Генріх Белль - Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту

бачити на обличчі Лео й інші вирази, відомі самому тільки мені: запеклої ненависті й одвічного лукавства; під такі хвилини він несподівано ставав педантичним, проказував свої «Говорите?» чи «Слухаюсь!» безмежно ввічливо, а сам так швидко, аж страшно робилося, міняв місцями штекери — й розмова про чоботи оберталась на розмову про чоботи та боєприпаси, розмова про боєприпаси — на розмову про боєприпаси й чоботи, а посеред приватної балачки ротного фельдфебеля з дружиною зненацька лунав голос якогось обер-лейтенанта: «Я вимагаю покарання, я наполягаю!» І враз Лео знову переставляв штекери таким чином, що, кому треба, далі товк про чоботи, кому треба — про боєприпаси, а дружина ротного фельдфебеля могла досхочу скаржитися чоловікові на свої шлункові негаразди. На той час, коли ми з'їдали шинку, кінчалося й чергування Лео, ми простували німим подвір'ям до казарми, й тоді на обличчі Лео з'являвся останній, тільки мені знайомий вираз — навіжений, вираз якоїсь такої невинності, що й близько не нагадує невинності дитини.

Іншим разом я б добре нареготався з Лео, що з'явився переді мною в касці,— мовби на знак смертельної важливості подій. Та Лео дивився кудись повз мене, повз першу й другу казарму, аж туди, де були стайні. Обличчя його раз у раз мінилося: спершу на ньому запанував третій, потім п'ятий вираз, а далі четвертий, і тоді Лео сказав:

— Війна, почалася війна, війна — вони таки свого доскочили!

Я не озвався, й він спитав:

— Ти, звісно, хочеш із нею поговорити?

— Так,— відповів я.

— Я з своєю вже розмовляв,— сказав Лео.— У нас не буде дитини, і я не знаю, радіти мені з цього чи ні.

— Радій,— сказав я,— по-моєму, погано мати дітей у війну.

— Загальна мобілізація,— сказав він,— бойова готовність — ось-ось тут заколотиться, і це надовго, не скоро вже ми з тобою поїдемо прокататись на велосипедах. (Коли нам давали звільнення, ми з ним їхали велосипедами далеко, кудись у степ, іноді звертали на якесь селянське обійстя, де, бувало, господині смажили нам яєчню й товсто мастили хліб смальцем).— А ось тобі й перший воєнний анекдот,— вів далі Лео.— Мене зробили унтер-офіцером — за особливі здібності й заслуги в справі телефонного зв'язку. Отож катай у будку, і якщо за три хвилини я тебе не викличу — знімай з мене звання за нездарність.

У будці я сперся ліктем на телефонний довідник «Мюнстерське головне поштове управління», закурив сигарету й почав дивитися крізь дірку в фігурному склі на подвір'я казарми; нікого не було видно, крім дружини ротного фельдфебеля, здається, в корпусі номер чотири,— вона поливала з жовтої лійки герані; я чекав, поглядаючи на свій годинник; минула хвилина, дві, три — і я злякався, коли справді залунав дзвінок, і ще дужче злякався, коли відразу почув голос дівчини з Кельна:

— Магазин меблів «Майбах-Шуберт»...

І я сказав:

— Ох, Марі, почалася війна, війна.

А вона відказала:

— Ні.

І я знову сказав:

— Так, почалася, це правда.

Вона з півхвилини помовчала, а тоді сказала:

— Приїхати?

Але перше ніж я встиг під настрій відповісти: «Так, так, так!», у трубці загорлав, здається, досить високого рангу офіцер:

— Боєприпаси, нам негайно потрібні боєприпаси!

Дівчина сказала:

— Ти слухаєш?

Офіцер загорлав:

— Свинство!

І за ту мить я встиг збагнути, що саме в цьому дівочому голосі було мені чуже, майже відстрашувало: в ньому лунав такий відвертий заклик до шлюбу, аж я раптом зрозумів — мені ніколи не кортіло з нею одружитися. І я сказав:

— Мабуть, ми ще сьогодні вночі вирушимо.

Офіцер знову зарепетував:

— Це свинство, свинство! (Певне, нічого замашнішого не спало йому на думку).

Дівчина сказала:

— Я ще встигну на чотиригодинний і тоді десь о сьомій буду в тебе.

А я відповів швидше, ніж дозволяла ввічливість:

— Пізно, Марі, надто пізно!

Й після цього почув у відповідь лише офіцера, що, здавалося, ось-ось схибнеться:

— То ми одержимо боєприпаси чи ні?

І тоді я сказав голосом твердим, як криця (я навчився цього від Лео):

— Ні, ні, не буде вам боєприпасів, хоч і лусніть! — І поклав трубку.

Коли ми почали вантажити чоботи з товарних вагонів на машини, було ще видно, та поки вантажили чоботи з машин у товарні вагони, то вже смеркло; а як вантажили чоботи з товарних вагонів знову