Айзек Азімов - Фундація та Земля

— Так, — відповів Тревіз, вивчаючи кінчики своїх пальців, — я теж наводив учора цей приклад.

— Можна мені повернутися до теми, друже? — спитав Пелорат. — З якими відомостями про Землю погоджується скептик?

— Дуже мало з чим, — сказав Деніадор. — Ми можемо припустити, що людський вид розвинувся на єдиній планеті, бо надзвичайно малоймовірно, що єдиний вид, настільки ідентичний від планети до планети, що здатний на схрещування, розвинеться незалежно в кількох світах, та й навіть у двох. Ми можемо називати цей першосвіт Землею. За загальним тутешнім переконанням, Земля розташована в цьому секторі Галактики, тому що світи тут надзвичайно старі, до того ж імовірно, що перші заселені світи були ближче до Землі, а не далі від неї.

— А чи є в Землі якісь унікальні характеристики, окрім того, що це планета походження? — охоче поцікавився Пелорат.

— Ви маєте на увазі щось особливе? — швидко усміхнувся Деніадор.

— Супутник, який дехто називає Місяцем. Це було б незвично, чи не так?

— Це головне питання, докторе Пелорат. Ви наче підказуєте мені думки.

— Я не кажу, що саме робить Місяць незвичайним.

— Авжеж, розмір. Так? Бачу, що так. Усі легенди про Землю говорять про величезне різноманіття живих істот та величезний супутник — десь від трьох до трьох із половиною тисяч кілометрів у діаметрі. З величезним різноманіттям істот погодитися легко, бо воно в природний спосіб утворилось би завдяки біологічній еволюції, якщо те, що ми про цей процес знаємо, правда. Величезний супутник уявити важко. У жодного населеного світу в Галактиці такого немає. Великі супутники незмінно асоціюються з незаселеними й не придатними до заселення газовими гігантами. Тож як скептик я волію не погоджуватися з існуванням Місяця.

— Якщо Земля унікальна через наявність мільйонів видів, чи не могла б вона також бути унікальною через наявність величезного супутника? Одна унікальність може допускати іншу.

Деніадор усміхнувся.

— Не уявляю, як присутність на Землі мільйонів видів мог­ла створити з нічого величезний супутник.

— Але навпаки… Можливо, величезний супутник міг допомогти створити мільйони видів.

— Цього я теж не уявляю.

— Як щодо історії про радіоактивність Землі? — спитав Тревіз.

— Її скрізь розповідають, і скрізь у неї вірять.

— Але Земля не могла бути настільки радіоактивною, щоб унеможливити життя, у ті мільярди років, коли вона життя підтримувала. Як вона стала радіоактивною? Через ядерну війну?

— Це найпоширеніша думка, депутате Тревіз.

— З того, як ви це кажете, я висновую, що ви в це не вірите.

— Немає доказів, що така війна була. Поширена думка, і навіть повсюдна, сама собою не є доказом.

— Що ще могло трапитися?

— Немає доказів, що щось трапилося. Радіоактивність може бути такою самою вигаданою легендою, як і великий супутник.

— То яка загальна версія історії Землі? — спитав Пелорат. — За свою професійну кар’єру я зібрав чимало легенд про походження, і в багатьох із них був світ, який називали Землею чи якось дуже схоже. У мене немає легенд із Компореллона, нічого, крім побіжної згадки про Бенбаллі, який, якщо вірити легендам, прибув з нізвідки.

— Це й не дивно. Ми зазвичай не ділимося своїми легендами, і я приголомшений, що ви знайшли посилання навіть на Бенбаллі. Це, знову ж таки, через забобони.

— Але ви не забобонні й не вагатиметесь говорити про це, правда?

— Саме так, — відповів дрібний історик, піднявши на Пелората погляд. — Якщо я це зроблю, це точно суттєво, ба навіть небезпечно загострить мою непопулярність, однак ви втрьох скоро полишаєте Компореллон і, наскільки я розумію, ніколи не вказуватимете мене як джерело.

— Даємо вам слово честі, — хутко мовив Пелорат.

— Тоді ось загальний виклад того, що начебто відбулося, без будь-якої надприродності чи моралізаторства. Земля зроду-віку існувала як єдиний світ людських істот, а тоді, десь від двадцяти до двадцяти п’яти тисяч років тому, людський вид винайшов міжзоряні подорожі за допомогою гіпер­просторових стрибків та колонізував групу планет. Поселенці цих планет користувалися роботами, яких уперше розробили на Землі до часів гіперпросторових подорожей, і… ви, до речі, знаєте, хто такі роботи?

— Так, — відповів Тревіз. — У нас не раз про це питали. Ми знаємо, хто такі роботи.

— Із повністю роботизованим суспільством поселенці розвинули передові технології, значно продовжили тривалість життя і зневажили світ своїх пращурів. Згідно з драматичнішими версіями історії, вони завоювали та пригноблювали першосвіт. Тоді зрештою Земля відрядила в космос нову групу поселенців, серед яких роботи були заборонені. Компореллон став одним із перших нових світів. Наші патріоти наполягають, що найпершим, але цьому немає доказів, із якими міг би погодитися скептик. Перша група поселенців вимерла і…

— Чому перші вимерли, докторе Деніадор? — спитав Тревіз.

— Чому? Наші романтики зазвичай уявляють, що їх покарав за їхні злочини Той, хто карає, хоча ніхто не завдає собі клопоту пояснити, чому Той чекав так довго. Але звертатися до казок не обов’язково. Легко припустити, що суспільство, яке повністю залежить від роботів, м’якшає і занепадає, його населення скорочується й вимирає просто від нудьги, чи, якщо конкретніше, від втрати волі до життя. Друга хвиля поселенців, без роботів, вижила та поширилася всією Галактикою, але Земля стала радіоактивною і повільно випала з поля зору. Це зазвичай пояснюють тим, що на Землі теж були роботи, адже перша хвиля це заохочувала.

Блісс, яка слухала цю розповідь із помітною нетерплячістю, спитала:

— Що ж, докторе Деніадор, радіоактивна вона чи ні, і скільки б не було хвиль поселенців, головне питання одне. Де саме розташована Земля? Які її координати?

— Відповідь на це питання — я не знаю. Але годі, час пообідати. Я можу замовити обід сюди, і тоді обговорюватимемо за ним Землю, скільки захочете.

— Ви не знаєте? — Голос Тревіза став вищим та гучнішим.

— Власне, наскільки мені відомо, не знає ніхто.

— Але це неможливо.

— Депутате, — тихо зітхнув Деніадор, — якщо хочете називати правду неможливою — ваше право, але це нічим вам не допоможе.

Розділ сьомий

Відліт із Компореллона

1

Обід складався з гірки м’яких і вкритих скоринкою кульок різних відтінків та з різною начинкою. Деніадор узяв маленький предмет, який розклався у пару тонких прозорих рукавичок, і вдягнув ті. Гості наслідували його приклад.

— Перепрошую, що всередині цих виробів? — спитала Блісс.

— Рожеві, — пояснив Деніадор, — начинені нарізаною рибою з приправами, великий компореллонський делікатес. У цих жовтих — дуже ніжна сирна начинка. У зелених — овочева суміш. Їжте їх, поки вони доволі теплі. Пізніше в нас будуть гарячий мигдальний пиріг та напої. Я рекомендував би гарячий сидр. У холодному кліматі ми зазвичай підігріваємо нашу їжу, навіть десерти.

— Ви чудово пораєтеся, — зауважив Пелорат.

— Не дуже, — відказав Деніадор. — Я виявляю гостинність. Сам я обходжуся малим. Мені не треба підтримувати велику масу тіла, як ви, напевно, помітили.

Тревіз вкусив одну з рожевих рибних кульок і виявив, що вона справді дуже рибна, уся вкрита спеціями; ті були нічогенькі, але вкупі з рибою, подумав депутат, присмак лишиться з ним до кінця дня й, напевно, на ніч.