Маріанна Маліна - Фіолетові діти

— Ти не соромся, почувай себе, як удома, — кидає мені через плече, відчиняє холодильник і дістає молоко та варення з червоних ягід. Повертається до мене:

— Цікавишся? — киває на зошит і ставить паперову пачку молока на стіл.

Ніяково відвожу невихований погляд від дивного зошита. Світлана тим часом насипає варення з банки в кришталеву вазочку і ставить на стіл біля мене:

— Скуштуй, це — калинове. Дуже корисне для пам’яті…— піднімає на мене прозорі очі,— ми точно з тобою не зустрічалися?

Я знову заперечливо хитаю головою. Світлана знімає з плити джезву і знову запитує:

— Тобі з молоком?

Мовчки киваю. Слідкую за її плавними рухами — здається, вона не виконує звичайну домашню роботу, а танцює загадковий повільний танок. Дістає чашки — синій кобальт із золотими зірками. Розливає каву. Рука трохи підіймається й опускається. Додає молоко. Повільно, граційно. Потім, простягнувши догори тонку руку, дістає з полиці печиво. Ставить біля мене чашку. Сідає. Не встигаю оговтатися, як Світлана присуває до мене зошита, в який я мала прикрість зазирнути:

— Якщо цікавишся, то можу тобі розповісти… Тобі це згодиться, — стверджує вона та кидає на мене твердий, трохи зверхній погляд. Заперечити їй неможливо. Вона впевнена, що краще знає, що мені потрібно…

Я киваю та приречено констатую про себе: «Ось уже й кролики мною командують…» Чи як там казала Аліса у Льюїса Керрола?

А Світлана вже тикає рукою в зодіакальне коло:

— Це дуже важливо, дивись, — очі в неї загораються фанатичним вогником. — Те, що коло ділиться на дванадцять знаків зодіаку, гадаю, тобі відомо, та є ще один поділ — на вісім частин. Це так звана зірка Богородиці. Дуже важливо з’єднати сонячний та місячний цикли і синхронізуватися з ними. Тобі вираз «Метоновий цикл»[16] про щось говорить?

— Ні…— ошелешено мотаю головою

— Зрозуміло… — закочує очі Світлана та шумно вдихає повітря. Потім не менш шумно видихає і з новою порцією нездорового ентузіазму продовжує:

— Цей поділ співпадає з основними язичницькими святами, сакральна пам’ять про які майже повністю втрачена. Так ось, перша точка — Великдень. Весняне рівнодення. Місяць, чи по-інакшому Луна, та Сонце з’єднуються. Росте день, росте Луна, молода Дівчина — Юнка, або Данка. Друга точка — Белтайн, одна восьма року. Тут наше розширення обмежується тільки нашим інтелектом. Третя Купала — літнє сонцестояння, або одна чверть року. В точках сонцестояння Сонце та Луна максимально віддалені. Місяць розділений навпіл, тобто перша чверть. Четверта… отут починаються цікаві речі…— прозоро-зелені очі Світлани розгоряються сильніше, і вона починає говорити швидше та збудженіше:

— Розумієш, коло ділиться ще й на три частини. І одна третя, це саме четверта точка — Юнка, перетворюється на Жінку, Ладу. П’ята точка — три восьмих року. Лунгасад. Знову — обмеження тільки в голові. Шоста — одна друга року — Троян, або свято Цукімі в Японії. Повний місяць та осіннє рівнодення. Луна та Сонце символічно дивляться одне на одного. Сьома — Калита або Самтайн, п’ять восьмих року. Розширення обмежується. Відкушується… На свято Самтайн кельти пекли хлібці з отвором посередині. У нас подібні пироги пекли на Калиту. Тобі слово «калита» нічого не нагадує?

Я знову мотаю головою:

— Ні…

Світлана зверхньо посміхається:

— В російській мові є слово «калітка»… Тобто хвіртка. Калита — це хвіртка в інший світ… Коловорот насправді — Коло Воріт. Воріт до інших світів…

Доволі спірне твердження, думаю я, от і слово «каліка» теж є… І не тільки в російській мові… І що?

Але я не наважуюся заперечувати вголос.

Світлана тим часом задумливо повторює:

— Коло… Дерево… Коло… Колода… — і несподівано питає: — От скільки гральних карт у колоді? Ти знаєш?

Нарешті в мене з’являється нагода блиснути інтелектом:

— Гральних? Тридцять шість, — впевнено відповідаю.

— Ні,— кривиться Світлана, — в повній колоді.

— П’ятдесят чотири здається…

— Ні,— задоволено хитає головою вона, — насправді їх п’ятдесят дві. Та два джокери. А п’ятдесят два — цифра дуже не проста. Дуже важлива цифра. Бо саме п’ятдесят два тижні в році! Запам’ятай цю цифру!

Я вже зовсім збита з пантелику. Дивлюся на неї та тільки кліпаю. Світлана, киваючи на кришталеву вазочку, поблажливо каже:

— Ти пробуй, пробуй варення… Воно для пам’яті…

Я слухняно беру ложечку і занурюю у варення. Світлана повертається до зошита та кола в ньому:

— Восьма точка, знову трикутник, дві треті року — Марена. Жінка перетворюється на Стару з косою… Потім дев’ята точка — Різдво, зимове сонцестояння, або три чверті року. Місяць старіє. Знову він розділений навпіл. Сонце та Луна максимально віддалені. До речі, ти знаєш, як буде на санскриті «дев’ять»?

Я навіть і не пробую відповідати. І Світлана залюбки відповідає за мене:

— Дев’ять на санскриті — «нава»! Нава! Розумієш? — значуще підіймає тонкого довгого пальчика з акуратним рожевим манікюром.

Я тупо киваю головою, намагаючись не дивитися в її фанатичні очі. А вона веде далі:

— Трикутник — Юнка, Жінка та Стара. Данка, Лада та Марена. Вони ж Норни — Скульд, Верданді та Урд, які плетуть нитку життя. Вони символізують три так звані «гуни»