Джером Клапка Джером - Троє в одному човні (як не рахувати собаки)

Джордж прислухався, і найближчий годинник виконав свій обов’язок.

— Але ж пробило тільки три рази! — ображено промовив Джордж, коли годинник перестав бити.

— А скільки вам хотілося б, щоб пробило? — запитав констебль.

— Дев’ять, — відповів Джордж, показуючи свого годинника.

— Ви знаєте, де ви живете? — суворо запитав охоронець громадського порядку.

Джордж подумав і назвав свою адресу.

— Он як! — сказав поліцейський. — От що я вам пораджу. Ідіть собі спокійно додому і заберіть із собою ваш годинник. І більше ніколи так не робіть.

Замислившись, Джордж вирушив додому і увійшов до свого будинку.

Діставшись своєї квартири, він спочатку вирішив зняти одяг і знову лягти. Та коли подумав про те, що знову потрібно буде вдягатися, вмиватися і приймати ванну, то вирішив, що не буде цього робити, а поспить сидячи у кріслі.

Але заснути він не зміг. Ще ніколи в житті у нього не було такого безсоння. Тож він засвітив лампу, дістав шахову дошку і вирішив зіграти в шахи сам із собою. Але й це його не підбадьорило. Це заняття видалось йому надто нудним. Він відклав шахи і спробував почитати. Нічого цікавого в читанні він також не знаходив. Урешті він знову вдягнув пальто і вийшов прогулятися.

Було надзвичайно безлюдно й хмарно. Усі поліцейські, яких він зустрічав, пильно вдивлялися в нього, не приховуючи своїх підозр. Вони спрямовували на нього свої ліхтарі і йшли слідом за ним. Зрештою, це так подіяло, що в нього з’явилося відчуття, ніби він справді щось накоїв, і щойно він чув, як наближаються чиїсь розмірені кроки, одразу ж звертав на бокові вулички і ховався в темних підворіттях.

Звичайно, така поведінка ще більше підсилила підозру. Поліцейські підійшли, обшукали його й запитали, що він там робить. Коли він відповів, що просто вийшов прогулятися (була четверта година ранку), вони так подивились на нього, що він одразу зрозумів: ці поважні люди йому не повірили. Двоє констеблів у штатському пішли слідом за ним, щоб пересвідчитися, чи справді він живе там, де сказав. Вони бачили, як він дістав свого ключа і зайшов усередину. Тоді вони зайняли позицію навпроти будинку і почали за ним спостерігати.

Зайшовши, він вирішив розпалити камін і приготувати собі щось на сніданок, просто так, аби згаяти час. Але хоч би що він брав, чи то відерце з вугіллям, чи то чайну ложку, все падало в нього з рук або ж він увесь час перечіплявся. Джордж зчиняв стільки шуму, його охоплював смертельний страх від самої думки, що від цього може прокинутись місіс Ґіппінґс. Вона подумає, що це злодії, відчинить вікно і закричить: «Поліція!» І тоді ті двоє детективів вдеруться до будинку, закують його в кайдани і відвезуть у поліцейську дільницю.

У нього був хворобливо-нервозний стан. Він уявляв собі, як його допитують, як він намагається пояснити суду всі обставини, йому ніхто не вірить, і його засуджують до двадцяти років каторги, а його матуся помирає від серцевого нападу. Тому він облишив усі намагання приготувати собі сніданок, загорнувся в пальто і сидів так у кріслі, доки о пів на восьму не спустилася донизу місіс Ґіппінґс.

Джордж сказав, що від того часу він ніколи більше не вставав так рано: навчило його дуже добре.

Ми сиділи, закутавшись у пледи, і Джордж розповідав мені цю правдиву історію. Він закінчив, і я взявся будити Гарріса веслом. Вдалося мені це зробити лише після того, як я штурхнув його втретє. Він повернувся на інший бік і сказав, що за хвилинку спуститься і що хотів би отримати свої черевики на шнурівці. Ми нагадали йому, де він є, щоправда, довелося застосувати багор. Гарріс аж підскочив, через що Монморансі, який мирно спав у нього на грудях, полетів шкереберть через увесь човен.

Потім ми відгорнули парусину, і всі четверо виткнули голови назовні. Подивилися на воду, і по спинах у нас побігли мурашки. Напередодні ввечері ми казали, що прокинемося зраночку, поскидаємо всі покривала, відкинемо парусину і з радісними криками насолоджуватимемось купанням. Та чомусь зараз, коли настав ранок, ця мрія виявилась не такою привабливою. Вода виглядала мокрою і холодною, а пронизливий вітер пробирав до кісток.

— Ну, хто перший? — нарешті сказав Гарріс.

Першого не знайшлось. Джордж, оскільки це стосувалось його особисто, вирішив це питання швидко: він тихенько всівся подалі у човні і почав натягувати шкарпетки. Монморансі мимоволі заскавулів так, ніби сама лише думка про купання наганяла на нього жах. Гарріс сказав, що потім буде досить-таки важко знову забиратися в човен, і пішов складати свої штани.

Я не хотів відступати, хоча також не був у захваті від купання. Я подумав, що у воді можуть бути корчі та водорості. Тому вирішив піти іншим шляхом — ставши скраєчку, побризкати на себе водою. Я взяв рушника, вибрався на берег і виліз на гілку, що звисала над річкою.

Було дуже холодно. Вітер пробирав до кісток. Я вирішив не бризкати на себе водою, а повернутися до човна і вбратися. Я було вже розвернувся, щоб так і зробити, коли раптом клята гілляка переломилася, і я разом з рушником з оглушливим сплеском впав у воду. Перш ніж я зрозумів, що трапилось, я вже був посеред річки, з добрим ґалоном[14] води всередині.

— Боже праведний! Старий Джей таки пірнув, — почув я голос Гарріса, коли, відсапуючись, з’явився над водою. — А я думав, що в нього не стане духу це зробити. Що скажеш?

— Ну як? — гукнув Джордж.

— Чудово, — відповів я, спльовуючи. — Ви йолопи, якщо не хочете спробувати. Ні за що у світі я не пропустив би такої нагоди. Спробуйте! Трішки рішучості, і все.

Але мені не вдалося їх переконати.

Того ранку, коли я одягався, сталася одна досить кумедна історія. Я дуже змерз і, повернувшись у човен, намагався якомога швидше надягти сорочку. Я випадково випустив її, і вона впала в річку. Це мене страшенно розлютило, а ще більше — те, що Джордж розреготався. Я не бачив у тому нічого смішного і так Джорджеві й сказав. Але він тільки почав реготати ще більше. Я ще не бачив, щоб хтось так сміявся. Нарешті мені просто терпець урвався, і я сказав йому, що він скажений дурень і безмозкий бовдур. Та він лише надривався від сміху. А потім, коли я розкладав сорочку на землі, помітив, що це була зовсім не моя сорочка, а Джорджева. Я помилково взяв її замість своєї. Комізм ситуації зачепив мене, і я також почав сміятися. Що частіше