Михайло Петрович Старицький - Не судилось (Панське болото)

К а т р я (пригадує). Не бачила… не бачила… Мене щось лаяло… Господи, усе забула!.. Тебе? Нi, нi!.. Тебе не забула… не забуду, — мiй ти, мiй! (Хоче обняти i, похитнувшись, трохи не впала).

М и х а й л о. Що з тобою, Катре?

К а т р я. Нiчого, нiчого… то у мене щось у очах потемрiло. Доведи мене до скамейки… Менi так весело, що ти зi мною!

М и х а й л о. Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав iрод той? (Веде її, обнявши, до скамейки, що коло столу).

К а т р я. Чи люблю тебе?.. Аж зотлiла!.. Не бiйся, не бiйся! Плакати бiльше не буду… не засмучу тебе сльозою! Я така щаслива, така щаслива, що ти коло мене… у мене все аж кипить у грудях од… щастя… Сiдай тут, до мене ближче, близесенько!

М и х а й л о (зрушений, обнiма). Голубко моя, серденько! Ти вся тремтиш! Рученятка у тебе холоднi як лiд, а з лиця аж пашить…

К а т р я. Нi, нi! Я здорова… (Дивиться ни його пильно). Який ти гарний, соколе мiй! Свiте мiй, який гарний!

М и х а й л о. Зiронько моя! (Хоче обняти).

К а т р я (бере за руку). Постой, постой! Дай я на тебе надивлюсь, дай надивлюсь… щоб нiколи не забути… Брiвоньки мої шовковiї! Очi мої яснi та прекраснi! Вустоньки мої любi та милi! (Цiлує i в очi i в уста i припада до Михайла). Не забуду вас!

М и х а й л о (палко пригорта Її). Доле моя! Щастя моє! Я тебе кохаю так, як нiколи в свiтi! Всi вони брешуть! Не хочу я знати — нi батька, нi матерi! З твоєї хати не вийду! Нiхто не розлучить уже нас!

Вiкна у хатi починають з цiї години свiтитись червоним вогнем, котрий iк кiнцю дiї розжеврюється бiльше.

К а т р я (якось непевно). Любиш? Ой!.. Кольнуло щось пiд серце!.. Дай менi до твоєї щоки притулитись…

М и х а й л о (з страшною тривогою). Катре! Ти слаба! У тебе гарячка? (Цiлує її руки i грiє їх духом).

К а т р я. Нi, нi! Не рушся… менi одлягло. Господи, як хороше, яке щастя!! Я не переживу його… (Важко диха). Тепер уже не… одiрве… нiхто мене… до самої смертi. Дiждалась-таки й я долi!

М и х а й л о (з жахом). Ти слаба! У тебе губи посинiли… Я побiжу за лiкарем…

К а т р я. Нi, нi! Не пущу тебе! (Пригортається). Раю мiй! Осьде ти!.. (Яку хвилину сидить у щасливiм забуттi, а далi раптом зривається з мiсця). Ой смерть моя! Да-вить мене пiд серце!

М и х а й л о (пiддержує її). Господи! Що з нею?

К а т р я (ламаючи руки). Ой!.. Давить, давить!.. Дух забива… Рятуйте мене!!

М и х а й л о (хапа кухоль води). Напийся води… Тiтко Горпино! Хто там?!

К а т р я (упуска кухоль; виривається, кидається на авансцену). Рятуйте!!! Михайло… я випила трутизну оту в шкляночцi… серце… ох!..

М и х а й л о. Атропiн? Пропав я!!. (Рве на собi волосся i кричить несамовито). Хто там? Гей! Сюди!! Рятуйте!! Отруїлась!!

К а т р я (учепилась за Михайла, не пуска його). Не тiкай! Не тiкай! Христа ради!! (З криком). Я не хочу вмирати!.. не хочу! (Непритомно рида). Таке щастя!.. Не однiмайте од мене!! Я жити хочу! Михайло, рятуй мене!

М и х а й л о (примочує їй водою голову, приска). Катре моя! Що ти наробила?! Через мене, проклятого!.. Гей!! Сюди!! (Держить Катрю, що б'ється в його руках, i стука в вiкно, аж вибива шибку). Хто в бога вiрує!

В И Х I Д Х

Тi ж iПашка.

П а ш к а (вбiга). Що тут таке?

М и х а й л о. Катря отруїлась..

П а ш к а (сплеснувши руками). Лишенько моє! Там Дмитра ловлять… Панський двiр горить… Мати її божевiльна бiга!

М и х а й л о. Бiжи зараз! Клич лiкаря, фельдшера…, Кожна хвилина дорога… Рятуйте!

П а ш к а. Я за Павлом… вiн тут.

М и х а й л о. Клич його, Христа ради, зараз!

Пашка вибiга.

К а т р я. О!! Дай менi чим дихати… вогнем пече мене… каменюкою давить… Смерть? Уже смерть? (Тиснеться до Михайла i божеволiє). Гуде! Ух, гуде як!!. То виють уже… по мою душу летять… Не дай мене, Михайло! Нiчого не бачу!! Де ти? Де ти? Ой страшно!

М и х а й л о (рида). Я тут, Катрусю! Боже мiй, зглянься!!

К а т р я (опускаючись на руках), 0-ох! Як же тяжко!! Ой!! Несила… не можу вже бiльше… одпустiть мене!.. Смерть… смерть… (Несамовито кидається на колiна). Мати божа!.. Прости менi… не дай моєї душi! (Хитається).

М и х а й л о (кидається, пiддержує). Катрусю! Життя моє!! Опам'ятайсь!.. Павло прибiжить зараз! Вирятує!!

К а т р я (б'ється на руках у Михайла). Холод пiд серце пiдступа… туман застила очi… Михайло! Де ти? Не зникай! Ой!! (Витягується на руках у Михайла)..

Тим часом чути за вiкном голоси i тупотню.

М и х а й л о (спуска її на долiвку). Катре! Катре! (Припада до серця). Не б'ється? Умерла!! (Одскакує в непритомнiм жаху на авансцену направо i стоїть каменем).

В И Х I Д XI

Тi ж, Дмитро, соцькi i люде.

Д м и т р о (вбiга на остатнiм словi). Умерла? Добив-таки! (На хвилину остовпiв над трупом).

Тим часом соцькi i люде вриваються в хату.

Д м и т р о (вихоплює ножа й кидається на Михайла). Здихай же, кате!!

С о ц ь к i  i  л ю д е (кидаються на Дмитра i крутять йому руки). В'яжiть його!!

Д м и т р о (борсаючись). А! Iроди! Не дiждете! (Б'є себе ножем; але як руки йому не вiльнi, то тiльки ранить).

С о ц ь к i. Однiмайте ножа!

Сцена така: направо — Михайло, скам'янiлий; налiво — група з окровавленим Дмитром; посерединi — труп Катрi.

В