Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

— Тепер я погано бачу, бо залишилася без окулярів, — прошепотіла Малгося.

— Нічого… Усе буде добре. Купиш нові. А може, підбереш собі контактні лінзи?

— Авжеж, — хрипким від плачу голосом сказала Малгося. — Окулярниця — це справжня лажа…

— Неправда. Мені подобаються дівчата в окулярах.

— І я?

— І ти. А я тобі подобаюся? — спитав Мацек і взяв Малгосю за підборіддя. На нього дивилися почервонілі від сліз очі. — Це правда, що сказав тоді в Макса отой блазень? Що ця худа й чорна окулярниця запала на мене?

Малгося відвернулася. Смикнула краєчок светра й тихо запитала:

— А що б ти хотів почути?

Та Мацек не встиг відповісти, бо до кімнати увійшла Малгосина мама, яка принесла тарілку бутербродів із квашеними огірками, помідорами, сиром і шинкою. Під’ївши, хлопець пішов додому. Того дня Малгося так і не дізналася, чого б хотілося почути Мацекові, та й він залишився без відповіді на своє питання. Зате ж він увесь час обіймав її!

Через історію з нападом Малгося зовсім не мала часу потренуватися з Мацеком грати в скребл перед зустріччю в п’ятницю з однокласниками. Тим більше, що наступного дня вранці тато відвіз її до поліцейського відділку, де наказав про все розповісти. На жаль, Малгося майже нічого не могла повідомити: вона не бачила обличчя нападника й не чула його голосу.

Та після цієї події Мацек вирішив, що вони зіграють у скребл у нього. Малгосин тато, дізнавшись, що донька проведе вечір не вдома, чути не хотів жодних пояснень. Але Мацекова мама подзвонила йому й пообіцяла, що потому відвезе його доньку додому.

— Мацек розповів, що трапилося, — мовила вона. — Він дуже переживав. Гадаю, Малгося для нього багато значить.

Мабуть, так і було, оскільки схвильований Мацек прийшов по Малгосю навіть раніше, аніж домовлялися.

— Я хотів тобі показати, що воно таке, цей скребл, перш ніж прийдуть хлопці, — зніяковіло пояснив він, побачивши Малгосю, коли та відчинила йому. Дівчина була в білому купальному халаті, волосся мала розпущене — зовсім інша Малгося, не та, до якої він звик у школі.

— Я зараз, — пообіцяла вона і, схопивши оберемок одягу, зачинилася у ванній.

— Бігли коні під мостами з золотими копитами, дзень-брязь — вийшов князь, — почулася звідти лічилка. Хлопець трохи здивувався, навіщо Малгося декламує у ванній дитячі віршики. Де йому було збагнути, що вона намагається розв’язати складну проблему. Як і будь-яку жінку, її непокоїло питання: у що вбратися? Джинси й кулончик на шкіряній шворочці чи сукенку й коралі? А може, джинсову спідницю й срібний ланцюжок зі знаком зодіаку?

Лічилка вирішила її проблему. Спідниця й срібний кулончик. Дівчина негайно вигадала собі пояснення: джинси — це спортивний одяг, а спідниця — жіночий. Джинсова спідниця, таким чином, уособлює поєднання спортсмена й жінки, тобто дуже відважної людини! А Малгосі хотілося, аби Мацек побачив нині, яка вона смілива. Тим більше, що зовсім недавно він бачив її заплаканою, слабкою й анітрохи не мужньою.

— Гарно виглядаєш, — оцінив Мацек і почервонів, але Малгося цього не помітила.

— Ходімо, — тільки й мовила вона.

Ішли мовчки, та нарешті Мацек озвався.

— Знаєш, у грі в скребл іноді трапляється, коли не можеш підібрати літеру. Ну, буква не йде… Якби нині з тобою таке сталося, то не переймайся, добре?

— Добре, — пообіцяла Малгося.

І знову обоє замовкли.

— Слухай, — наважився нарешті Мацек. — Ти так і не відповіла, чи це правда.

— Що саме? — Малгося вдала, наче не розуміє, про що йдеться, хоча добре знала, що Мацек знову питає, чи правда те, що на вечірці в Макса сказав той хлопець із гітарою. У Малгосиних вухах досі лунали його знущальні слова: «Бо на тебе запала хіба що ота худа, чорна окулярниця».

— Ну… — відказав Мацек, бо й сам не знав, як запитати, проте хотів почути відповідь. Зрештою, його вже давно не полишала думка, чи може він, такий приколіст, подобатися серйозній Малгосі.

— Я про те… ну… — Мацек затнувся й навіть не помітив, що вони вже дійшли до його дому. — Я питаю те саме, про що й учора, — бовкнув він і відчинив двері будинку. Якусь хвилину панувала темрява, бо схвильований хлопець не міг намацати на стіні вимикач, котрий, відколи Мацек себе пам’ятав, знаходився поруч із поштовою скринькою. Хіба що зараз він був трохи нижче, ніж тоді, коли доводилося вмикати світло за допомогою палиці. Саме ця темрява на сходах підбадьорила Малгосю, і дівчина запитала:

— А що б ти хотів почути?

Мацек збирався вже щось сказати, але тут відчинилися двері квартири й хлопець побачив усередині Алекса й Білого Міхала. І розмова на таку життєво важливу тему знову відклалася.

— А ви знаєте, що можна й непристойні слова складати? — заявив Білий Міхал тоном першовідкривача незвіданих земель.

— Ти маєш на увазі такі, як дупа й гівно, чи щось гірше? — поцікавився Алекс.

— Будь-які, котрі є в словнику, — урвав Мацек дурну, на його думку, дискусію й витягнув кубик із мішечка.

Почався розіграш місць за столом. Мацекова мама принесла чай, порізаний лимон, цукор і чотири чашки.

— Хай щастить! — побажала вона й повернулася до своєї роботи.

Мацек і Малгося сіли навпроти. Хлопці швидко пояснили їй принципи гри.

— Як у кросвордах, — підсумував Алекс, який страшенно любив бути першим