Шолохов Михайло - Тихий Дін. Книга друга, Шолохов Михайло

За цей час життя їх у в'язниці якось відстоялося і набуло, коли не зовсім звичайних, то все ж своєрідно-сталих форм. Ранком, після сніданку, генерали йшли на проходку, повертаючись, розбирали пошту, приймали рідних і знайомих, що відвідували їх, обідали, після "мертвої години" порізно працювали по своїх кімнатах, вечорами, звичайно, збиралися в Корнілова, довго розмовляли ї радились. .

У жіночій гімназії, перетвореній на в'язницю, все ж жили не без комфорту.

Зовнішню охорону несли салдати Георгієвського батальйону; внутрішню — текінці. Та охорона ця, хоч до певної міри й обмежувала волю в'язнів, зате мала й дуже істотну перевагу: була побудована так, що першої ліпшої хвилини заарештовані могли, коли б захотіли, легко і безпечно втекти. За весь час перебування в бихівській в'язниці вони без перешкоди зносилися з зовнішним світом, натискали на буржуазну громадськість, вимагаючи прискорити слідство і суд, замітали сліди заколоту, намацували настрої офіцерства і на поганий кінець готувались до втечі.

Корнілов, заклопотаний тим, щоб утримати коло себе відданих йому текінців, знісся з Каледіним, і той, на його вимогу, спішно надіслав до Туркестану сем'ям текінців, що потерпіли від голоду, кілька вагонів хліба. По допомогу для родин офіцерів — учасників Корніловського виступу — Корнілов звернувся з листом, дуже гострого змісту до великих банкірів Москви і Петрограду; ті не забарилися вислати кілька десятків тисяч карбованців, побоюючись невигідних для себе викриттів. З Каледіним у Корнілова до листопаду не переризалося довге листування. В докладному листі, надісланому. Каледіну в середині жовтня, він запитує про становище на Доні і про те, як поставляться козаки до його приїзду туди. Каледін прислав позитивну відповідь..'.

Жовтневий переворот хитнув ґрунт під ногами бихівських в'язнів.. Другого ж дня у всі боки полетіли гінці і вже за. тиждень відгуком чиєїсь тривоги за долю в'язнів пролунав лист Каледіна, адресований верховному головнокомандувачеві, генералові Духоніну, —в якому він настирливо пильно. випрохував Корнілова і решту заарештованих на поруки. З таким же проханням зверталася до ставки рада спілки козацького війська та головний комітет спілки офіцерів армії і фльоти. Духонін зволікав.

1-го листопаду Корнілов надіслав йому листа. Нотатки Духоніна на берегах листа—яскраве свідчення того, яка безсила була ставка, що на той час фактично вже втратила будь-яку владу над армією, доживаючи в прострації останні дні.

"Високоповажний добродію.

Миколо Миколайовичу.

Вас доля поставила в таке становище, що. від вас залежить змінити кінець подій, котрі набули згубного для країни напрямку, головним чином через нерішучість та попуск старшого командного складу. Для Вас настає хвилина, коли люди повинні або важитися, або відходити геть, інакше на" них ляже відповідальність за за-гибіль країни і ганьба за остаточний розвал армії.

За тими непдвними уривчастими відомостями, що доходять до мене, становище важке, але ще не безвихідне. Та воно буде таким, коли ви допустите, щоб ставку захопили більшовики, або ж добровільно визнаєте їх владу.

Г еоргієвського батальйону, напіврозпропаґандова-ного та слабкого текінського полку, що є в вашому розпорядженні, ще далеко не досить.

Передбачаючи дальший хід подій, я гадаю, Вам треба негайно вжити таких заходів, що, міцно забезпечуючи ставку, створили б сприятливі обставини для організації дальшої бортьби з анархією, що насувається.

За такі засоби я вважаю:

1. Негайне переміщення до Могилева одного з чеських полків, і польського уланського полку.

Зазначка Духоніна. Ставка1 не вважає їх за цілком надійних. Ці частини одні з перших пішли на замирення з більшовиками.

' 2. Зайняття Орші, Смоленського, Жлобина та Го

мелю частинами польського корпусу, підсиливши його

дивізії артилерією / за рахунок козацьких батарей фронту.

Зазначка. Щоб зайняти Оршу і Смрленське скупчено 2-гу кубанську дивізію і бригаду астраханських козаків. Полк 1-ї польської дивізії з Бихова небажано брати для безпеки заарештованих. Частини 1-ї дивізії мають слабкі кадри і тому не становлять реальної сили. Корпус певно дотримується того, щоб не втручатись у внутрішні справи Росії.

3. Скупчення на лінії Орш?і-Могилів-Жлобин усіх частин чесько-словацького корпусу, Корнілівського полку, мов би для перевозу їх на Петроград і Москву, і одної-двох козацьких дивізій з числа найміцніших.

Зазначка. Козаки зайняли непримиренну позицію — не воювати з більшовиками.

4. Скупчення в тому ж районі всіх англійських і бельгійських панцерних машин, замінивши прислугу на них виключно офіцерами.

Зазначка. Це може викликати ексцеси.

"5. Скупчення в Мотилеві та в одному з найближчих до нього пунктів, під надійною охороною, запасу гвинтівок, патронів, кулеметів, автоматичних рушниць і ручних гранат, щоб роздати їх офіцерам і волонтерам, котрі обов'язково збиратимуться в зазначеному районі.

6. Запровадження міцного зв'язку і точної угоди з отаманами Донського, Терського і Кубанського військ і з комітетами Польським і Чесько-Словацьким. Козаки з певністю висловились за відновлення ладу в країні, для поляків же і чехів справа відновлення порядку в Росії — справа їх власного існування".

З кожним днем все тривожніші надходили звістки. В Би-хові наростав неспокій. Поміж Могилевим і' Биховим сновигали автомобілі прихильників Корнілова, що вимагали_в Духоніна звільнити в'язнів. Козацька рада вдавалася навіть до прихованих загроз.

Духонін, пригнічений тягарем близьких подій, тільки тепер усвідомивши ту безмірну відповідальність, котру взяв на свої плечі, перебравши верховне командування, — вагався. 18-го листопаду він видав наказа вирядити в'язнів на Дін, але ж зразу скасував його.

Другого дня ранком до головного під'їзду бихівської гім-назії-в'язниці під'їхав густо заляпаний болотом автомобіль. Шофер з улесливою запобігливістю розчинив дверця, і з автомобіля вийшов немолодий складний офіцер. Він подав вар-

товому офіцерові документи на ім'я полковника генштабу Кусонського. *

— Яз ставки. Маю особисте доручення до заарештбва-, ного генерала Корнілова. Де я можу бачити коменданта?

Комендант — підполковник текінського полку Ергард— негайно .провів офіцера до Корнілова. Кусонський,, представившись, підкреслено, з ледве помітною афектацією, доложив:

— Через чотири години Криленко приїде до Могилева, котрий ставка здасть без бою. Генерал Духонін наказав вам переказати, що всім в'язням треба зараз же залишити Бихів.

Розпитавши Кусонського про становище в Могилеві, Кор-нілов запросив підполковника Ергарда. Важко спираючись пальцями лівої руки на край столу, сказав:

— Негайно звільніть генералів. Текінцям приготуватися до виступу на дванадцяту годину вночі. Я йду з полком.

Весь день у походній кузні хрипіли, задихаючись міхи, червоним світлом сочилося розпалене вугілля, дзвеніли молотки, коло станків ,гнівно, верещали коні. Текінці на всі чотири ноги кували коні, лагодили' збрую, чистили Гвинтівки, готувалися.

Вдень генерали поодинці залишили місце ув'язнення, А вовчої, глупої ночі, опівночі, коли маленьке провінціяльне містечко, загасивши вогні, спало безпросйпно-міцно, з двору бихівської гімназії, по три в ряд, почали виїздити вершники. Боронені сильвети їх рельєфно, мов виліплені, маячили на тлі крицевого неба. Вершники, схожі на настовпуджених чорних птахів, їхали, насунувши високі папахи, мерзлякувато горбилися на сідлах, кутали в башлики масляно-смагляві обличчя. В середині полкової колони, поруч з командиром полку, полковником Кюгельгеном на високому сухореброму коні згорблений похитувався Корнілов. Він морщився від холодного, що плутав по бихівських вуличках; вітру, мружив ' вузенькі прорізи очей на морозне визоріле небо.

Буркотливий чокіт свіжо-кованих кінських копит прохрустів вулицями і, німіючи, заглохнув на околиці.

XXI.

Полк відступав другу добу. Помалу, з боями, але відступав. Високими ґрунтовими шляхами тягнулись обози російської і румунської армій. Об'єднані австро-німецькі частини, охоплювали відступальників глибоким фланговим обходом, намагалися зімкнути кільце.

Надвечір стало відомо, що 12-му полкові і сусідній з ним румунській бригаді загрожує облягання. Противник на заході сонця вибив румун з села Ховінески і вже просунувся до висот "480", що межують з Голським перевалом..

Вночі 12-й ' полк, підсилений батареєю кіено-гірськоґо дивізіону дістав наказ зайняти позиції в пониззях Голської долини. Полк, виставивши охорону, приготувався до зустрічного бою.

Цієї ночі Михась Кошовий і однохуторянин його, чуба-куватий Олекса Бешняк, були в секреті. Ховалися в балці коло покинутого обваленого колодязя, вдихаючи розріджене морозом повітря. По хмарному кошлатому небі, час-від-часу протікала припізніла ватага диких гусей, сторожкими криками відмічаючи свій напрямок. Кошовий, з досадою згадуючи, що курити неможна, тихо шелестів:

— Дивне життя, Олексо!.. Ходять люди помацки, мов сліпі, сходяться й .розходяться, часом топчуть один одного... Поживеш отакечки, коло смерти, і дивно робиться, на що вся ця мура? По-моєму, страшніш від , людської середини нічого на світі немає, нічим ти її до дна не просвітиш... Ось я зараз лежу з тобою, а не знаю, про що ти. думаєш, і зроду не взнаю, і яке в тебе позаду лягло життя — не знаю, а ти про мене не знаєш... Мо', я тебе зараз забити хочу, а ти он мені сухар даєш, нічого не підозрюєш... Люди про себе мало знають. Був я влітку в шпиталі; поруч зі мною салдат лежав, московський родом. Так він усе дивувався, питав, як козаки живуть, що та чого. Вони думають — у козака сама нагайка, думають — дикий козак, і замість душі в нього склянка, а ми ж такі самі люди: і бабів так само кохаємо, і дівчат милуємо, своїм горем бідкаємося, чужим радощам не радіємо... Ти як, Олексо? Я, хлопче, пожадливий на життя зробився, — як згадаю, скільки на світі гарних жінок, ,аж серце защемить. Здумаю, що мені їх усіх з роду не доведеться перекохати,—:і аж кричати хочу з туги. Такий я ніжний до баби зробився, що кожну б до болю милував... Крив би і летючу і котючу, аби гарна була. А то тож, з великого розуму направили життя: втелющать одну тобі до смерти і ялозь її...