Ігор Коляда - Квітка Цісик, Ігор Коляда

такий проникливий... Має прекрасне відчуття. До кожного твору Джек ставився дуже відповідально: щоб не змінити його, не зробити американським, а залишити неповторний український мелос. Усі пісні я спеціально перекладала йому англійською — він так хотів зрозуміти і відчути зміст».

З роками, розвиваючи свої музичні здібності, Джек став керівником джазового біг-бенда «The Jack Cortner New York Big Band», написав музичну тему для детективного серіалу «The Edge of Night and As The World Turns», що транслювався на каналах «CBS» та «ABC», автор численних аранжувань для Баррі Манілов і Фредді Коул. Дж. Кортнер фірмував звук та оркестрував репертуар милозвучного джазового співака Майкла Френкса (Michael Franks), клавішника Боба Джеймса (Bob James), саксофоніста Девіда Санборна (David Sanborn), зарекомендував себе як прекрасний композитор-аранжувальник, який тривалий час співпрацював з трубачем Марвіном Стаммом.

Вона безмежно поважала його за талант та допомогу в співочій кар’єрі, і для неї він назавжди залишився справжнім другом. Як личить знаменитостям такого рівня, особистостям високої культури: подробиці їхнього розлучення ніколи не стали темою для публічного обговорення. «Джек Корнер її шалено любив. Він так достойно поступився Еду Раковичу, бо бачив, що з Едом у неї більше перспектив, а мистецтво далі тримало їх вкупі, скільки роботи зробили всі разом! Не було образи, яка могла все зруйнувати», — роздумує Оксана Муха.

Подейкують, у цей період, продуктивної співпраці Квітки з американськими компаніями, у неї був закоханий генеральний директор «Ford» Ден Патерсон, який часто запрошував її на особисті концерти для нього та найвищого керівництва компанії, але її серце вже належало іншому — тому, якому судилося стати її другим чоловіком. «Мій чоловік — перфекціоніст, він хотів, щоб то страшно добре звучало, досконало, тому він над тим дуже довго працював», — говорила про свого другого чоловіка Кейсі.

Едвард Ракович (англ. Edward J. Rakowicz), походив із родини польських євреїв, ані польської, ані української не розумів, розмовляв лише англійською. Молодший за Джека Корнера. Він — відомий музичний інженер звукозапису. Він — засновник, власник та президент великої студії звукозапису «Clinton Recording Studios» у Нью-Йорку, в якій записувались Френк Сінатра, Боб Ділан і Брюс Спринстін, Пол Саймон, Тоні Беннетт, Тіто Пуенте та Ленні Кравіц, а також музичне супроводження до фільмів «Авіатор», «Дівчата мрії» (англ. «Dreamgirls»), «Висока точність» (англ. «High Hidelity»). «Він уроджений тут також в Америці, я в Нью-Йорку, а він в Нью-Джерсі. Він почав працювати в студії може 12 років тому. Перед тим він мав різні праці. Грав на бубнах. Є така співачка Фібі Снов, він з нею грав в її групі. А потім подумав, що не хоче далі грати на бубнах, а треба робити щось інше. І тоді почав працювати з продюсером Філм Ремов. У той час він мав свою студію і вони почали разом працювати. Вчився бути звукорежисером. І він хотів би побачити, чи це для нього буде добрий фах. І йому дуже подобалось. Після цього почав працювати в різних студіях. Студія має три поверхи. Це студія мого чоловіка, так. Він і Брюс Мерлі — співвласники. Але пан Мерлі пішов у інакшу кар’єру, тому все тепер є чоловіка. 10 років тому вони створили цю студію. Там раніше був склад, вони все там зробили всередині. Мій чоловік все усередині почав оформлювати, всю машинерію, все. Це багато коштувало, бо було багато студій в місті. Велика конкуренція. І вони б не починали це робити, якби не були впевнені, що це буде найкраща студія в Нью-Йорку. Устаткування дороге, гроші вони позичили у банків. Це є великий борг, ще несплачений. Почали працювати і про них пішла слава, про цю студію, що тут хороший звук. Мій чоловік знає, як правильно зробити звук, акустику. Записувалися тут Даяна Рос, Мадонна, Майлз Девіс, Вінтон Марселес, Мішель Каміло, Шон Леннон. Не знаю, чи ви бачили, передвчора Шон почав записувати тут відео проти війни. Шон і Йоко були тут і накручували відео до пісні Give Peace a Chance. Також Вуді Аллен частину свого фільму накрутив тут» (з інтерв’ю Квітки К. Стеценку, 1991 р.). «Студія її чоловіка Еда Раковича — триповерхова будівля, розташована в центрі міста, вражала і технічним оснащенням, і іменами, з якими працював Ракович як звукорежисер. Він записував Мадонну, Duran Duran... на запис українських альбомів Квітки витратив 200 тисяч доларів і досі не розрахувався з боргами, бо ніяких прибутків із цього вони не мали» (зі спогадів Кирила Стеценка).

11 червня 1983 року Квітка Цісик та Едвард Ракович підтвердили вірність своєму коханню перед Всевишнім, ставши подружжям. Саме Еду пощастило стати батьком їхнього первістка. У 1991 році Квітка подарувала сина Едварда-Володимира. Перша складова імені — на честь чоловіка, батька дитини, а друга — на честь покійного дідуся Володимира, який вірив у зорю своєї доньки, але так і не став свідком її слави. «Вона вже в нього вкладала стільки ніжності і душі, скільки їй відміряв Бог. Хлопчику було сім років, коли Квітка відійшла від нього», — розповідає Марта Качмар-Цісик. Квітка, люблячи сина, називала «Едьо». Згодом він теж стане музикантом, гратиме на фортепіяно і вступить до музичного коледжу.

Квітка Цісик як людина — це ще один її феномен. У повсякденному житті вона — симпатична молода, тендітна жінка, невеликого зросту, ніс гостренький, з горбинкою. Завжди елегантна. Костюми носила стриманого кольору. Вона була справжньою американкою, в сім’ї якої сповідувався американський стиль життя. Шалений і прагматичний. Без такого підходу до справи неможливо мати серйозного бізнесу. «...Мене інколи можуть серед ночі викликати в студію. Або дати часу рівно стільки, щоб доїхати у призначене місце» (з інтерв’ю О. Горностаю). «Квітка була хороша, метка, проворна, цікава, доброзичлива, щира... Видно, що американське життя мало свій відбиток, а от родинний момент — ця українська ментальність — у неї зберігся... Вона була весела. Відчувалося, що могла при нагоді вставити добрячу шпильку. Жива і жвава. Маленька на зріст і дуже така рухлива, мов вивірка... Відчувалося, що до всього ставилася відповідально. Без цих, знаєте, екзальтацій» (з інтерв’ю О. Горностай). «Квітка була доброзичливою, щирою, делікатною та скромною людиною. А всю її сутність, її глибину як особистості чути в її піснях» (Кирило Стеценко). «Вона була спортивною, мобільною. Уміла використовувати кожну вільну хвилину» (з інтерв’ю двоюрідної сестри Х. Лев Уляні Глібчук). Вона мала все. Минулися часи, коли мусила рахувати кожну копійку, випрошувати в різних благочинних організацій гроші на навчання. Зі своїм другим чоловіком вона жила в одному з найдорожчих районів Нью-Йорка — Централ Парк. «Це були величезні апартаменти біля Централпарку — найдорожчого району Нью-Йорка. Посеред вітальні стояв рояль. Кімната з вікнами на всю стіну залита світлом. Чотири десятки гостей — в основному, американці — продюсери, музиканти» (зі спогадів вокаліста і клавішника гурту «Фата Моргана»