Роберт Шеклі - Цивілізація статусу

— Авжеж, — погодився чоловік, — зоряні кораблі мають надзвичайну швидкість. Як же інакше за таких відстаней.

— Відстані величезні, що й казати.

— А яким чином працює ваш корабель? — запитав Ронні.

— Як зазвичай, — відповів Баррент, — у нас встановили триплексні підсилювачі минулого року, але це для додаткової потужності.

— Я чув про ці триплексні підсилювачі, — докинув слівце чоловік, — гарна штука.

— Те що треба, — сказав Баррент із виглядом знавця. Тепер він вже точно переконався, що цей чоловік є саме тим, ким назвався — людиною, яка не надто знається на космічних кораблях і просто привела свого сина до космічного порту.

— А звідки ви берете повітря для дихання? — запитав Ронні.

— Генеруємо на борту. Але з повітрям немає проблем. Гірше з водою. Вода не стискається, як ви знаєте. Її важко зберігати в достатній кількості. І через це виникають проблеми з навігацією, коли корабель виходить із гіперпростору.

— Що таке гіперпростір? — запитав Ронні.

— Це просто інший рівень реального простору. Але все це ти можеш знайти в енциклопедії.

— Звичайно, Ронні, — втрутився батько хлопчика, — не варто затримувати пілота. Я гадаю, у нього багато важливих справ.

— Авжеж, я поспішаю, — підхопив Баррент, — можете оглянути все, що заманеться. Бажаю тобі написати цікаву роботу, Ронні.

Баррент пройшов кроків зо п'ятдесят, очікуючи щомиті лазерного променю або кулі в спину. Але коли він озирнувся, батько і син дивились в інший бік, зацікавлено розглядаючи велике судно. Бар-рента не полишала тривога. Поки що все вдавалось йому занадто просто. Підозріло просто. Але йому нічого не залишалось, окрім як рухатись далі.

Дорога від космічного порту вела повз ряд складів до лісу. Баррент йшов дорогою, поки його було видно від космопорту. Потім зійшов із неї і заглибився у ліс. Із нього було вже досить контактів із людьми для першого дня на Землі. Він не хотів випробовувати свою удачу. Баррент вирішив все обміркувати, заночувати в лісі, а вже вранці піти до міста.

Він пробрався через густий підлісок і опинився у затінку велетенських дубів. Навколо розлягалось дзвінке пташине щебетання. Здалеку він побачив великий білий вказівник, прибитий до дерева. Бар-рент підійшов ближче і прочитав: «Національний парк Форестдейл. Вітаємо туристів і любителів пікніків».

Він відчув легке розчарування, хоча й розумів, що не варто було сподіватись потрапити в неторкані хащі так близько від зоряного порту. Можливо, на такій старій і високорозвиненій у технічному сенсі планеті, як Земля, взагалі немає незайманої природи, окрім тієї, що зберіглась у національних парках.

Сонце спустилось вже низько над обрієм, у довгих тінях, які протяглися попід деревами, відчувалася прохолода. Баррент знайшов зручне місце під велетенським дубом, назгрібав листя і ліг. Йому було над чим поміркувати. Чому не було охоронців у такому важливому місці, як космічний порт? Чи заходи безпеки застосовуються пізніше, у містах? А може він уже знаходиться під наглядом якоїсь хитромудрої системи шпигування, яка стежить за кожним його рухом і затримає його тоді, коли вважатиме за потрібне? Чи це його вигадки? Чи таке дійсно може бути?

— Добрий вечір, — промовив голос над правим вухом.

Баррент, здригнувшись від несподіванки, схопився за зброю.

— І не просто добрий, а чудовий вечір у Національному парку Форестдейл, — продовжував голос, — температура повітря — двадцять п'ять і сім десятих градуса, вологість — двадцять три відсотки. Бувалі туристи, я впевнений, вже впізнали мій голос. Для новачків — дозвольте представитись. Я — ваш приятель Оукі, дуб. Радий вітати всіх вас, моїх і старих, і нових приятелів у нашому гостинному Національному парку.

Баррент сів, ошелешено озираючись у сутінках, і намагаючись зрозуміти, що відбувається. Голос справді, здавалося, походив від велетенського дуба.

— Насолоджуватись природою, — продовжував Оукі, — наразі легко і зручно для всіх. Ви можете усамітнитись, пройшовши не більше десяти хвилин пішки від зупинки громадського транспорту. Для тих, хто не прагне самотності, ми пропонуємо тури за символічну ціну цими старовинними галявинами. Не забудьте розповісти про наш гостинний Національний парк своїм друзям. Всі принади нашого парку чекають на любителів відпочинку на природі.

Відсунулась панель у стовбурі дерева. Звідти висунулось ліжко, термос і коробка з вечерею.

— Бажаю вам приємного вечора на лоні розкішної природи, — сказав Оукі, — а зараз Національний симфонічний оркестр під керівництвом Оттера Круга подарує вам «Галявини в гірських лісах» Ернесто Нестрихала, запис Національної американської теле-радіомовної компанії. З вами був ваш приятель Оукі.

З кількох прихованих динаміків залунала музика. Баррент, попервах спантеличений, далі вирішив просто сприймати все, як належне. Він повечеряв, випив каву з термоса, розстелив постіль і ліг.

Засинаючи, він все думав про дивний ліс, розташований не більше, ніж за десять хвилин ходу від громадського транспорту, з проведеним до нього звуком, з їжею і напоями. Земля, безумовно, зробила зручним життя своїх громадян. Мабуть, їм подобаються такі речі. А може це якась вигадлива пастка, в яку заманила його влада?

Він перевертався з боку на бік у ліжку, йому заважала музика. За якийсь час вона змішалася з шелестом листя і рипінням гілок. Баррент заснув.

Розділ 25

Вранці приятель-дуб забезпечив Барренту все необхідне для сніданку й гоління. Баррент поїв, умився, поголився і вирушив до найближчого міста. У нього була певна, чітко визначена мета. Йому потрібно було знайти для себе якесь надійне прикриття і налагодити контакт із земним підпіллям. Коли це буде зроблено, він спробує дізнатись якнайбільше про таємну поліцію Землі, військові диспозиції тощо.

Друга група розробила для Баррента план досягнення цих цілей. Наближаючись до околиць міста, він сподівався, що цей план спрацює. Хоча поки що Земля, на якій він опинився, була дуже мало схожа на ту, яка існувала в уявленні Групи.

Баррент йшов прямою вулицею з невеличкими білими котеджами обабіч. Спочатку йому здавалось, що всі будинки виглядають однаково. Потім він зрозумів, що кожен із них має одну-дві невеликі архітектурні відмінності. Але ці незначні деталі замість того, щоб вирізняти будинки, лише підкреслювали їхню схожість. Котеджів було сотні, вони простягались наскільки сягало око, перед кожним із них був клаптик ретельно доглянутого газону. Їхня красива одноманітність справляла гнітюче враження. Баррентові раптом пригадалась незграбна індивідуальність недоладних будівель на Омезі.

Він дійшов до торгових кварталів. Магазини, як і житлові будинки, було збудовано за одним зразком. Вони були невисокі, стримано оздоблені й дуже схожі.