Олег Калашніков - Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков

– Ми отримали завдання забрати наших 200-х з місця вибуху гармати, щоб повернути їх тіла рідним. На жаль, не судилося нам це зробити. Нас тоді дуже інтенсивно почали обстрілювали з російської сторони. До «Градів» та мінометів додалися ще ворожі снайпери. Пам’ятаю, коли ми оглядали «Урал», на якому мали забрати наших хлопців, то він нагадував справжнє решето. Одна з куль снайпера пройшла в декількох сантиметрах від місця де я сидів. Трошки ближче – і одним трупом стало б більше.

Батьки Романа Щербатюка так і не змирилися з втратою сина, вони продовжують вірити, що він зумів вижити та ще повернеться до рідної домівки. Тому довго не бажали ставити на цвинтарі пам’ятник сину.

Під час розмови з Майєю Олександрівною Щербатюк.

– Приходжу на кладовище і кажу: «Здравствуй, солдате». 

А то уві сні біжить він по доріжці до хати. На сходинках оббиває сніг із взуття. Я підхвачуюся і біжу до нього. 

А ще сниться, що пораюся у квітнику і за квітами бачу, як він їде до хати зі своєю чорно-червоною сумкою надітою як рюкзак.