Валентин Лукіч Чемеріс - Рогнеда

Рогнеді вже було все одно, де жити і чи жити взагалі. В Новгород Рогнеда прибуде вже вагітною – наслідки її зґвалтування Володимиром.

Але треба було шукати якийсь вихід. Сил помститися ґвалтівнику в неї не було. Їй було байдуже.

«Ти будеш мені за жону, – раптом сказав Володимир. – Ти мені люба».

Люба? Після всього, що він вчинив з нею? І все ж Рогнеда полегшено зітхнула – зрештою, після всього, що сталося, це був хоч якийсь вихід. Мабуть, Володимира їй вже не позбутися, це як небесна кара – доведеться ставати його жоною, чого він так домагався раніше. Жоною свого ґвалтівника і вбивці отця її і братів, руйнівника Полоцька. А дитя, що його вона вже відчуває під серцем, – це його дитя і воно, як виросте, стане спадкоємцем князя Володимира… Вона тоді ще не знала, що Володимир уже жонатий.

Відомий історик, український учений в галузі історії та археології Київської Русі, доктор історичних наук, професор, академік АН України П. Толочко категорично незгодний з припущеннями, що буцімто Володимир привселюдно зґвалтував Рогнеду, та ще й на очах у її батька і братів:

«Злі язики пустили на Русі поголоску, що він мало не на очах у нещасних батьків зґвалтував Рогнеду, але правди в тому не було. Люди люблять вигадки, які схожі на правду. І вірять їм більше, ніж самій правді. Це стосується і восьмисот наложниць, котрих начебто тримав він на княжих дворах у Берестові, Білгороді і Вишгороді для власної потіхи. До жінок і справді був охочий. Мав і шлюбних, і нешлюбних. Але як швидко загорявся до них, так швидко й байдужів».

Це, так би мовити, – одна точка зору, одна історична правда, а ось інша. І теж походить від авторитетних авторів:

«Рогволод був переможений у битві і зачинився в місті. Новгородці ж, підступивши до Полоцька, взяли його і захопили Рогволода з жінкою і дочкою. Добриня, насміхаючись над Рогнедою, назвав її РАБИНЕЮ І НАКАЗАВ ВОЛОДИМИРУ ОБЕЗЧЕСТИТИ ЇЇ НА ОЧАХ БАТЬКА І МАТЕРІ…» (Виділення моє. – В.Ч.). Потім убили Рогволода, а Рогнеда стала жінкою Володимира і народила йому сина Ізяслава». (К. В. Рыжов. Сто великих монархов. Москва, 2005).

Що тут будеш коментувати? Дуже схоже на правду. На те, що так вочевидь, воно й було насправді.

А втім, як кажуть, поживемо – побачимо.

Чого? Нових даних? Чи нових авторитетних свідчень спеціалістів?

Ще сплюндрований Полоцьк догоряв, ще над містом клубочилися дими, ще там і там, як налітав вітер, кружляв попіл і хмарами опускався на місто, і тоді спалахували рої іскор, ще над містом кружляло й каркало потривожене вороння та галич, а з конаючого міста вже потяглися валки поспіхом навантажених возів – нападники поспішно вивозили награбоване добро. Варяги, як завжди, діяли за своїм правилом: налетів, нагріб добра – зникай, щоби поки в місті отямляться, за тобою й слід уже прохолов.

Так завжди діяли варяги – нападали зненацька, хапали, що там було варте уваги, вбиваючи по ходу тих, хто потрапляв їм під руку, вантажили нахапане на вози і так же раптово, як з’явилися, й зникали в невідомому напрямку. Тільки місто ще догорало, металися люди, кричали поранені, ревіла худоба, каркало вороння…

Чим більший тягнувся із захопленого міста обоз (та й самі нападники були навантажені по зав’язку), тим задоволенішими були варяги. А з походом на Полоцьк виходило, що ніби й вини їхньої не було, новгородський князь погукав їх «збігати» на Полоцьк, вони й збігали. А решта… Решта їх не цікавила. Руські князі гризуться між собою, новгородський нападає на полоцького – при чім тут вони? Їх найняли, вони й пішли на службу до наймача. А вози з добром – то ж плата їм за похід.

Скрипіли вози, сюди й туди носилися вершники, ревіла худоба, яку гнали між возами чи й прив’язану до возів.

Залишивши Полоцьк, валка потяглася до Новгорода. Перед у ній вів зі своїми дружинниками Добриня. Воєвода озирався вдоволено. Місто догоряє, валка з добром вийшла довжелезною, славно потрудилися дружинники. Віднині Полоцьке князівство припинило існування. А землі його відтепер належать Великому Новгороду. Правда, тільки до Смоленська. Але це лише початок, буде-таки похід на Смоленськ, і тоді дорога відкриється й на Київ.

Задоволений Добриня, славно потрудилося його воїнство. Дні Ярополка вже лічені, Рогнеду, примхливу і горду красуню, знамениту своєю вродою, яку вже зібралися везти в Київ до великого князя Київського Ярополка, за якого вона була перед тим посватана, повезли… Не до Києва, не до Ярополка, а на північ до Новгорода, незрозуміло їй самій, в якій якості – наложниці, рабині чи жони. Чи як здобич новгородських грабіжників? Мабуть, усе разом – і те, і те, і те, і те…

І хоч Володимир, зґвалтувавши її привселюдно, спаливши її рідне місто, вбивши батька та братів, раптом оголосив її своєю жоною і наказав воєводі Добрині відвезти її, княгиню полоцьку, до Новгорода і поселити в княжому теремі. Сам він у ті дні був зайнятий підготовкою походу на Київ, тож Рогнеда його майже не бачила.

Рогнеду схопили, в чому була, посадили до візка з шатром і – гайда. Слава богам, що хоч не погнали пішки, як гонять рабів. Попереду і з боків візка скачуть вершники, старший навіть догоджав їй і