Луїза Мей Олкотт - Маленькі жінки. I частина

Втім, на страждання їй майже не залишалося часу, бо три юних особи з усією діловитістю, властивою їхньому віку, віддавалися веселощам. Вони роз’їжджали по гостях або магазинах, відправлялися гуляти або ж каталися по місту, ходили до театру та в оперу і ще примудрялися вечорами приймати гостей. У Енні було багато друзів, і вечори проходили дуже весело. Старші сестри Енні були зовсім дорослими дівчатами, одна з них вже навіть заручилася, що здавалося Мег дуже романтичним. Пан Моффат, веселий, огрядний джентльмен середнього віку, знав батька Мег і дуже добре про нього відгукувався. Не менш привабливою здавалася Мег і пані Моффат. Така ж весела і вгодована, вона, на думку Мег, була такою ж чарівною, як і її дочки. Всі члени сім’ї Моффат навперебій намагалися зробити для Мег щось приємне, і це зовсім запаморочило їй голову.

Перед черговими гостинами Мег переконалася, що її поплінова сукня вже не витримує критики, адже інші дівчатка вдягалися в шовкові. Але й тарлатанова теж не годилася: в порівнянні з обновкою Саллі, наряд Мег виглядав зовсім убогим.

Мег помітила, що, дивлячись на неї, дівчата обмінялися співчутливими поглядами. Це для неї стало ударом, бо, попри всю свою вихованість, Мег була дуже горда й вразлива. Ніхто, зрозуміло, жодним словом не обмовився про її сукню, але дівчата навперебій почали пропонувала свої послуги: Саллі зголосилася причесати Мег, Енні – пов’язати їй пояс, а Бель, та сама, в якої вже був наречений, почала розхвалювати білу шкіру її рук. Але за всім цим легко вгадувалася жалість. Зносити це для Мег було дуже важко – настільки, що не було сил на спілкування з подругами, які почали весело щебетати між собою. Мег сумно стояла віддалік, із заздрістю поглядаючи на сестер Моффат, які у своїх легких ошатних сукнях нагадували їй безтурботно метеликів, що весело пурхають у повітрі.

У цей час до кімнати увійшла покоївка з коробкою квітів. Не встигла вона мовити й слова, як Енні відкрила коробку. Побачивши троянди, перекладені зеленою папороттю, вона від захвату заплескала в долоні.

– Бель, це, звичайно ж, для тебе! Як завжди! Але сьогодні Джорджі перевершив самого себе. Чудові квіти!

– Посильний сказав, що це для пані Марч, – сказала покоївка. – Тут є записка.

– О, цікаво, від кого це? А ми й не знали, що в тебе є шанувальники! – навперебій щебетали сестри, вмить оточивши Мег.

– Записка від мами. А квіти надіслав Лорі, – просто відповіла Мег. Але в душі вона раділа. Лорі не забув її прохання!

– Ось воно що, – сказала Енні, побачивши, як Мег поспішно ховає в кишеню записку.

Мег справді надавала посланню від матері особливого значення. До того ж саме зараз її майже охопив відчай. Мамина записка видалася Мег справжнім талісманом: він врятує її від подальших неприємностей! Ласкаві мамині слова вселили в неї бадьорість, а розкішні квіти надали впевненості в собі.

Щаслива Мег відклала трохи троянд і зелені для себе, а з інших зробила маленькі букетики й прикрасила ними спідниці, корсажі й волосся сестер. Все це вона виконала з такою витонченістю й делікатністю, що старша сестра Клара перейнялася до неї ще більшою симпатією. Вона заявила, що в житті не зустрічала такої чарівного істоти, як Мег. Інші сестри теж були від неї в повному захваті. Тож відчай та зневіра пройшли, як і не бувало. Коли сестри пішли до пані Моффат, Мег подивилася в дзеркало й залишилася цілком задоволена. Тепер, коли її волосся та сукню прикрашали квіти, наряд не здавався таким убогим, і, зрозумівши це, вона зашарілася від задоволення.

Увечері Мег веселилася й танцювала як ніколи жваво. Всі були з нею дуже люб’язні. Тричі за цей вечір їй робили компліменти. Коли ж вона на прохання Енні заспівала, гості похвалили її чудовий голос. Потім на неї звернув увагу майор Лінкольн:

– Звідки тут взялася ця красуня з янгольським поглядом?

А пан Моффат сказав, що має обов’язково запросити її на танок, адже вона така граціозна! Коротше кажучи, все було чудово до тих пір, поки випадково Мег не почула розмову, що привела її у розпач.

Мег сиділа в оранжереї й чекала, поки черговий кавалер принесе їй морозиво. Раптом за перегородкою з квітів почула розмову:

– Скільки йому років?

– Гадаю, десь шістнадцять або сімнадцять.

– Для цього сімейства було б величезною удачею, обери він одну зі старших дочок. Саллі каже, вони дуже подружилися. Старий їх просто обожнює.

– Напевно, у пані Марч все заплановано. Гадаю, вона зіграє весілля, напевно ж зіграє. Щоправда, дівчинка, здається, поки не розуміє власного щастя, – впізнала Мег голос пані Моффат.

– І все ж таки вона збрехала про записку. Так ми й повірили, що записка від мами! А як вона почервоніла, коли принесли квіти! Бідолаха! Уявляю, яка б вона була мила, якби її модно одягнути й навчити світських манер… Як ви думаєте, вона не образиться, якщо ми позичимо їй на четвер сукню?

– Взагалі-то вона дуже горда, але, думаю, не стане заперечувати. Адже в дівчинки нічого немає, крім цієї бідної тарлатанової сукні. Хоч би вона порвалася! Гарний привід запропонувати їй пристойний одяг! І пояснювати нічого не треба!

– Там буде видно. Знаєте, я думаю, це гарна ідея – запросити сюди молодшого Лоуренса. Їй би це принесло задоволення, а ми б подивилися на них. Ось буде цікаво!

У цей момент повернувся партнер Мег. Він здивовано подивився на неї. За ті кілька хвилин, що він ходив за морозивом, Мег абсолютно змінилася – її щоки горіли і сама вона явно була чимось стривожена. Зараз тільки гордість і виховання допомагали їй приховати гнів і огиду! Незважаючи на молодість і наївність, Мег прекрасно зрозуміла, про що пліткували сестри Моффат і їхня матір. Слова: «У пані Марч все заплановано», «збрехала про записку» звучали в її вухах дзвоном, завдаючи нових і нових страждань: натяки були надто прозорі, тож Мег зрозуміла всю їх образливість. Їй хотілося втекти додому і, розридавшись на грудях у матері, запитати поради, як жити далі. Але будинок був далеко, і, опанувавши себе, Мег прикинулася, що, як і раніше, веселиться від душі. Ніхто й не помітив, що з нею відбувалося, не здогадувався, яку витримку має ця дівчина.

Мег полегшено зітхнула тільки тоді, коли опинилася у своїй кімнаті. Занурившись у білосніжні простирадла, вона відпустила свій гнів і шаленіла доти, поки не потекли сльози. Пліткування сестер та