Марта Веллс - Правила для вигнанців

руку, щоб спіймати Мікі за тулуб, і я отримав час, щоб вдарити дрилем прямо у бік бота, де був його мозок. У дрилі завили фрези. Я не встиг надійно опертися, і незабаром віддача відкинула мене назад і на три секунди мій зір став чорним.

Я лежав на палубі, і все, що я чув у каналі, - це люди, які кричали з кабіни пілотів, люди, які кричали через комунікацію до портової адміністрації, і аварійну сирену шатла, яка переконувала, що всі знають, що повітря вибухонебезпечно витікає через порушення блокування. Дриль лежав на мені, і я відштовхнув його і сів. Я чув, як Абене кричала від туги, але не був впевнений, коли це сталося.

Бойовий бот все ще стояв, але вже не рухався, його суглоби завмерли. Основна фреза пройшла через тулуб з одного боку до іншого і вилучила акуратний керн захисного екрану та процесорів бота. Серцевина була викинута з задньої частини інструмента і впала на палубу. Я зрозумів, що саме вона стукнула мене по голові. Я думаю, що незважаючи на вказівки, я неправильно вперся.

Мікі був зім'ятий перед ботом, і щось виглядало не так. Я почав підніматися на ноги, намагаючись побачити, як Мікі був пошкоджений. Щось виглядало не так, тому що груди Мікі були розчавлені, його процесор, пам'ять, все, що було Мікі, було розчавлене одним ударом бойового бота.

***

Я просто сидів на палубі. Шатл наблизився до станції, і люди були на зв'язку, розмовляючи з диспетчером з кабіни. Вони не могли опустити люк через пошкодження у шлюзі, а я не відповідав на їхні спроби зателефонувати мені на канал або в комунікацію. Я все ще надсилав зображення зі своєї камери на стрічку команди, і вони бачили бій та останній момент життя Мікі з моєї точки зору. Перш ніж перервати з ними зв’язок, я почув, як Абене ридає, Хіруне намагається її заспокоїти, інші шоковано бурмочуть.

Мені також потрібне повітря, хоча й не так багато, як людям, і, можливо, саме його відсутність змусила мене відчувати себе таким повільним і роз’єднаним. Я використав станційну стрічку, щоб знову запінгувати транспортник, і сказав, щоб він розблокувався зі станцією, і  надав йому координати зустрічі. Його спокійне підтвердження здавалося дивним, ніби все було нормально і нічого страшного не сталося.

Вібол стукала по той бік люка екіпажу, закликаючи: "SecUnit, ти там? Будь ласка, дайте нам відповідь!"

Мені потрібно було забиратися звідси. Я встав на ноги і пішов коридором до шафки з евакуаційними костюмами. Я одягнув повний костюм EVAC з маневреними струменями, і вибух повітря, як тільки я запечатав шолом, дозволив мені відчути себе краще. Я не забув залишити шафку відкритою і відстебнути інші костюми, тому, коли хтось помітить, що один костюм пропав, вони вважатимуть, що це сталося під час нападу, і костюм був витягнутий з іншим сміттям. Я хотів, щоб вони подумали, що зі мною теж це сталося, що я був висмоктаний зі шлюзу частинами. Потім я пройшов коридором до зруйнованого шлюзу, вибрався назовні і полетів геть.

Я раніше не користувався таким костюмом (зазвичай люди не дозволяють ботам-убивцям плавати в космосі без нагляду), але внутрішня стрічка інструкцій була дуже корисною. До того часу, як корабель прибув, я зміг влетіти у його шлюз як професіонал.

Для станції це виглядало так, ніби транспортник зупинився, щоб пропустити шатл, щоб човник міг безпечно сісти у слоті ПА. Я не думав, що хтось буде дивитися на датчики і зауважить втечу SecUnit'а у костюмі EVAC.

Після того, як я пройшов через шлюз і змусив корабель трохи розігріти повітряну систему, я сказав йому продовжити звичайний курс до червоточини та станції HaveRatton. Я зняв костюм, сів на палубу і почав методично перевіряти все, що взяв з собою, щоб переконатися, що там немає трасерів-жучків.

Абене намагалася змінити пріоритет Мікі щодо порятунку власного життя, і він відмовив їй. Це означало, що вона дозволила своєму запрограмованому боту такий варіант, як здатність використовувати власне судження у кризовій ситуації. Він вирішив, що його пріоритет - врятувати своїх друзів, а може, і мене. Або, можливо, він знав, що не може врятувати нікого з нас, але хотів дати мені можливість спробувати. Або він не хотів, щоб я зіткнувся з ботом один на один. Як би там не було, я ніколи не дізнаюся.

Що я знав, так це те, що Абене дійсно любила Мікі. Це боліло різними способами. Мікі не міг бути моїм другом, але це був її друг, і що ще важливіше, вона була його другом. Її шлункова реакція в момент кризи полягала в тому, щоб сказати Мікі врятуватися.

Після того, як я перевірив заряди та боєприпаси у сумці, я виявив кишеню внизу. Усередині неї було кілька карток у твердій валюті, набір маркерів для ідентифікації та більша, іншого типу флешка пам’яті, яка відрізнялася від тих, які я зберігав у себе всередині руки. Я піднявся і пошукав потрібний пристрій для читання у вантажній консолі.

Ну, це було цікаво.

Я ненавиджу втручатися у такі речі. Але, мабуть, як тільки починаєш, то не можеш так просто зупинитися.

Я не збирався просто надіслати геодані доктору Менсі. Тепер я хотів побачити її особисто. Я збирався назад.

Потім я ліг на підлогу і почав "Місяць Святилища" з першого епізоду.