Агата Крісті - Трагедія в трьох діях, Агата Крісті

– Précisément[19]. Ви дуже спостережливі й кмітливі, але любите тримати свої висновки при собі. Характеристики, які ви даєте людям, зберігаються у вашій приватній колекції. Ви нікому їх не показуєте.

– Я гадаю… – заходився було відповідати містер Саттертвейт, але поява господаря будинку завадила йому договорити.

Актор зайшов до кімнати пружним бадьорим кроком.

– Брр, – мовив він. – Скажена погода.

Він налив собі віскі з содовою.

Містер Саттертвейт і Пуаро відмовилися від випивки.

– Що ж, – повів далі сер Чарльз. – Розплануймо нашу кампанію. Де список, Саттертвейте? А, дякую. Тож, мсьє Пуаро, дайте експертну пораду, будь ласка. З якого боку підійти до цього непростого завдання?

– А ви сам як вважаєте, сере Чарльзе?

– Ну, кожен міг би взяти на себе когось із підозрюваних – розподіл праці, чи не так? Ось, тут у нас є місіс Дейкез – Еґґ, здається, дуже хоче взятися за неї. Гадає, що чоловіки не здатні об’єктивно оцінювати настільки бездоганно вдягнену леді. Непогана ідея – підібратися до неї через її роботу. Але ми із Саттертвейтом могли б продумати інший підхід, якщо ви вважаєте це необхідним. Далі капітан Дейкез. Я знаю кількох його приятелів з перегонів. Думаю, я спробую дізнатися щось через них. Наступна – Енджела Саткліфф.

– З нею, певно, також маєте говорити ви, – запропонував Саттертвейт. – Адже ви близько з нею знайомі.

– Так, і саме тому було б краще, якби її розпитав хтось інший… По-перше, – він гірко всміхнувся, – мене звинуватять у тому, що я погано стараюся, а подруге… ну розумієте, ми друзі.

– Parfaitement, parfaitement[20], цілком природно, вам ніяково. Я прекрасно вас розумію. Із нею за вас поговорить містер Саттертвейт.

– Леді Мері та Еґґ, звісно, не рахуються. А як щодо Мендерза? Він випадково потрапив на прийом до Толлі, але думаю, його не слід виключати зі списку.

– Із Мендерзом розбереться містер Саттертвейт, – сказав Пуаро. – Але здається, сере Чарльзе, ви пропустили одне прізвище. Міс Мюріел Віллз.

– Так, дійсно. Ну, якщо Мендерзом займається Саттертвейт, то я займуся міс Віллз. Годиться? Будуть рекомендації, мсьє Пуаро?

– Ні, ні, не думаю. Цікаво буде почути, що ви довідалися.

– Ясна річ, ми вас повідомимо. І от іще: якщо ми дістанемо фотографії цих людей, то зможемо використати їх, опитуючи людей у Ґіллінґу.

– Прекрасно, – схвалив детектив. – Щось я хотів запитати… А, ваш друг, сер Бартолом’ю, він не пив коктейлів, але пив портвейн?

– Так, портвейн був його слабкістю.

– Дивно, що він не відчув нічого незвичного. У чистого нікотину cильний неприємний смак.

– Не забувайте, – зазначив сер Чарльз, – що, можливо, в портвейні й не було нікотину. Адже келихи брали на аналіз.

– А, так, як же я міг забути. Але хай яким чином додали отруту – смак у неї огидний.

– Не знаю, чи важливо це, – повільно сказав сер Чарльз, але минулої весни Толлі перехворів на важкий грип, через який у нього притупився нюх і смак.

– А, дійсно, – задумливо промовив Пуаро. – Це могло б усе пояснити. Це суттєво все спрощує.

Сер Чарльз підійшов до вікна й визирнув на вулицю.

– Досі штормить. Я пошлю за вашими речами, мсьє Пуаро. «Троянда та корона» – прекрасне місце для митців-ентузіастів, але думаю, вам потрібні нормальні санітарні умови та зручне ліжко.

– Це дуже люб’язно з вашого боку, сере Чарльзе.

– Аж ніяк. Негайно цим займуся.

Він вийшов з кімнати.

Пуаро поглянув на Саттертвейта.

– Чи дозволите дати вам рекомендацію?

– Так, яку?

Детектив нахилився і тихенько сказав.

– Запитайте в Мендерза, навіщо він зімітував аварію. Скажіть, що поліція його підозрює. Цікаво, що він відповість.

Розділ шостий

Синтія Дейкез

Інтер’єр «Амброзін Лтд» був дуже строгий. Майже білі стіни, товстий килим найнейтральнішого з усіх кольорів – так, ніби зовсім без кольору, – в тон йому оббивка. Тут і там поблискували хромовані елементи, а на стіні висіла гігантська геометрична прикраса, пофарбована в яскравий блакитний і лимонний. Оформленням кімнати займався містер Сідні Сендфорд – наймолодший і наймодніший декоратор на той момент.

Еґґ Літтон-Ґор сиділа в сучасному кріслі, яке дещо нагадувало стоматологічне, і спостерігала за тим, як повз неї проходили вишукані, схожі на змій молоді жінки зі знудженими гарними обличчями. Еґґ щосили намагалася справити враження, ніби витратити 50–60 фунтів на сукню для неї взагалі не проблема.

Місіс Дейкез, яка сьогодні мала – як завжди – неймовірно запаморочливий вигляд (за визначенням Еґґ), займалася своєю роботою:

– Ну, як вам оце? Вузлики на плечах, мило, чи не так? І лінія талії просто приголомшлива. Але я не брала б його в кольорі «свинцевий сурик», а натомість зупинилася б на «еспаньйолі» – він найкращий – як гірчиця з дрібкою каєннського перцю. А як вам подобається «вен ордінер»? Досить абсурдний, чи не так? Приголомшливий і дивний. В наші дні одяг не має бути серйозним.

– Ох, дуже важко обрати, – сказала Еґґ. – Розумієте, – (вона раптом заговорила довірчим голосом), – раніше я ніколи не могла дозволити собі обирати одяг. Ми були страшенно бідні. Я пригадала ваше дивовижне вбрання у «Воронячому гнізді» й подумала: «Тепер, коли в мене є гроші, я конче мушу піти до місіс Дейкез і попросити її поради». Я тоді цілий вечір милувалася вами.

– Люба, як мило, – відказала місіс Дейкез. – Я просто обожнюю вдягати молоденьких дівчат. Украй важливо, щоб дівчина мала cвіжий вигляд – ви ж розумієте, про що я, дорогенька?

«Ага, але сама ти не першої свіжості», – невдячно подумала Еґґ.

– У вас такий глибокий внутрішній світ, люба, – продовжувала свою тираду місіс Дейкез. – Ніколи не купуйте собі звичайного одягу. Ваш одяг має бути простим і приголомшливим, щоб не відвертати уваги від вас самої. Розумієте? Вам потрібно декілька речей?

– Я думала про чотири вечірні сукні, парочку повсякденних речей та один-два спортивні костюми.

Місіс Дейкез заговорила ще солодкавіше. Добре, що вона не знала – на той момент на рахунку Еґґ було п’ятнадцять фунтів двадцять шилінґів, і цього їй мало вистачити до грудня.

Повз Еґґ промайнули ще кілька дівчат у сукнях. Їй вдавалося розбавити розмову про одяг іншими запитаннями.

– Я так розумію, після того прийому ви більше не бували у «Воронячому гнізді»? – запитала вона.

– Ні, люба, я просто не могла. Все це так мене засмутило. І до того ж у Корнуоллі забагато художників… А я їх просто терпіти не можу. У них завжди такі дивні фігури.

– Ох, це справжня трагедія, правда ж? – сказала Еґґ. – Та й старий містер Беббінґтон був