Умберто Еко - Маятник Фуко

тортур Господа, і проповідували відмову від світу, занехаяння шлюбу та дітородження. Стара ідея, типова для багатьох єресей першого сторіччя, яку згодом підхопили катари, — й існує ціла теорія, згідно з якою тамплієри прониклися катаризмом. І тоді стає зрозумілим, до чого тут содомія, нехай лише символічна. Припустімо, що лицарі зіткнулися з тими єретиками: інтелектуалами вони, безперечно, не були; частково через свою наївність, частково зі снобізму та групової солідарности вони створюють собі свій власний фольклор, щоб відрізнятися від інших хрестоносців. Вони виконували обряди як знаки приналежности до певної групи, не питаючи себе, що вони значать».

«А той їхній Бафомет?»

«Розумієте, в багатьох свідченнях говориться про якусь figura Baffometi, але цілком можливо, що це була помилка першого писаря, а внаслідок маніпуляцій протоколами перша помилка могла перейти до всіх інших документів. В інших випадках говорилося про Магомета (istud caput vester deus est, et vester Mahumet[46]), і це могло б означати, що тамплієри створили свою синкретичну літургію. У деяких протоколах говориться також, що їм веліли вигукувати ‘йалла’, що мало означати ‘Аллах’. Але мусульмани не поклоняються зображенням Магомета — тоді під чиїм впливом перебували тамплієри? У свідченнях твердиться, що багато з них бачили ці голови, іноді замість голови — цілого ідола, дерев’яного, з кучерявим волоссям, покритого позолотою і завжди з бородою. Слідчі начебто знайшли ці голови і показали їх допитуваним, але врешті-решт від цих голів не зосталося й сліду, всі їх бачили і ніхто їх не бачив. Те саме з історією про кота: хто твердить, що бачив сірого кота, хто — рудого, а хто — чорного. Але уявіть собі допит з розжареним залізом: ти бачив кота під час обряду втаємничення? Чому ні, на фермах тамплієрів, де зберігався врожай, який треба було берегти від мишей, було, мабуть, чимало котів. У тогочасній Європі котів ще рідко тримали як домашніх тварин, як це було поширено в Єгипті. Хтозна, чи тамплієри не тримали котів у своїх домах, нехтуючи звичаї добропорядних людей, які вважали їх тваринами підозрілими. І те саме відбулося з головами Бафомета, — може, то були скриньки з мощами у формі голови, адже в ті часи був такий звичай. А дехто, звичайно, твердить, що Бафомет — це алхімічний символ».

«Алхімія причетна до всього», мовив Діоталлеві переконано, «тамплієри, вочевидь, знали секрет одержання золота».

«Звичайно, що знали», сказав Бельбо, «він дуже простий — нападаєш на сарацинське місто, вирізуєш до ноги жінок та дітей, хапаєш усе, що потрапляє під руку. Справді, вся ця історія — суцільний бедлам».

«А можливо, бедлам був у них в голові. Хіба їх обходили доктринальні суперечки? Історія знає чимало подібних замкнутих груп, які створювали собі власний стиль, дещо чванливий, дещо містичний, і самі добре не знали, що все це означає. Звичайно, є ще езотерична інтерпретація, що вони все чудово знали, адже були адептами східних містерій, і навіть поцілунок у гузно при втаємниченні мав своє містичне значення».

«Просвітіть мене трохи щодо містичного значення поцілунку в задницю», сказав Діоталлеві.

«Деякі сучасні езотерики твердять, що тамплієри були послідовниками індійських учень. Поцілунок у гузно повинен був розбудити змія Кундаліні, космічну силу, що перебуває в копчику, в статевих залозах, і прокинувшись, дістається до шишковидної залози…»

«Ту, що відкрив Декарт?»

«Авжеж, а там вона повинна відкрити на чолі третє око, око прямого бачення в часі та просторі. Тому пошуки таємниці тамплієрів тривають».

«Філіп Красивий мав би спалити сучасних езотериків, а не тих бідолах».

«Так, але сучасні езотерики не мають ламаного шеляга».

«Дивіться лишень, ну й історію ми почули», зробив висновок Бельбо. «Тепер я розумію, чому ці тамплієри так захопили моїх божевільців».

«Гадаю, це пов’язане з тим, про що ми говорили того вечора. Вся ця історія — це викривлений силогізм. Поводь себе як ідіот — і залишишся незбагненним вічно. Абракадабра, Мене, Текел, Фарес[47], Абабагаламага, Pape Satan Pape[48] Satan Aleppe, le vierge le vivace et le bel aujourd'hui[49], кожного разу, як у якогось поета, пророка, вождя чи мага забурчить у животі, людство тратить століття на розшифровання цих нібито послань. Тамплієри залишаються загадкою через кавардак у їхній голові. Тому в них стільки шанувальників».

«Позитивістичне пояснення», мовив Діоталлеві.

«Авжеж», сказав я, «може, я й позитивіст. Після хірургічного видалення шишковидної залози тамплієри могли б стати госпітальєрами, себто нормальними людьми. Війна пошкоджує мозкові структури, може, це від гуку гармат, або ж від грецького вогню… Подивіться лишень на генералів».

Була перша година. Діоталлеві, захмелівши від тоніку, не тримався на ногах. Я гарно провів час. Вони теж. Тоді ми ще не знали, що починаємо гратися з грецьким вогнем, який спалює і пожирає все.

15

Ерар де Сівре сказав мені: «Мосьпане, якщо ви подбаєте про те, щоб ані я, ані мій спадкоємець не постраждали на честі, я піду попросити для вас допомоги у графа Анжуйського, котрого бачу там, посеред поля». А я відказав йому: «Добродію Ераре, мені здається, що ви заслужите собі велику честь, якщо підете по допомогу заради наших життів, коли ваше життя під загрозою».

(Joinville, Histoire de Saint Louis, 46, 226)

Після того дня, коли я розповідав їм про тамплієрів, я перекинувся з Бельбо лише кількома словами у барі, куди заходив щораз рідше, тому що працював над дипломною роботою.

Одного дня відбувався великий антифашистський похід, який мав вирушити від університету, і на нього були запрошені, як це було заведено тоді, всі інтелектуали-антифашисти. Пишно вишикувалася поліція, але було видно, що вона не мала наміру заважати. Типово для тих часів — офіційного дозволу на похід не було, але якщо б не трапилось нічого серйозного, сили громадського порядку залишилися б спостерігати і пильнувати, щоб ліві сили не переходили певних уявних кордонів, накреслених у центрі Мілану (тоді укладалося чимало територіальних компромісів). У межах однієї зони рухалася демонстрація, а за площею Авґусто і у всій зоні майдану Сан-Бабіла отаборилися фашисти. Якщо хтось переходив цей кордон, відбувались інциденти, але поза тим не відбувалось нічого — ситуація, схожа на стосунки між приборкувачем і левом. Ми зазвичай вважаємо, що розлючений лев нападає на приборкувача, і тоді той його приборкує, погрожуючи нагайкою або стріляючи з пістоля. Нічого подібного: коли приборкувач заходить у клітку, лев уже ситий, запаморочений і не має бажання ні на кого нападати. Як у всіх тварин, у нього є своя зона безпеки, поза якою може статися