Габріель Гарсія Маркес - Сто років самотності (збірка)

авторитет дона Аполінара Москоте в Макондо. Під час своїх частих поїздок до головного міста провінції він зумів умовити власті вибудувати в Макондо школу, де вчителем мав бути Аркадіо, який успадкував педагогічні нахили свого діда. Шляхом переконування дон Аполінар Москоте домігся того, що на день національної незалежності більшу частину будинків пофарбовано у блакитний колір. На рішучі вимоги падре Никанора він наказав перенести заклад Катаріно в глуху вулицю, а також закрити кілька кубел, що процвітали в самому центрі міста. Одного разу він повернувся з головного міста провінції в супроводі шести поліцаїв з ґвинтівками й поклав на них обов'язок наглядати за порядком, і ніхто навіть не згадав про колишню угоду не тримати в Макондо озброєних людей. Ауреліано подобалося тестеве завзяття. «Ти зробишся таким самим товстуном, як і він», — казали йому друзі. Але від постійної сидячої роботи в майстерні у нього тільки дужче повипиналися вилиці та сильніше заблищали очі, а вага не побільшала, й не змінилася стримана вдача, — навпаки, в обрисах уст чіткіше проступила пряма лінія, що свідчила про самотні роздуми та незламну рішучість. Ауреліано та його дружина зуміли викликати в обох родинах глибоку любов, і коли Ремедіос повідомила, що чекає дитини, то навіть Амаранта й Ребека уклали між собою перемир'я і ревно заходилися плести придане з вовни двох кольорів: блакитної — коли буде хлопчик, і рожевої — коли дівчинка. Ремедіос буде останньою, про кого подумає через кілька років Аркадіо, стоячи біля стіни перед розстрілом.

Урсула оголосила сувору жалобу: позачиняла всі вікна й двері, і нікому не дозволялося ні входити, ні виходити без крайньої потреби; вона заборонила на цілий рік голосні розмови й повісила на стіну, біля якої стояла труна з тілом Ремедіос, даґеротип небіжчиці, повитий чорною стрічкою, а під ним — незгасну лампаду. Наступні покоління Буендіа, які ніколи не давали згаснути лампаді, відчували замішання, бачачи цю дівчинку в плісированих спідничках, білих черевичках і з серпанковим бантом на голові: їм ніяк не вдавалося поєднати її з академічним уявленням про прабабусю. Амаранта взяла Ауреліано Хосе під свою опіку. Взяла як названого сина, який мав розділити з нею її самоту і пом'якшити докори сумління, які мучили її тому, що всупереч її бажанню, але внаслідок її нерозважливих молитов, екстракт опію ніби потрапив до кави Ремедіос. Щовечора до будинку навшпиньках заходив П'єтро Креспі з чорною стрічкою на капелюсі, щоб зробити мовчазний візит якійсь далекій подобі Ребеки: вона здавалася геть знекровленою в своїй чорній сукні з довгими, до зап'ястків, рукавами. Сама тільки думка про призначення нового дня весілля здалась би тепер таким блюзнірством, що заручини перетворилися на вічні узи, в набридле кохання, що вже нікого не цікавило, неначе вирішення долі оцих закоханих, які гасили лампи й цілувалися в темряві, було полишено на розсуд смерті. Згубивши надію, Ребека геть занепала духом і знову стала їсти землю.

Аж раптом, — коли від початку жалоби минуло вже чимало часу і в ґалереї знов почалися сходини вишивальниць хрестиком, — серед мертвої тиші спекотного полудня, рівно о другій годині, хтось із такою силою штовхнув двері з вулиці, аж весь будинок задвигтів; Амаранті та її подругам у ґалереї, Ребеці, яка смоктала палець у своїй кімнаті, Урсулі на кухні, Ауреліано в майстерні, ба навіть Хосе Аркадіо Буендіа під самотнім каштаном здалося, ніби почався землетрус і будинок завалюється. На порозі постав велетень. Його квадратні плечі ледве вміщалися в дверях. На бичачій шиї висів образок Діви Зцілительки, руки та груди були вкриті таємничим татуюванням, а правий зап'ясток щільно затиснений мідним браслетом-талісманом. Шкіра видублена солоними вітрами негоди, волосся коротке й настовбурчене, як муляча грива, підборіддя вольове, а погляд сумний. Захожий був підперезаний поясом, удвічі товщим за кінську попругу, і взутий у високі чоботи з острогами та підкованими залізом підборами, від його ходи все здригалося, ніби від сейсмічного поштовху. Він пройшов через вітальню й залу, несучи на руці добряче пошарпані сакви, і, мов той удар грому, увірвався в тишу Ґалереї з бегоніями, де Амаранта і її подруги так і позаклякали з голками в повітрі. «Добрий день». — мовив він стомленим голосом, кинув свої сакви на стіл, за яким вони працювали, й попростував далі в глиб будинку. «Добрий день», — сказав він Ребеці, що злякано виглянула зі своєї спальні. «Добрий день», — повітався він до Ауреліано, всіма п'ятьма почуттями прикованого тієї хвилі до роботи. Чоловік ніде не затримувався. Попрямував на кухню і тільки там зупинився, закінчуючи подорож, почату на другому кінці світу. «Добрий день», — поздоровкався він і тут. На якусь частку секунди Урсула заціпеніла з розкритим ротом, тоді подивилася приходькові в вічі, ойкнула й кинулась йому на шию, кричачи й плачучи з радості. Це був Хосе Аркадіо. Він повернувся таким же злиднем, як і пішов, і Урсулі довелося навіть дати йому два песо, щоб він зміг розрахуватися за найнятого коня. Розмовляв він іспанською мовою, рясно пересипаною матроським жаргоном.

Його спитали, де він був, і він відповів: «Там». Почепив гамак у виділеній йому кімнаті, ліг і проспав три дні. А пробудившися, з'їв шістнадцять крутих яєць і попрямував до закладу Катаріно, де його могутня постать викликала переполох серед охоплених цікавістю жінок. Він замовив за свій рахунок музику й по чарці горілки для всіх присутніх і заклався з п'ятьма чоловіками, що вони гуртом не здолають пригнути його руку до столу. «Марна річ, — казали вони, переконавшись, що їм годі навіть поворушити її. — Адже на ньому примовлений браслет». Катаріно, яка не вірила в силові атракціони, заклалася з Хосе Аркадіо на дванадцять песо, що він не зсуне з місця стойку. Він відірвав ту стойку від підлоги, підняв над головою й виставив на вулицю. І лиш одинадцять чоловіків спромоглися затягти її назад.

У розпалі веселощів він поклав на стойку для загального огляду свою чоловічу гордість — прутень несосвітенних розмірів, поспіль укритий татуюванням із синіх і червоних написів різними мовами. Жінки загорілися бажанням, аае він спитав, котра з них заплатить йому більше. Найгрошовитіша запропонувала двадцять песо. Тоді він запропонував влаштувати лотерею з квитками по десять песо. Ціна була зависока, бо найпривабливіша жінка заробляла за ніч лише вісім песо, однак усі погодилися. Понаписували свої імена на чотирнадцяти папірцях, укинули їх до капелюха й почали тягти — кожна один квиток. А як невитягнених зосталося лише два папірці, подивилися, хто там записаний.

— Іще по п'ять песо