Володимир Костянтинович Пузій - Магус

Оберто зниже плечима: «Співставив окремі факти. Ти ж не раз був у порту. — (Фантин пересмикнеться, пригадуючи палаючі рибальські халупи, і мовчки кивне.) — Значить, помічав, що в гавань Альяссо часто заходять вітрильники із великою місткістю? Отже, глибина в гавані немаленька — і от так, випадково, розпанахати днище „Цирцеї“ скелями було б складнувато, навіть якщо припустити, що всі на ній напилися геть п’яні і не дивилися, куди пливуть. Тепер про команду. Пам’ятаєш, допитувачі виявили за ними деякі грішки? Я далекий від того, щоб повірити в таку очевидну і швидку Божу кару за злочини — і тому припустив, що тут не обійшлося без втручання якоїсь третьої сили, неврахованої, але цілком земного походження. Яка повинна була б знаходитися на судні під час відплиття (це по-перше) і дуже негативно ставитися до злочинів команди (це по-друге). І (по-третє) сила ця знала про злочини моряків „Цирцеї“ тоді, коли ніхто в Альяссо про них навіть не підозрював. Відпливаючи, вони не взяли з собою жодного пасажира, взагалі нікого із сторонніх…»

«І звідки ви тільки встигли все це взнати?» — здивується Фантин.

«Дещо — бачив сам, поки жив у місті, а деякі подробиці уточнив за допомогою дона Карлеоне».

«Але про цього… про клаптерьмана… дон Карлеоне нічого ж не знав?»

«Натомість про клабаутерманів знав я. Коли я запросив у Татуся все, що відомо про „Цирцею“, він, крім усього іншого, розвідав і про поломку носової фігури. Причому сталася вона на північному заході, в Ліссбоа, і для мене це було останнім шматочком мозаїки. Тому що саме в носових фігурах північних вітрильників мешкають клабаутермани».

«Та хто ж вони такі?!»

«Далекі родичі наших пуерулі. Якщо мають рацію ті вчені, які відстоюють теорію взаємоперетворень… хм… словом, не виключено, що клабаутермани колись були деревними духами, на кшталт елладських дріад, але з часом… перетворилися на клабаутерманів. Деякі риси їхнього характеру підтверджують цю теорію. Як і деревні духи, клабаутермани дуже чутливі до несправедливості, і, вже даруй за каламбур, на дух не переносять на борту свого корабля злочинців: переслідують, іноді дуже жорстоко мстяться тим, хто краде їжу з камбуза, проходу не дають лихословам і п’яницям».

«Як же ж так? — дивуватиметься Фантин. — Команда „Цирцеї“ займалася корсарством не один місяць! Та й работоргівлею теж не перед прибуттям в Альяссо вирішили промишляти. Чому ж раніше цей їхній грабькурман бездіяв?»

І тоді Оберто коротко розповість йому те, про що незабаром сам дізнається — але спершу треба ще привітатися із клабаутерманом і знайти з ним спільну мову, бо цей північний пуеруло неабияк розлютований і не дуже схильний вести світські бесіди. Ліхтар же він загасив — і з очевидним натяком, мовляв, незваному гостеві краще б забратися звідси.

З боку магуса перший крок до примирення зроблено: носова фігура окроплена вином, привітальна формула пролунала. Але як поведеться пуеруло?

Поки що він зволікає. Мружить величезні, наче в кішки, очі, пряде гострими вухами (їх Марк тієї ночі прийняв за роги), поводить з боку в бік хвостом з китицею на кінці.

— Чого тобі? — запитує.

— Я прийшов із добрими намірами.

Клабаутерман посміхається, показуючи два ряди дрібних, схожих на голки, зубів:

— Це ж у вас, у людей, є прислів’я про дорогу, вимощену добрими намірами?… А шумів навіщо?

— Для поважності, — хмикає Оберто. — Щоб власник доків зрозумів, який ти лютий і рішучий…

— … а ти — хоробрий, так? Ціну собі набиваєш? — клабаутерман хихотить, тицяє пальцем у міх із вином: — Налий-но. — І поки Оберто наливає: — Прийшов сюди вижити мене?

— Хіба ти живеш? — відбиває магус. — Наскільки я знаю таких, як ти, «Цирцея» тобі більше не годиться: надто багато крові і смертей.

Клабаутерман у відповідь стиха, загрозливо шипить, настовбурчивши шерсть на загривку. Очі його спалахують двома золотавими місяцями, хвіст хляскає по палубі.

— Ти смієшся наді мною?! Людино, не грай із вогнем, не раджу!

Оберто ніби не звертає уваги на тон, він подає горня співбесідникові, наливає собі і сідає просто на дошки, прихилившись спиною до фальшборту.

— Годі бурчати. Я прийшов із діловою пропозицією, а не для того, щоб дражнити тебе. Сідай, випий, поговоримо.

— Чому ти тут? — холодно запитує клабаутерман. Горня він узяв, але пити не поспішає.

— Я ж сказав…

— Не плутай! Ти сказав, навіщо прийшов. Але не відповів чому.

— Я — магус-законник. Чув про таких?

Клабаутерман рвучко киває.

— Розслідую справу про зникнення перснів, через які й було страчено всю команду «Цирцеї». Хочу зрозуміти, що ж сталося насправді. На жаль, подеста поквапився зі стратою, тому ти тепер — єдиний, хто знає правду про події тієї ночі. От я і пропоную угоду: ти допоможеш мені, я — тобі. Згоден?

— Треба подумати, — і клабаутерман нарешті відпиває із горняти!

Це точна ознака: розмова відбудеться, дух уже не вважає Оберто ворогом. Більше того, він сідає навпроти магуса і змінює свій вигляд — перетворюється на кумедно зодягненого чоловічка: його білі моряцькі штанці за північною модою заправлені в чоботи з височенними халявами, червоненька курточка розмірів на два менша, ніж треба б, але клабаутермана це зовсім не бентежить.

Оберто задоволений: коли пуеруло набуває людської подоби, він таким чином виявляє найвищий ступінь прихильності до співбесідника.

— Що б ти хотів знати? — запитує клабаутерман.

— Спершу розкажи про «Цирцею». Чому ти вчасно не помітив і не поклав край змінам, які відбулися із командою.

— Я спав, — просто відповідає пуеруло. — Розумієш…

6

Клабаутермани дійсно багато в чому подібні до духів дерев. Як і дріади, вони час від часу занурюються в тривалий, повний солодких переживань сон — швидше не сон, а сплячку. І в такі моменти дуже складно достукатися до них: навіть найнадзвичайніші події у зовнішньому світі не здатні пробудити заснулого клабаутермана.

Тому коли мешканець носової фігури «Цирцеї» («Зови мене Гермар, — дозволив він Обертові. — Моє справжнє ім’я-для-друзів тобі все одно не вимовити»), — коли Гермар прокинувся, він зрозумів: відбувається щось несподіване. «Щось, скажу я тобі, мерзотне!»

Правду кажучи, його сон поволі перетворився на кошмар, жахливий і малозрозумілий; Гермар ледве встиг здогадатися, що до чого, і зусиллям волі змусити себе прокинутися. А інакше міг і померти — уві сні.

На «Цирцею» він потрапив нещодавно, коли вона зіткнулася із каперським когом і ледве вціліла в нерівній сутичці. Саме тоді колишня носова статуя і була потрощена.

У Ліссбоа — центрі торгівлі між ганзейськими купцями і торгівцями Середземномор’я, «Цирцеї» того разу довелося затриматися довше, ніж звичайно. Ця затримка, ясна річ, не пішла на користь: замість того, щоб, набивши трюми оселедцем, поспішати додому, команда змушена була викласти чималеньку суму