Ігор Коляда - Квітка Цісик, Ігор Коляда

Олексія Керекеші). Мала коня Меркурія, виїжджала на ньому на довгі прогулянки за містом. Любила ранки і ранкову свіжість. Мала ще пса породи чау-чау, якого назвала Медьо, бо так називався пес, як казала бабця Софія, її тата Василя Нагірного в Рудному. «Вона цінувала гарні речі. Все її помешкання було вмебльоване у дусі тридцятих — вона любила цей стиль. А з прикрас носила тільки діамантовий перстень (також у дусі тридцятих), який подарував чоловік Едвард...». Її інтереси дуже різноманітні: від захоплення музикою, живописом до кінної їзди верхом. «Я люблю слухати музику: джаз, рок, паб, класичну музику. Тому я маю багато кумирів. Як я була маленькою, то любила дуже Джуді Коллінз, я її слухала і Джонні Мітчелл. Вони тепер не є аж такі знані, але в той час були. Дуже люблю джазову музику. Морін Маґаван має чудовий голос, чудово співає, має чудову техніку. Вона є паб-співачкою. З класичного боку, бо я вчилася, брала лекції співу, то була така Джон Седерлінг і Беверлі Сіллз. Мені дуже подобається, як вони співали. Я є дуже зацікавлена в Мадонні, вона є цікава особа, вона не є знаменита співачка, але є знаменита бізнесвумен. Вона так вміє себе продати! Тут в Америці дуже важливим є маркетинг. І вона є сильна в цій ділянці. Вона — талант і феноменальна енергія» (з інтерв’ю К. Стеценку, 1991 р.). «...Вона дуже тонко відчувала мистецтво. Коли 1995 року я збиралася в Україну, Квітка мене просила привезти роботи українських художників. Їй хотілося підтримати українське мистецтво... А ще Квітка дуже любила коней. Як тільки закінчувалася робота у студії, вона сідала у спортивне авто і їхала до свого заміського будиночка. Там подружжя тримало коней...» (з інтерв’ю двоюрідної сестри Х. Лев Уляні Глібчук). Весь вільний час вона присвячувала родині, а працювати доводилось з 9 ранку до 3 години ночі. Навіть після народження сина, Едварда-Володимира, вона приїжджала у студію — з місячним немовлям на руках. «У неї були близькі друзі, але вона віддавала себе родині. Спіл­кувалася із сестрами, племінницями», — розповідає двоюрідна сестра Христина Лев. Подружжя мало власну студію звукозапису, на якій записували пісні таких зірок першої величини, як Мадонна, Джордж Бенсон. Але вона не любила публічності. «Всі хотіли, щоб вона виступала на різних святах, зустрічах, ювілеях, хотіли залучити її до своєї справи. А їй було легше відмовити всім, аніж казати одному «так», а другому «ні»», — зазначає двоюрідна сестра Христина Лев.

Квітка Цісик мала феноменальне розуміння свого призначення у цьому житті. Про це сказала в єдиному інтерв’ю, яке взяв Олександр Горностай: «Я небагато зробила для української громади...».

Розділ шістнадцятий. Незламна Квітка

«Квітці судилося бути однією з тих щасливих вибраних, котрі від якогось моменту уже не належать ані собі, ані родині, ані друзям; вони, помножені на любов слухачів, стають справді понад часом» — підсумує, завешуючи вечір, присвячений пам’яті співачки, С. Махно.

Квітка Цісик планувала випустити третій україномовний альбом з колисковими або сучасними піснями, але цьому не судилося статися — її життя передчасно обірвалося. Останньою піснею, записаною Квіткою, були «Журавлі» на слова Богдана Лепкого. Згодом пісня стала символом трагічної долі самої співачки. У1992 року у Квітки діагностували рак молочної залози. Щоб надихнути дружину та підняти їй настрій, Ед Ракович розіслав через інтернет-спільноту Ukes запит з проханням написати Квітці. Цю ініціативу підтримала українська програма на радіо CKJS у Вінніпезі, яке повідомило слухачам, аби вони писали безпосередньо Квітці або відправляли листівки та листи до станції, які згодом планувалося передати співачці. Почався довгий, болючий семирічний шлях терапії, а Квітка продовжила наполегливо працювати. Останній професійний джинґл вона наспівала за декілька місяців до смерті.

Лікарі пророкували лише кілька місяців життя, але вона витримала цілих сім років. Проте метастази невблаганно розповсюджувались по всьому організму і нищили його. Вона вимушена була перенести одина­дцять неймовірно складних операцій, а відтак опромінення, від якого ставали ламкими кості. Вона героїчно переносила біль. Часом не могла навіть застібнути ґудзика. Біля неї постійно був чоловік Ед Ракович. Вона приймала чергову дозу опромінення, а він сидів поруч і гладив її руку. І коли вона знемагала від болю, він говорив «Я люблю тебе» українською мовою... Вона обіцяла йому, що переможе рак.

Лікування вимагало значних коштів і було досить дорогим, з шаленою швидкістю поїдаючи сімейні заощадження. Перемагаючи біль, Квітка йшла у студію і записувала черговий джинґл для якоїсь фірми. Борги накладали свої зобов’язання.

«Вона любила, — згадувала двоюрідна сестра Христина Лев, — пройтися безлюдним пляжем тримаючи за руку маленького сина. Любила, щоб син торкався її босих ніг. Любила довго плисти в морі, так щоб з берега перетворитися в ледь помітну крапку на небосхилі. Любила довгі кінні прогулянки за містом»...

29 березня 1998 року в Нью-Йорку, не доживши 5 днів до свого 45-річ­чя, американка з українським серцем Квітка Цісик, вдома, в оточенні родини, відійшла у ВІЧНІСТЬ.

Невиліковна тяжка недуга забрала молоду й талановиту співачку у малого сина, люблячого чоловіка й мільйонів шанувальників.

Своїм рідним вона заповіла всю злість спрямувати на недугу, а її запам’ятати усміхненою і сповненою життям.

Поминальні служби пройшли по обидва боки Атлантики. 30 березня 1998 року була проведена невелика приватна служба у Верхньому Вест-Сайді Мангеттена. Коли прощалися з Квіткою, над кладовищем линули її «Журавлі». 2 квітня 1998 року панахида відбулася в каплиці на Аскольдовій могилі в Києві. Слова подяки та смутку пролунали від багатьох українських об’єднань, організацій з Канади та США.

Ця недуга переслідувала більшість жінок в її родині. Забрала життя у її мами та сестри. Вони полишили цей земний світ: 1984 року — мама Іванна, а 2003 року — старша сестра Марія.

«Дивовижний голос залишив світ живих, — писала преса української діаспори, — Кейсі Цісик, що почала свою кар’єру як оперна співачка і володіла одним з найпопулярніших голосів, померла в Манхеттені».

Некролог Квітки Цісик опублікувала газета «Свобода» у ч. 66 від 7 квітня 1998 року на дев’ятий день відходу. «Український тижневик» («The Ukrainian Weekly»), що вийшов 12 квітня, у своєму № 15 присвятив великій співачці дві статті: Христини Лев «Obituary: Kvitka Cisyk, 44, popular singer» та статтю без підпису «In loving memory of Kvitka 1953—1998».

Нині вона світить нам небесною зорею. Це була би метафора, якби продюсер Алекс Гутмахер не втілив її в дійсність — найбільший популяризатор творчості Квітки Цісик купив зірку в сузір’ї Овна і назвав її на честь співачки.

«Квітка — талант, який став душею українського народу, хоча міг загубитися за океаном» (народна артистка України, Герой України Ніна Матвієнко).

Весною сповнене життя 

Минає швидко, 

Пішла з весни у небуття 

Прекрасна Квітка. 

Росла, цвіла в чужім краю, 

Свій рід шукала,