Анна Стоун - Мідь та Золото, Анна Стоун

На підвіконні сидів Богдан Скрамольд. І його довелося ще пошукати. Рада відчувала, що їх чарівник сновидінь не спить. Це була ідеальна можливість поговорити з ним. Тим паче у неї було чим його вмовити на співпрацю. А саме невеличке пророцтво Тіни. Дивно, що Альбрехт сам до цього не додумався. І хоч Тіна побачила зовсім мало, але шанс, що їх план здійсниться був майже дев’яносто відсотків.

- Ходімо я познайомлю тебе з магістром нашого ордену.

Богдан сидів дивлячись у вікно. Почувши їх кроки він повернув голову, та на обличчі відобразилося здивування.

- Кірт, це Богдан Скрамольд. Богдан, це Кірт - друг…

Побачивши, як витягнулося обличчя Кірта Рада замовкла. Повітря дзвеніло від напруги.

- Це ти?! – він був впевнений. – Ти наслав на нас кошмар перед боєм.

Богдан запитально подивився на Раду.

- Кірт вирішив прийняти наш бік.

- А по ньому не скажеш. – кинув Богдан. Кірт стискав та розтискав кулаки.

- Кірт?

- Га? – хлопець відмер, ніби до цього впав у транс.

- Так. Я не хочу більше вас вбивати. Стривай! – його раптом осяяло. – Ти ж чарівник сновидінь.

- Усе вірно. – відповіла за нього Рада. – Богдане, а чого ти не спиш ще? Вже пізно.

- Мені важко тут спати. – Богдан врешті вирішив злізти з підвіконня.

- Кажи, що ти хочеш?

- Та побалакати просто хочу. – Рада награно округлила очі, ніби його слова її образили.

Кірт переводив погляд від Богдана до Ради. Ієрархія, етикет? Нє? Не чули такого. Вони перекидувалися словами, як давні знайомі.

- Справді у нас є до тебе справа, але спершу хотіла просто побалакати.

Богдан закотив очі, розуміючи про що буде йти розмова.

* * *