Сергій Вікторович Жадан - Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань

мав їх цілий набір, на кожен день тижня. Вітольд приніс шинку, дістав із шафи з одягом «Сопліцу» і розлив. Ну, то давай, сказав він, зі святом. Я подивився на пляшку «Сопліци» і випив. Головне не думай про назву, говорив я собі, головне не думай про назву. У мене дивний сусід, сказав Вітольд, араб. Його звати Абдула. Він дуже дивний. Що таке? спитав я. Він не п’є гербати, сказав Вітольд, п’є лише воду, п’є джус, п’є колу, а гербати не п’є. Я йому пропоную кожного ранку, говорю, ти, дурню, спробуй гербати, у мене справжня китайська гербата, а він каже — ні, я не п’ю гербати. Такий дивний... Ти йдеш завтра до костьолу? запитав я. Вітольд засміявся. Знаєш, сказав він, сміючись, я взагалі-то католик, але до костьолу я не ходжу. Мені подобається як сказав цей, котрий в Росії головний по церквах. Алексій, підказав я, Алексій, погодився він, він сказав, що католицизм це загроза. Я з ним згоден. Ясно, кажу, вибач, що спитався. Він налив ще «Сопліци». Я замружився і випив. Бар, сказав Вітольд, третій день не працює. Я їм телефоную, кажу ви, курва, чому не працюєте? Це ж ненормально, сказав він мені. В готелі залишилось купа народу, ти наприклад — сказав він мені. Зате на рецепції, продовжив він, сьогодні симпатична дівчина, бачив? Бачив, відповів я, але там є ще симпатичніша — така білявка, бачив? А, сказав він, бачив, але ти навіть не думай — попередив він мене — це моя дупа. Та заради бога, тільки й відповів я. У мене дивний сусід, печально сказав Вітольд, розливши «Сопліцу», він не п’є гербати, п’є лише джуси, я, мов дурень, п’ю кожного ранку з ним його джуси, уявляєш? А найгірше те, що він співає. Як співає? не зрозумів я. Співає, підтвердив Вітольд, кожного ранку. Розумієш, пояснив він мені, він збожеволів від самотності. У нього тут нікого немає — ні друзів, ні родини, ось він і співає. У мене, додав він, хоча б доньки є, а в нього — зовсім нікого. То співайте з ним разом, порадив я, зробіть дует.

Перед Вітольдом на столі лежав розкритий записник, на чистій сторінці великими літерами було написано — «СУБОТА. СЕРГІЙ. ВОДКА», схоже, він усе тримав під контролем. Знаєш, раптом сказав Вітольд, ти, до речі, говориш англійською? Говорю, підтвердив я. Так ось, продовжив Вітольд по-польськи, густо вставляючи російські лексеми — у мене у Львові є дівчинка. Справжня красуня... А ти був у Львові? запитався я. Ні, не був, розгублено відповів Вітольд. Ну, то поїдь до неї, поїдь до Львова, що ти тут робиш — на великдень, сказав я. Поїду, погодився Вітольд, обов’язково поїду. Він дотягнув цигарку, подивився куди б діти бичок, побачив банку «Живіца» і кинув бичок туди. Давай ще по одній, запропонував він, за свято. Ні, відповів я, мені ще працювати сьогодні. Це такий дивний сусід, почав він знову, знаєш — він побачив перед собою банку «Живіца», взяв її і жадібно надпив — ти був добрим сусідом, з тобою завжди можна було нормально посидіти, а цей, курва, Абдула, він весь час співає, ти розумієш, Сашка?

Ладно, сказав я, пішов я спати. Я хотів би зустріти старість так, як він. Я хотів би, аби мій син не забував про мене, хай навіть без «бігосу», щоби хоч час від часу провідував мене, хотів би знайомити його з сусідами по готелю й казати — дивіться, це мій син, правда він фантастичний? Я хотів би завжди мати про запас пляшку горілки в шафі для одягу і кілька випраних труханів. Я хотів би, аби моєю найбільшою проблемою в 60 років був відчайдушний божевільний спів мого сусіда по коридору, сусіда по божевіллю. Я би дав собі з цим раду. Самотні чоловіки, зачинені в своїх кімнатах, з чорно-білими телевізорами і поганими меблями щоранку викручують собі мізки у роздумах про те, чим би сьогодні зайнятись, як би перебути ще один святковий, порожній день, відраховуючи години й секунди, коли до них знову прийдуть їхні діти, коли повернуться з церкви їхні сусіди, коли відчиниться бар і на рецепції сидітиме найкраща дівчинка в готелі.

Варшава, 2005

Атлас автомобільних доріг України

*

— Дивись, — сказав водій, — це мотель. Тут вечорами проститутки стоять

— І де вони потім діваються? — Додому йдуть

— Їх тут мабуть усі знають, місто невелике

— Тут загалом усі всіх знають. Бути тут проституткою — ще не найгірший варіант. Окей, бути проституткою справді не найгірший варіант, навіть на Донбасі, з його традиційною пролетарською системою моральних цінностей, очевидно, це не найкращі часи для вугільної промисловості, молодий український капіталізм пожирає сам себе, тож доводиться йти на компроміси, поступаючись власною територією, пускаючи на неї чужих. Великі промислові об’єкти помирають, мов динозаври, лишаючи по собі красу руїн і терпкий запах безробіття. Індастріел проходить сім кіл виробничого пекла і перетворюється на мертвий індастріел, коли старі цехи, ніби католицькі собори в туристичних центрах, перестають виконувати свою безпосередню функцію, відходячи в царину історії та шоу-бізнесу.

Мертвий індастріел потребує фіксації, його треба зберігати на плівках, знімати портативними відеокамерами, робити детальні описи й вносити до каталогів кожен розбитий корпус і засипану копальню, які трапляються тобі на шляху. За мертвим індастріелом прочитуються біографії пролетаріату, нанесені трафаретом на стіни колишніх робітничих їдалень, варто лише зупинитись і продертись до цих стін, давлячи в придорожній траві використані шприци та вибілені собачі черепи.

Все залежить від уміння вчасно зробити зупинку. Мій друг Крістоф Лінгг фотографує винятково мертвий індастріел. Відчайдушні спроби привернути його увагу до густих растафаріанських димів, що висять над металургійним комбінатом, чи до запаху свіжого мастила, яким просякають абрикоси навколо корпусів цементного заводу щоразу закінчуються нічим — Крістоф дивиться з роздратуванням і нерозумінням — мовляв, що тут цікавого, вони ж ще рухаються, давайте почекаємо, доки вони перестануть дихати, або, принаймні, прискоримо цей процес, його можна зрозуміти: Крістоф із Відня — міста мертвої культури, але не мертвого індастріелу, щоби зняти розхуячену шахту йому потрібно щонайменше перетнути пару державних кордонів, бажано — в східному напрямку.

Він уже знімав промислові руїни в Угорщині, Румунії та на Балканах, він ішов за цим мертвотним духом у Чехії і Словаччині, він легко відшукував покинуті всіма об’єкти в Польщі