Зінаїда Костянтинівна Шишова - Велике плавання

звичайно, не повинні вестися його рукою: якщо, бува, хтось запідозрить, що він неправильно вів корабельний журнал, він завжди зможе звинуватити іншого!.. Ні, ні, Ческо, — закричав Орніччо, побачивши, певно, моє засмучене обличчя, — я пожартував. Просто пан наш, адмірал, хоче, щоб він, лише він один, був першовідкривачем західного шляху в Індію… Ось наш журнал і повинен збити з пантелику тих, хто надумає рушити слідом за адміралом!

— Ага, це ти про португальців! — зітхнув я полегшено. — А звідкіля їм дізнатись, що записано у нашому журналі?.. А втім, у нас у командах є і баски, і галісійці, а в них багато родичів у Португалії. Обережність, звичайно, не завадить…

Орніччо уважно подивився на мене, а потім, мов маленького, погладив по голові.

— Ти добрий і розумний хлопець, — сказав він ласкаво, — сам додумаєшся до всього! І тобі зовсім нема потреби звертатися до мене з розпитами.

Я, щоправда, збирався розпитати ще й синьйора Маріо про відхилення компасної стрілки, відзначене у щоденнику пана, але мене так втішила думка Орніччо про мене, що я вирішив розмови далі не вести.

Розділ VII
АДМІРАЛ І МАТРОСИ

Оскільки король і королева пообіцяли щорічну пенсію — десять тисяч мараведі[57] тому, хто перший помітить жадану землю, а адмірал від себе обіцяв щасливцеві ще й куртку, шиту сріблом, матроси тепер неохоче змінювалися з вахти.

Щодня ми бачили нові ознаки близької землі, і кожен сподівався на те, що саме йому випаде щастя отримати обіцяну нагороду.

26 вересня, як зайшло сонце, синьйор Пінсон з «Пінти» окликнув адмірала і оповістив його, що побачив землю.

Усі команди на трьох кораблях за наказом своїх командирів стали на коліна і заспівали «Gloria in excelsis»[58].

Земля виднілась на південному заході, і ми всі бачили, як вона з'явилася.

Адмірал звелів змінити курс кораблів, щоб до неї наблизитись.

Вона лежала на обрії зеленою смугою, а над нею палахкотіли золоті дахи палаців та храмів. Це, певно, і була казкова Індія або, можливо, країна Манджі, що її описав Мендевілль.

Багатьом матросам і солдатам з «Санта-Марії» захотілось з цієї нагоди скупатися в янтарних водах океану.

Але вже наступного ранку ми переконалися, що були введені в оману осяяними сонцем хмарами. Обманувшись у своїх сподіваннях, команда почала ремствувати. Матроси, коли адмірал проходив повз них, простягали до нього руки, вкриті мозолями і роз'ятрені морською водою. Вони галасували і вимагали свою частку вина, яке вже біля двох тижнів не видавали команді на «Санта-Марії».

Пан наш щоденно обходив матросів. Із властивим йому красномовством він описував їм багатства країни, яка лежить, можливо, за кілька ліг від нас.

— Ви будете зодягнені в індійський шовк, золото і перли, — сказав він. — І, хто знає, якщо ви відзначитесь, королева, можливо, вам подарує дворянство.

Вивчаючи сім наук[59] в університеті в Павії, адмірал, як розповідав синьйор Маріо, надто відзначався з красномовства та з логіки, і мова його була пересипана влучними порівняннями і блиском дотепів. Але те, що доцільне в розмові з професором чи вельможею, мало придається для простих матросів.

І моряки нашої команди часто погано розуміли адміралові думки. Ще менше мені подобалось, коли Яньєс Кріт брався розтлумачувати матросам адміралову мову.

Якось Орніччо покликав мене.

— Йди-но сюди, Франческо. Послухай нашого проповідника.

— Ви дурні і темні люди! — казав Яньєс Кріт, звертаючись до гурту матросів. — Про що ви можете мріяти? Про те, щоб купити козу чи корову, щоб полагодити дах хліва. А пан адмірал покаже нам країну, де люди їдять на сріблі й золоті, а жінки вісім разів обмотують свої шиї перловим намистом.

Помітивши, що очі слухачів спалахнули жадобою і цікавістю, Яньєс Кріт змінив свій тон на глузливий і зневажливий:

— Ти, Санчес, із твоїми кривими ногами, мабуть, станеш справжнім краснем у вбранні з тонкого індійського шовку, а коли ти, Хуане Роса, приладнаєш золоті шпори до своїх смердючих чоботищ, всіх дівчат з Могери зведеш з розуму. Ти, богомольний Діасе, звичайно, пожертвуєш не одну тисячу мараведі на церкву святого Георгія, якщо лиш тебе, як це часто буває, не навернуть в Індії в магометанство. Тобі, Хуане Родріго Бермехо, напевне, буде подаровано дворянство, бо ти так хочеш відзначитися, що аж зі шкіри пнешся. Уявляю, як корчитимуться від сміху бундючні синьйори при дворі, коли ти протьопаєш своїми незграбними ножищами по мавританських килимах, щоб пасти до королевиної ручки. Чого ж ви насуплюєтесь знову? Невже ви знову не задоволені? Але заждіть, адмірал — людина рішуча, і він вас навчить розуму…

Матроси тільки похитували головами у відповідь на його слова. Наші запаси провізії танули з кожним днем, і це не могло не турбувати кожного з учасників цього надто важкого плавання.

Ми зустріли синьйора Маріо на східцях, що ведуть у каюту адмірала. Орніччо попросив секретаря приділити нам кілька хвилин.

— Синьйоре Маріо, — сказав він, — коли я слухаю балаканину Хуана Яньєса, мені здається, що він потай глумиться з матросів і з адмірала. Було б добре, коли б йому заборонили вести такі розмови.

— Що, невже він осуджував адміралові дії? — занепокоєно спитав секретар. — Або, може, він підбурював команду до непокори?

— Навпаки, — відповів я, — він вихваляє хоробрість і рішучість пана й обіцяє матросам золоті гори, але