Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності

Московщини, то, спіймавши, вони карають його як «бєґлава», с. т. раба, що втік від власника. Члени вищої верстви, хоч і самі раби, на нижчих від себе дивляться з величезною пихою, поводяться з ними, як з рабами. Не маючи найменшої культури, вони ошуканство вважають за верх мудрости. В брехні вони не мають меж ані найменшого сорому. Основи людських звичайних чеснот є такі чужі москвинам, що у них сама підлість вважається за високу чесноту. Ця нація має таку нелюбов, ненависть до свободи, що протестують проти свободи і всіх благ, що свобода приносить. Москвини так звикли до свого рабства, що ледве чи коритимуться доброму і мудрому монархові, який обмежився б властивими йому функціями і не втручався б у приватне життя підданих на кожному їх кроці. На приятелювання і приязнь москвини дивляться виключно з погляду користи для себе. Московські солдати мають звичку жорстоко і з власної волі бити ув’язнених, знущатися з них і всякими способами катувати. Серед москвинів завжди і всюди можна знайти за гроші фальшивих свідків. За пару рублів Москвин складе фальшиву присягу на св. хресті і Євангелії. Навіть у турків нема такого гидкого і добровільного самопониження перед вищими і такої жорстокости перед безборонними» (J. G. Korb. «Diarium itineris in Moscoviam Perillustris», 1701). Пізніше навіть самі москвини писали:

То зємной єдєт бог;

То атєц наш казніть нас ізволіт,

І на уліцє сколька там била талпи:

Ваєводи, баярє, манахі, папи,

Мужикі, старікі і старухі —

Все прєд нім павалілісь на брюхє…

А. Толстой

Данський посол Й. Юст у своїх спогадах (1712 р.) пише: «Хоч тепер москвини намагаються мавпувати культурні нації, і хоч вони і переодягнись у французькі шати, і хоч виглядають назовні ніби цивілізованішими, як раніш, але кожний з них залишився і понині тим, чим він був, — варваром і рабом. Коли москвини сваряться, то навіть аристократи плюють один одному в обличя і прозивають «вор», «машеннік» (злодій, шахрай). На офіційному святкуванні, що його робив цар Пьотр, найвищі вельможі понапивалися, як свині, горлали щосили, свистали, звертали, плювали один на одного, лаялись найогиднішими словами і т. п. так, що присутні чужоземні дипломати мусили втікати за першої можливости. У стосунках з москвинами єдино помагає тверда мова: мусите вживати грубої, гострої, простацької мови, тоді вони піддадуться; коли ж говорите до них ввічливо — нічого не дістанете. Всі і все обкладено величезними податками. Суд можна легко купити, навіть найвищий, заплативши канцлерові А. Мєншикову 20–30 тисяч рублів, з яких цар бере свою пайку» (J. Just. «Memoires», 1712).

Англійський дипломат Г. Малмсбурі пише в 1778 p., що підлесливість та плазування перед вищими вкупі з пихою до нижчих є властиві всім москвинам. їхні забави, їхні доми всередині і кількість слуг мають чисто азіятський характер, хоч вони і намагаються наподоблюватися європейцям.

Французький історик J. Michelet (1798–1874) писав: «Московщина, використовуючи європейські ідеї і свободи, поширює замішання в Европі. Вона напала на Польщу, ніби обороняючи селян від гноблення їх польською шляхтою. Напала на Туреччину, ніби обороняючи політичну і релігійну свободу балканських слов’ян. Своєю пропагандою Московщина руйнує духові і моральні основи у кожного народу, що став її жертвою. Московська пропаганда каже нам сьогодні: «Я — справжнє християнство», а завтра скаже: «Я — справжній соціялізм» (це сказано понад сто років тому. — П. Ш.). Москвини збудували свою імперію на сліпій, дикій вірі в своє післанництво, не звертаючи жодної уваги на жертви, навіть своїх людей. Передумовою свого успіху вони вважають цілковите знищення особистости і знівечення всього духового життя. Якщо ми допустимо Московщину до участи в європейських справах, то тим впустимо в Европу розклад і колотнечу». Чи й Мішле був пророк, чи знав москвинів і вмів логічно думати?

Вмів логічно думати і член французького Конвенту Буасі Д’Англя. Він сказав на засіданні Конвенту в 1795 році: «Вже 60 років минуло, як Московщина поневолила Україну, Кавказ, підбила Грузію, Крим, поділила Польщу. Кажуть, що Московська імперія це — велетень на глиняних ногах, що корупція роз’їдає її, що рабство позбавляє її всякої енергії, що, поширюючись, вона тим самим сама готує собі кінець, що кожне її нове завоювання — це крок до її катастрофи. Погоджуюсь з усім тим. Але чи ця потвора не знищить нас скорше, ніж сама загине? Подумайте про це. Час минає. Московська орда готується. По раз другий рушить на Европу Аттила, і ми загинемо, якщо своєчасно не зупинимо ту азійську навалу». Це було сказано понад 150 років тому.

Англійський професор Е. Кларк пише: «В подорожі по Московщині повставали великі труднощі для нас завдяки нашій неувазі до московських порядків та звичаїв. Підписуючи «подорожню», с. т. формуляр на поштові коні, чужинцям рекомендується додавати до своїх імен якийсь високий титул. Без цього москвини дивляться на вас, як на такого ж раба, як і вони самі, і тому ви наражаєтесь на образу, здирство і запізнення. Ця обережність настільки важлива, що досвідчені подорожні додають до своїх імен найфантастичніші титули, напр., герцог, барон, генерал, інспектор, професор тощо. В цьому є така велика потреба, що перед нашим виїздом з Москви один високий урядовець запевняв, що ми матимем багато перешкод в дорозі, бо хочемо подорожувати скромним іменем громадян Англії без титулів. І справді, ми мали більш ніж досить причин пожалувати, що не послухали тої поради і не додали ніяких титулів до своїх імен» (Е. D. Clarke. «Travels in Russia», 1816).

Так було в царській імперії. А ось у пролетарській. Французький соціяліст і москвофіл проф. А. Жід на запрошення москвинів подорожував по СССР (перед 2–ю війною). Він пише: «Будучи на Кавказі, я хотів був післати телеграму Й. Сталінові, в якій було речення «Я почуваю потребу післати Вам своє найсердечніше…». Телеграфіст відмовився прийняти цю телеграму, пояснюючи мені, що до И. Сталіна не можна звертатися, кажучи йому просто «Ви», але треба додати щось подібне, як, напр., «великий вождь, ґеніяльний тощо» (A. Gide. «Return de la Russie»).

Чужинці дивуються і не можуть зрозуміти, яким чином соціялістична і пролетарська країна СССР повернула, здавалось би, ненавиджені старі зовнішні ознаки буржуазно–дворянського поневолення — всі оті уніформи, хрести, медалі, ранґи та інші колись «буржуазниє прєдрассудкі». Тепер в СССР носять блискучу уніформу не лише військові та поліцаї, як в інших державах, але носять її також цивільні урядовці, і не лише державні, але й «громадські», як, напр., інженери, учителі, студенти, учні. А головне — на