А його я навчу, як відбивати моїх дівчат. Як звуть цього негідника?

Барбара. Сержант Тоджер Фермайл.

Шерлі (схоплюючися, зловтішно). Я з ним піду, міс, я хочу подивитися, як вони зустрінуться. І я відведу його до лікарні, коли все закінчиться.

Білл (ввертаючися до Шерлі, з неприхованим острахом). Це той, що про нього ви казали?

Шерлі. Так, це він.

Білл. Той, хто виступав у мюзик-холі?

Шерлі. Він, беручи участь у змаганнях при Національному Спортивному Клубі, заробляв близько ста фунтів на рік. Тепер він зрікся цього заради релігії; тому тепер набрався свіжих сил і, за відсутністю звичайної практики, радий буде вас бачити. Ходімо.

Білл. Скільки він важить?

Шерлі. Тринадцять стон чотири фунти.

Білл утрачає останню надію.

Барбара. Ідіть, побалакайте з ним, Білле. Він наверне вас.

Шерлі. Він зробить з твоєї голови картопляне пюре.

Білл (похмуро). Я не боюся його. Я нікого не боюся. Але він може мене подолати. Вона доконала мене. (Похмуро сідає край водоймища).

Шерлі. Ти не йдеш? Я так і думав. (Сідає).

Барбара (кличе). Дженні!

Дженні з’являється біля дверей; на кутку рота в неї пластир.

Дженні. Я тут, майоре!

Барбара. Пришліть Роммі Мітченз, щоб вона тут прибрала.

Дженні. Вона, здається, боїться сюди йти.

Барбара (на хвилину стає надзвичайно схожа на свою матір). Дурниці, вона повинна робити те, що їй кажуть!

Дженні (кличе). Роммі! Майор каже, що ви повинні вийти.

Дженні підходить до Барбари, навмисно намагаючись стати коло Білла, щоб він не подумав, що вона його боїться або гнівається на нього.

Барбара. Бідна маленька Дженні! Ви втомилися? (Оглядає її поранену щоку). Болить?

Дженні. Ні, тепер усе минуло. Це дурниці.

Барбара (розглядаючи забите місце). Напевно, він ударив з усієї сили. Бідний Білле! Ви на нього не гніваєтеся, чи не так?

Дженні. О, ні, ні, ні. Анітрохи, майоре! Хай благословить його Бог, бідолаху. (Барбара цілує її, і вона весело біжить у будинок. Білл змагається з напливом нових почуттів, що турбують його, але нічого не каже. Роммі Мітченз виходить з будинку).

Барбара (йде назустріч Роммі). Ну, Роммі, покваптеся. Візьміть помийте ці кухлики й тарілки. І киньте кришки пташкам.

Роммі бере три тарілки й кухлики, але Шерлі забирає в неї свій кухлик, тому що там лишилося ще трохи молока.

Роммі. Нема жодних кришок. Тепер не такий час, щоб кидати хліб пташкам.

Прайс (з’являючись у дверях). Якийсь джентльмен бажає оглянути притулок, майоре. Він каже, що він ваш батько.

Барбара. Добре! Іду! (Сноббі заходить у будинок. Барбара йде за ним).

Роммі (підкрадаючися до Білла й звертаючися до нього тихо, але надзвичайно переконливо). Я б з тобою розправилася, свиняче рило, негіднику, коли б вона мені тільки дозволила! Ти не джентльмен, коли б’єш жінку по обличчі. (Білл не звертає на неї уваги, опанований глибшими почуттями).

Шерлі (йде за нею). Послухайте, йдіть-но швидше в будинок, а то матимете ще неприємності за свою балаканину.

Роммі (зарозуміло). Якщо не помиляюся, я не мала приємности бути з вами знайома. (Вона йде в будинок, забравши посуд).

Шерлі. Це...

Білл (грубо). Не розмовляй зі мною, чуєш? Дай мені спокій, або я тебе поб’ю! Вже тобі я не дозволю топтати мене ногами.

Шерлі (спокійно) Не турбуйся. Ти не такий приємний співрозмовник, щоб шукати знайомства з тобою. (Коли він збирається увійти в будинок, з’являється Барбара з Андер-шафтом).

Барбара. О, ви тут, містере Шерлі! (Зупиняється між ними). Це мій батько. Я казала вам, що він матеріаліст, чи не так? Ви напевно зможете зрозуміти один одного.

Андершафт (вражений). Матеріаліст! Нічого подібного, навпаки, переконаний містик!

Барбара. Дуже шкода. Між іншим, тату, в чому є ваша релігія — на випадок, якщо мені доведеться ще раз знайомити вас з ким-небудь?

Андершафт. Моя релігія? Ну, моя люба, я мільйонер, і це моя релігія.

Барбара. В такому разі, я боюся, що ви й містер Шерлі не зможете зрозуміти один одного. Ви не мільйонер, Пітере, чи не так?

Шерлі. Ні, і пишаюся цим.

Андершафт (серйозно). Злиднями, мій друже, нема чого пишатися.

Шерлі (сердито). Хто заробив для вас мільйони? Я, і такі, як я. Де причина наших злиднів? У вашому багатстві! Я не хотів би помінятися з вами сумлінням, незважаючи на всі ваші прибутки.

Андершафт. Я не хотів би мати ваших прибутків, навіть заради вашого сумління, містере Шерлі. (Прямує до повітки й сідає на лаві).

Барбара (спритно зупиняючи Шерлі, коли він саме хоче продовжувати). Ви не подумали б, що це мій батько, чи не так, Пітере? Чи не зайдете ви в будинок, щоб трохи допомогти дівчатам? Ми збилися з ніг від роботи.

Шерлі (гірко). Так, я їм зобов’язаний за те, що вони мене нагодували, чи не так?

Барбара. О, не тому, що ви їм зобов’язані, а з любови до них, Пітере, з любови до них! (Він її не розуміє, і його аж кидає від її слів). Ну, не дивіться так на мене. Ідіть і дайте змогу вашому сумлінню відпочити. (Штовхає його в будинок).

Шерлі (ідучи). Шкода, що вас не навчили пристосовувати ваші здібності, міс! Ви могли б із захватом проповідувати вільнодумство.

Барбара (повертається до батька).

Андершафт. Не зважай на мене, дорога. Продовжуй свою працю й дозволь мені деякий час спостерігати вашу роботу.

Барбара. Добре.

Андершафт. Наприклад, що сталося ось з цим пацієнтом?

Барбара (дивлячися на Білл а, що не змінив своєї пози й що його обличчя виявляє ще більшу похмурість та злобу). О, ми вилікуємо його дуже швидко. Подивіться. (Підходить до Білла й чекає. Він зводить очі на неї, але потім знову опускає їх, почуваючи неспокій, сам похмуріший, ніж будь-коли). Було б непогано знівечити Моґ Габбіджем, чи не так, Білле?

Білл (розгублено схоплюючися з водоймища). Це брехня, я ніколи цього не казав. Хто розповів вам, що в мене на думці? (Вона хитає головою).

Барбара. Ваш новий друг.

Білл. Який новий друг?

Барбара. Диявол, Білле. Коли він опанує людину, вона почуває себе нещасною, точнісінько, як почуваєте себе