Фріда МакФадден - Служниця, Фріда МакФадден

я впевнена, що Ніна все одно завагітніє, якщо вони цього

прагнуть. Адже в них є всі засоби домогтися бажаного. Інша річ, що це

зовсім мене не обходить.

РОЗДIЛ ШIСТНАДЦЯТИЙ

Можна без перебільшення сказати, що я просто зненавиділа всіх

учасниць цих посиденьок.

Їх четверо, з Ніною включно. Імена я запам’ятала. Джилліанна (Джи-лі-ан-на), Патріс і Сюзанна (не плутати з Джилліанною). А

закарбувалися їхні імена в моїй пам’яті тому, що Ніна не дозволила

мені піти із заднього подвір’я. Вона змусила мене стовбичити в кутку й

чатувати на випадок, якщо гостям щось знадобиться.

Принаймні із закусками все гаразд. І Ніні невтямки, що по них

замість мене їздив Ендрю.

— Мене не влаштовує меню на «День просто неба». — Сюзанна

постукує ручкою по підборіддю. Я чула, як раніше Ніна називала була

Сюзанну своєю «найліпшою подругою», але, наскільки я можу судити, справжньої близькості між Ніною і будь-ким з її так званих подруг

немає. — Мені здається, однієї безглютенової страви достеменно

замало.

— Згодна, — підхоплює Джилліанна. — І навіть попри те що

веганська страва в меню є, вона не безглютенова. То що їстимуть

вегани, які дотримуються безглютенової дієти?

Ну, не знаю. Травичку щипатимуть? Мені ще ніколи не траплялося

бачити жінок, такою мірою поведених на тому глютені. Щоразу, коли я

приношу їм закуски, кожна з гостей починає розпитувати про вміст

глютену в черговій наїдці. Наче я знаю. Та я зеленого поняття не маю, що воно взагалі таке, той глютен!

День сьогодні страшенно спекотний. Я будь-що віддала б за

можливість повернутися в будинок, де працює кондиціонер. Дідько, та

й за бодай ковточок рожевого газованого лимонаду, який п’ють гості, так само! Щоразу, коли вони не дивляться на мене, я крадькома

витираю спітніле чоло. І страшенно переймаюся: а що, як під пахвами

в мене плями поту.

— Ці канапки з козячим сиром і чорницею слід було підігріти, —

зауважує Патріс, відкушуючи шматочок згаданої канапки. — Вони ж

бо ледь теплі!

— Так, знаю, — каже Ніна із жалем. — Я просила хатню працівницю

про це подбати, але ж ви знаєте, як воно зазвичай буває. Так важко

знайти хорошу прислугу!

У мене падає щелепа. Ні про що вона мене не просила. До того ж…

вона хіба забула, що я тут, поряд стою?

— Так, дуже важко, твоя правда. — Джилліанна співчутливо киває.

— Знайти сумлінну дівчину — страшенна проблема. Працьовитість у

громадян цієї країни кульгає на обидві ноги. І хтось ще питатиме, чому

такі людці не можуть знайти жодної кращої роботи? А все через

лінощі, звичайнісінькі лінощі!

— Тому доводиться наймати іноземців, — докидає Сюзанна. — А

вони й двох слів по-нашому не зв’яжуть. От як Ензо.

— Ну, принаймні на нього приємно глянути! — сміється Патріс.

Інші й собі підсміюються та вигукують щось, а от Ніна якась

химерно мовчазна. Навряд чи вона задивлялася на сексуального

садівника, і це цілком зрозуміло — бо ж вона одружена з красенем

Ендрю! До того ж стосовно Ензо в неї, здається, якесь незрозуміле

упередження.

Мені страшенно кортить сказати щось ущипливе після того, як вони

мили мені кістки в мене за… Ні, вислів «у мене за спиною» тут не

пасує, бо я — от вона, стою за крок від них, як я вже згадувала. Але

мені треба довести цим жіночками, що я не ледащиця! Я ж бо гарую

тут що коняка… І жодного разу не поскаржилася.

— Ніно, — кажу, кашлянувши, — може, мені підігріти закуски?

Вона озирається до мене. Очі в неї так спалахують, що я аж задкую

на крок.

— Міллі, — каже дуже спокійно. — Ми розмовляємо. Будь ласка, не

втручайтеся. Це нечемно.

— Ой, я…

— А ще, — веде вона далі, — я була б дуже вдячна, якби ви не

зверталися до мене на ім’я. Я вам не подружка за пляшкою. — Вона

усміхається іншим жінкам. — Звертайтеся до мене «місис Вінчестер».

І зробіть так, щоб мені не довелося ще раз вам про це нагадувати.

Витріщаюся на неї, вражена до глибини душі. Адже під час нашої

першої зустрічі вона сама вимагала, щоб я зверталася до неї просто на

ім’я! Я кликала її «Ніною» протягом усього того часу, що працюю в

цьому будинку, і аж дотепер вона мені щодо цього ані пари з вуст не

пустила! А зараз поводиться так, ніби я забагато собі дозволила.

Утім найгірше, що інші