Агата Крісті - Смерть на Нілі

які були фактичними свідками інциденту. Зникнення револьвера дуже важливе.

Рейс подзвонив у дзвоник і відправив повідомлення через стюарда.

Пуаро зітхнув і похитав головою.

– Усе це погано, – пробурмотів він. – Це погано.

– Маєте якісь ідеї? – запитав із цікавістю полковник.

– Мої версії суперечать одна одній. Вони не сходяться, надто невпорядковані. Бачте, то важливий факт, що та дівчина ненавиділа Ліннет Дойл і хотіла її вбити.

– Думаєте, вона на таке здатна?

– Думаю, так, – Пуаро наче засумнівався.

– Але не таким чином? Ось що вас турбує, чи не так? Вона б не прокралася в темряві в каюту, щоб застрелити жертву під час сну. Холоднокровність – ось що здається вам неправдивим.

– Певним чином, так.

– Гадаєте, ця дівчина, Жаклін де Бельфор, нездатна на продумане, холоднокровне вбивство?

Пуаро повільно сказав:

– Бачте, я не впевнений. Так, вона доволі розумна, щоб таке задумати, але я сумніваюся, чи виконала б вона це фізично…

Рейс кивнув.

– Так, я розумію… Що ж, згідно з розповіддю Бесснера, це також фізично неможливо.

– Якщо це правда, то значно прояснює ситуацію. Сподіваймося, що це правда. – Пуаро замовк, а тоді просто додав: – Якщо це так, я б тільки зрадів, бо мені дуже шкода цю дитину.

Двері відчинилися, й увійшли Фанторп з Корнелією. За ними слідував Бесснер.

Корнелія задихалася:

– Це просто жахливо, чи не так? Бідолашна, бідолашна місіс Дойл! Вона була така вродлива. Лише справжній монстр міг їй зашкодити! Бідний містер Дойл, він напевно збожеволіє, коли дізнається! Учора ввечері він страшенно переживав, щоб місіс Дойл не довідалася про той нещасний випадок.

– Міс Робсон, саме про це ми й хочемо, щоб ви розповіли, – озвався Рейс. – Ми хочемо точно знати, що сталося вчора ввечері.

Корнелія почала трохи плутатися, але кілька запитань Пуаро допомогли їй зібратися.

– Так, я розумію. Після гри мадам Дойл повернулась у свою каюту. Цікаво, чи справді вона туди направилася?

– Так, – підтвердив полковник. – Власне, я бачив її. Побажав добраніч біля її дверей.

– О котрій годині?

– Даруйте, не можу сказати, – відповіла Корнелія.

– Двадцять по одинадцятій, – сказав Рейс.

– Bien. Отже, двадцять по одинадцятій мадам Дойл була жива та здорова. Хто ще був тоді в салоні?

– Дойл. А ще міс де Бельфор, міс Робсон і я, – відповів Фанторп.

– Це правда, – підтвердила Корнелія. – Містер Пеннінґтон випив щось і пішов спати.

– Скільки минуло часу?

– Приблизно три-чотири хвилини.

– Тобто до одинадцятої тридцять.

– Так.

– Отже, мадемуазель Робсон, тоді в салоні залишилися ви, мадемуазель де Бельфор, мсьє Дойл і містер Фанторп. Що ви всі робили?

– Містер Фанторп читав книжку, я взялася за вишивку. Міс де Бельфор… Вона…

На допомогу прийшов Фанторп.

– Вона багато пила.

– Так, – погодилася Корнелія. – Вона розмовляла зі мною, розпитувала мене про життя вдома. Та хоча вона зверталася до мене, гадаю, ті слова були для містера Дойла. Його це дратувало, але він не проронив ні слова. Мабуть, вирішив, що коли мовчатиме, вона заспокоїться.

– Але вона не заспокоїлася.

Корнелія похитала головою.

– Раз чи двічі я намагалася піти, але вона змусила мене залишитися, і я почувалася дуже, дуже незручно. А тоді містер Фанторп піднявся та вийшов…

– Стало трохи ніяково, – пояснив Фанторп. – Я хотів непомітно вийти. Міс де Бельфор, схоже, вирішила влаштувати сцену.

– А потім вона витягла револьвер, – продовжувала Корнелія. – Містер Дойл схопився з місця та спробував його забрати, та вона вистрелила йому в ногу, а потім почала схлипувати й голосити. Я до смерті налякалася й побігла по містера Фанторпа. Він повернувся зі мною, але містер Дойл попросив не робити шуму. Один зі слуг-нубійців почув постріл і прибіг до нас, але містер Фанторп сказав йому, що все в порядку, а потім ми відвели Жаклін у її каюту, і містер Фанторп побув із нею, поки я не привела міс Бауерз.

Корнелія замовкла, щоб віддихатися.

– О котрій годині це було? – запитав Рейс.

– Даруйте, я не знаю, – сказала Корнелія.

Але одразу ж озвався Фанторп:

– Десь двадцять по дванадцятій. Пам’ятаю, що о пів на першу я нарешті повернувся в свою каюту.

– Тепер я мушу впевнитися в кількох моментах, – мовив Пуаро. – Після того як мадам Дойл вийшла з салону, хтось із вас чотирьох виходив?

– Ні.

– Ви впевнені, що міс де Бельфор не виходила з вітальні?

Фанторп швидко відповів:

– Цілком. Ні Дойл, ні міс де Бельфор, ні міс Робсон, ні я не виходили з салону.

– Добре. Це підтверджує факт, що мадемуазель де Бельфор не могла застрелити мадам Дойл до, скажімо, двадцяти хвилин по дванадцятій. Тоді, мадемуазель Робсон, ви пішли по мадемуазель Бауерз. Мадемуазель де Бельфор у той час залишилась у каюті сама?

– Ні. З нею був містер Фанторп.

– Добре! Поки що мадемуазель де Бельфор має чудове алібі. Наступною я допитуватиму мадемуазель Бауерз, але перш ніж послати по неї, я хотів би почути вашу думку з кількох питань. Мсьє Дойл, як ви казали, дуже хвилювався, щоб мадемуазель де Бельфор не залишали на самоті. Як гадаєте, він боявся, що вона збирається скоїти ще один необдуманий вчинок?

– Так, саме так я думаю, – сказав Фанторп.

– Він, напевно, боявся, що вона може напасти на мадам Дойл?

– Ні, – похитав головою Фанторп. – Не думаю, що він узагалі про таке думав. Схоже, він боявся, що вона може… е-е… якось собі нашкодити.

– Самогубство!

– Так. Бачте, тоді здавалося, що вона цілком протверезіла й щиро каялася через скоєне. Вона дуже карталася. Постійно повторювала, що краще їй померти, – сором’язливо пояснила Корнелія. – Гадаю, він хвилювався за неї. Він говорив… дуже люб’язно. Казав, що то його провина… що він погано ставився до неї. Він… він справді був дуже люб’язний.

Еркюль Пуаро задумливо кивнув.

– Тепер щодо револьвера. Що з ним сталося?

– Вона впустила його, – відповіла дівчина.

– А потім?

Фанторп пояснив, що повернувся по нього, але не зміг знайти.

– Ага, – сказав детектив. – Потроху підходимо до суті. Дуже вас прошу бути надзвичайно точними. Опишіть детально, що саме сталося.

– Міс де Бельфор впустила револьвер. А тоді відкинула його ногою.

– З ненавистю, – додала Корнелія. – Розумію, як вона почувалася.

– І, кажете, револьвер залетів під диванчик. Тепер будьте уважні. Мадемуазель де Бельфор не забирала його, перед тим як вийти з салону?

І Фанторп, і Корнелія були в цьому впевнені.

– Précisément[40]. Як ви розумієте, мені потрібні лише точні дані. Тепер ми