Артуро Перес-Реверте - Фламандська дошка

Ще один випадок уявного шаху, а відтак ми можемо виключити ймовірність знаходження чорного ферзя на bЗ… А що ви скажете стосовно dЗ? По-вашому, чорний ферзь міг піти звідти, приміром, щоб уникнути загрози з боку білого слона, розташованого на П?

Хулія досить довго аналізувала це припущення. Нарешті її обличчя осяяла усмішка.

— Ні, не міг з тієї ж самої причини! — вигукнула вона, здивована, що самостійно дійшла такого висновку. — Стоячи на 63, чорний ферзь також загрожував би білому королю уявним шахом, еге ж?.. Тому він не міг піти звідти, — дівчина обернулася до Сесара. — Диво, та й годі! Адже я ніколи в житті не грала в шахи…

Тепер Муньйос показав олівцем на а2.

— Такий само уявний шах був би й у випадку, якби ферзь знаходився тут, а отже, ми можемо відкинути й цю клітину.

— Тобто хід міг бути зроблений лише з b2, — завважив Сесар.

— Можливо.

— Що значить «можливо»? — спантеличено й водночас зацікавлено перепитав антиквар. — По-моєму, це очевидно.

— У шахах не часто трапляються речі, які можна було б розглядати як очевидні… Зверніть увагу на білі фігури, розташовані на вертикалі b. Що було 6, якби ферзь знаходився на b2?

Сесар задумливо погладив підборіддя.

— Йому б загрожувала біла ладдя, розташована на b5… Звичайно, саме тому його пересунули на с2 — щоб уникнути загрози з боку ладді.

— Непогано, — погодився шахіст. — Але це лише одна з можливостей. Утім, причина, що спонукала зробити цей хід, поки що для нас неважлива… Пам’ятаєте, що я вам щойно казав? Виключивши неможливе, ми залишаємо те, що так чи інак має бути вірним. А тепер підіб’ємо підсумки: якщо, по-перше, останній хід зробили чорні; по-друге, дев’ять з десяти розташованих на шахівниці чорних фігур не могли його зробити; по-третє, єдина фігура, яка могла зробити хід, це ферзь; по-четверте, три з чотирьох імовірних ходів ферзя неможливі… то в такому випадку чорний ферзь зробив єдиний можливий хід — зbЬ2 на с2 — і, мабуть, зробив його, щоб уникнути загрози з боку білих ладдей, розташованих на b5 та b6… Це зрозуміло?

— Ще б пак, — озвалася Хулія; Сесар дотримувався такої ж думки.

— Отже, — підсумував Муньйос, — ми змогли відтворити перший хід у цій ретроспективній партії, яку ми розігруємо. Наступна позиція — тобто попередня, бо ми граємо навпаки, — має бути такою (див. рис. 6).

— Бачите? Чорний ферзь і досі стоїть на b2, він ще не перемістився на с2. Відтак тепер ми повинні з’ясувати, який хід білих примусив ферзя до такої передислокації.

— Зрозуміло, що це був хід білої ладді, — завважив Сесар. — Тієї, що стоїть на b5. Ця підступниця могла переміститися з будь-якої клітини п’ятої горизонталі.

— Можливо, — відповів шахіст. — Однак це не повністю виправдовує втечу ферзя.

Сесар здивовано закліпав очима.

— Але чому? — Він перевів погляд на Муньйоса, а тоді знову на шахівницю. — Цілком очевидно, що ферзь утік через загрозу з боку ладді. Ви самі щойно це сказали.

— Я сказав: «можливо», він утік через загрозу з боку білої ладді, але я не стверджував, що до втечі його примусило переміщення білої ладді на b5.

— Я вже не знаю, що й думати, — зізнався антиквар.

— Подивіться уважно на шахівницю… Байдуже, який хід зробила біла ладдя, що зараз стоїть на b5, бо інша біла ладдя, розташована на b6, ще раніше загрожувала чорному ферзю. Розумієте?

Сесар знову почав зосереджено вивчати позицію, цього разу його мовчанка тривала кілька довгих хвилин.

— Кажу вам: я здаюся, — спантеличено промовив він нарешті. Він уже встиг випити до останньої краплі свій джин з лимоном. А Хулія, яка сиділа поруч із ним, курила сигарету за сигаретою. — Якщо це не був хід білої ладді на b5, тоді всі наші умовиводи летять шкереберть… Де б не знаходилася ця фігура, той капосний ферзь мав зробити хід раніше, бо загроза шаху існувала раніше…

— Ні, — заперечив Муньйос. — Не обов’язково. Ладдя могла, приміром, з’їсти якусь чорну фігуру, розташовану на b5.

Підбадьорені такою перспективою, Сесар та Хулія з новою енергією заходилися вивчати партію. Минуло ще кілька хвилин, і Сесар підвів голову й шанобливо подивився на Муньйоса.

— Авжеж, — захоплено проказав він. — Бачиш, Хуліє?.. Якась чорна фігура, що стояла на b5, прикривала ферзя від загрози білої ладді, розташованої на b6. Інша біла ладдя з’їла цю чорну фігуру, і ферзь опинився під прямою загрозою, — антиквар знову подивився на Муньйоса, шукаючи підтримки. — Гадаю, все було саме так… Іншого варіанта немає, — він знову втупився в шахівницю, наче вагаючись. — Адже його немає, еге ж?

— Не знаю, — чесно зізнався шахіст, і Хулія не втрималась й розпачливо прошепотіла: «О Господи!». — Ви щойно сформулювали гіпотезу, а в такому разі завжди існує небезпека викривлення фактів задля того, щоб вони збігалися з теорією, замість висновувати таку теорію, яка б відповідала фактам.

— Отже?

— Йдеться саме про це. Поки що ми можемо вважати лише гіпотезою, що біла ладдя з’їла чорну фігуру на b5. Треба перевірити, чи існують інші варіанти, і в такому разі відкинути всі неможливі. — Блиск у його очах згас, і тепер він здавався ще більш стомленим та незугарним, коли непевно розвів руками, чи то виправдовуючись, чи то вагаючись. Упевненість, з якою він пояснював ходи, зникла, і Муньйос знову зробився похмурим та незграбним. — Саме це я мав на увазі, — його очі уникали очей Хулії, — коли сказав вам, що зіштовхнувся з проблемами.

— А яким буде наступний крок? — запитала дівчина.

Муньйос покірливо розглядав фігури.

— Гадаю, це буде неквапне й ретельне вивчення шести чорних фігур, які вже поза грою… Спробую дізнатися, як і де саме була з’їдена кожна з них.

— На це доведеться витратити кілька днів, — завважила Хулія.

— Або хвилин, хтозна. Іноді це питання інтуїції або везіння. — Він іще раз уважно подивився на шахівницю, а тоді перевів погляд на картину ван Гюйса. — Однак є одна річ, яка не викликає в мене жодних сумнівів, — озвався він після хвилинних роздумів. — Автор картини або той, хто вимислив цю задачу, дуже своєрідно грав у шахи.

— Що ви можете сказати про нього? — поцікавилася Хулія.

— Про кого?

— Про відсутнього тут гравця… якого ви щойно згадали.

Муньйос глянув униз, на килим, а тоді знову на картину. Хулії здалося, що в його очах промайнув вираз захоплення. Можливо, це була інстинктивна повага шахіста до майстра.

— Не знаю, — ухильно відповів він тихим голосом. — Хоч би хто це був, він якийсь дуже підступний… Усі сильні гравці такі, але в цього було щось іще: незвична здатність