Енді Вір - Марсіянин

свій “наліпчик”, а потім ковзаючи пальцем по мапі, він намалював Х. - Оце Габ, - сказав він.

- Гей, - вигукнув технік. - Ви що, малюєте на нашому постері?

- Я куплю вам новий, - сказав Венкат не озираючись. Відтак він намалював іншу Х. - Це його поточне розташування. Знайди лінійку.

Майнді роззирнулась навколо. Не знайшовши лінійки, вона схопила нотатник техніка.

- Гей! - запротестував технік.

Використовуючи пряме ребро нотатника Венкат накреслив лінію від Габа до розташування Марка і продовжив її далі. Потім відступив на крок.

- Так і є! Саме туди він і зібрався! - збуджено вимовив Венкат.

- О! - вимовила Майнді.

Лінія проходила точно через центр яскравої жовтої крапки на мапі.

- Патфайндер! - сказала Майнді. - Він рухаєтьс до Патфайндера! (прим.п., Pathfinder - програма NASA з вивчення Марса однойменним посадковим модулем і марсоходом Соджорнер («Поселенець», англ. Sojourner) в 1996—1997 роках.)

- Ага! - сказав Венкат. - Тепер ми щось маємо. Це близько за 800 км від нього. Він може дістатись туди і назад з наявними при ньому запасами.

- І притягнути Патфайндер і ровер Соджорнер з собою, - додала Майнді.

Венкат хутко дістав свого стільникового телефона.

- Ви втратили контакт із ними у 1997. Якщо він зможу увімкнути зв’язок на апараті, ми зможе перемовлятись. Може знадобиться лише вичистити сонячні стільники. Навіть, якщо там більші проблеми, він же інженер! - Набираючи номер, він додав - Ремонтувати усяке лайно - це його робота!

Уперше цього тижня усміхаючись, він притискав телефон до вуха і чекав на відповідь.

- Брюс? Це Венкат. Щойно усе змінилось. Уотні прямує до Патфайндера. Так! Я знаю, правда!? Відкопай мені усіх, хто був на тому проекті і поверни їх негайно у ЛРР. Я лечу найближчим літаком.

Вимикаючи зв’язок, він вишкірився до мапи.

- Марку, ти хитрий, вправний сучий сину!

Розділ 8
Журнал: Сол 79

Сьогодні вечір мого 8-го дня у дорозі. “Сіріус 4” поки що успішний.

У мене з’явився розклад. Щоранку я прокидаюсь на зорі. Відразу перевіряю рівні кисню та СО2. Потім я снідаю пайком і випиваю склянку води. Після, я чищу зуби, використовуючи якнаменше води, і голюсь електричною бритвою.

У ровері немає виходку. Вважалось. що ми використовуватимемо системи утилізації наших скафандрів для того. Але вони не створені вміщувати відходи за двадцять днів.

Моя ранкова сеча йде у герметичну пластикову скриню. Коли я її відчиняю, у ровері смердить у вбиральні для водіїв вантажівок. Можна було б просто виставити її назовні і дати википіти. Але я важко працював, щоб створити ту воду, і тому найменше я хочу марнувати її. Я виллю її у відновлювач води після повернення.

Мої тверді відходи навіть цінніші. Вони критично важливі для картопляного городу, а я єдине джерело на Марсі. На щастя, після довгого перебування у космосі, вже добре знаєш, як срати у торбинку. І якщо ви думали, що важко відкривати скриню з сечею, то уявіть запах після того, як я викидаю кітву.

Потім я виходжу назовні і збираю сонячні стільники. Чому я не зробив цього минулої ночі? Тому що збирати і складати у стоси сонячні стільники у ПОВНІЙ КЛЯТІЙ ТЕМРЯВІ - це зовсім не весело. Я навчився цього складним шляхом.

Коли закріпив стільники, я повертаюсь всередину, вмикаю якусь гімняну музику 70-х і починаю рух. Я чалапаю на швидкості 25 км/год, максимальній швидкості ровера. Всередині зручно. Я одягнений у саморобні шорти і тонку сорочку, бо РІТЕГ намагається засмажити інтер’єр. Коли стає занадто спекотно, я знімаю приліплену стрічкою ізоляцію. Коли занадто холодно - приліплюю її назад.

Можу їхати майже дві години доки батарея спустіє. Роблю швидку ПЧД для перекидання кабелів, потім знову сідаю за кермо для другої половини денної подорожі.

Поверхня дуже пласка. Спід ровера не дістає до жодного каменя, що є довкола, а пагорби - просто непомітно похилі, вигладжені еонами піщаних штормів. (прим.п., Еон (від грец. aion — вік) — інтервал часу геологічної історії Землі, що об'єднує кілька ер.)

Коли друга батарея “закінчується”, роблю ще одну ПЧД. Стягую сонячні стільники з даху і викладаю їх на землі. Перші кілька Солів я викладав їх рядком. Тепер я кидаю їх довільно, аби поближче до ровера, через лінощі.

І потім настає неймовірно нудна частина мого дня. Я просиджую 12 годин без будь-яких справ. Мене починає нудити від ровера. Всередині він розміром як фіра. Може видатись, що місця вдосталь, та спробуйте просидіти у фірі 8 днів поспіль. Не можу дочекатись, коли зможу піклуватись про свою картоплю у широкому просторі Габу.

Я занудьгував за Габом. Як таке лайно могло трапитись?

У мене для перегляду є гімняні телесеріали з сімдесятих, а також купа романів про Пуаро. Але більшість часу я витрачаю на роздуми про подорож до Аресу 4. Колись доведеться це зробити. Як же переживу подорож довжиною 3 200 км у цій речі? Мабуть на це знадобиться 50 днів. Мені знадобиться відновлювач води і оксигенатор, можливо частина головних батарей із Габу, ще купа додатковий сонячний стільників щоб заряджати усе… куди я усе це покладу? Отакі думки дошкуляють мені упродовж довгих нудних днів.

Нарешті спадає темрява, і