Олександр Гулій - Перехрестя світів, Олександр Гулій

Лікарняна церква була зовсім невеличка. Андрій розчистив їм одну з небагатьох лавок, на яких можна було дочекатися світанку. Вони оглянули вицвілі ікони у потемнілих від часу рамах, за якими ніхто не доглядав. Знайшли стареньку потерту Біблію. Втомлено влаштувалися. Настя вляглася хлопцю на коліна і майже одразу знесилено заснула. Але Андрій не міг заспокоїтися. Бліда тінь тривоги копошилася десь на дні його свідомості, не даючи заснути. І чи то по-іншому не могло і бути, чи то хлопець притягнув своїми думками неприємності, але через деякий час нічну тишу розірвали неквапливі кроки. Андрій озирнувся по сторонах, але нікого не побачив. Та варто було йому повернути голову на місце, як перед його очами опинився Марк. Він виглядав так само як і на початку екскурсії, яка, здавалося, була цілу вічність тому. Неприємна посмішка все ще була на його обличчі. Андрій смикнув Настю і та прокинулась, намагаючись зі сну зрозуміти, що відбувається.

– Вітаю з перемогою у грі, – глумливо сказав Марк. – Це було дуже ефектно, давно я не бачив такого дійства. Зазвичай всі просто сидять в ординаторській і нічого не роблять. А ви… змогли мене розвеселити.

– У тебе дуже сумнівне поняття про те, що можна назвати веселощами, – насторожено відповів Андрій.

– Для демона як раз саме те, – засміявся фальшивий гід. Сміх у нього був неприємний, немов хтось ходив по битому склу.

– Як ти взагалі можеш знаходитися тут?

– У церкві? З превеликим дискомфортом, але що поробиш, я сподівався, що ви повернетесь в ординаторську, а не підете сюди.

– Чого тобі від нас треба? – нервово спитала Настя. – Ми виконали всі правила твоєї паскудної гри. Ти маєш відпустити нас.

– Так, правил ви дотримались, але тепер я залишився без своєї щорічної гри і мені прийдеться вигадувати щось нове. Це трохи дратує, тому я подумав, чи не вбити мені вас, щоб трохи випустити пар.

– Ти не можеш цього зробити!

– Чого ж не можу. Можу, дорогесенька. За правилами гри, що сумісництву є обов’язковим магічним контрактом, який ви підписали зранку під виглядом правил відвідування лікарні під час екскурсії, ви можете бути вільними, якщо доживете до світанку. Там нічого не сказано про те, що я не маю права вас вбивати.

– Ой, та ради бога, вбивай! – раптово рикнула Настя, різко підриваючись з лавки. – Мало того, що затяг нас невідомо куди, змусив брати участь у якихось прибацаних іграх, так тепер ще й не можеш змиритися з тим, що тебе залишили з носом! Ти все одно не отримаєш наших душ, тому або йди до біса, або вбивай хутчіше, поки я сама тебе не вбила.

Андрій не встиг навіть нічого зрозуміти. Ось в один момент Настя ще стояла поруч з ним, а вже наступної миті вона накинулась на демона, розмахуючи чимось в руках. Справившись із шоком, хлопець придивився і побачив, що в руках у неї та сама стара потерта Біблія, яку вони знайшли в капличці. Марку теж знадобився деякий час, щоб прийти до тями, але коли святе писання боляче прилетіло йому в обличчя, він миттєво перехопив контроль над ситуацією. Настя завмерла із занесеною для нового удару рукою, Андрій – підводячись з лавки. Небо за вікном стрімко сіріло.

Демон довго і зі смаком сміявся своїм огидним сміхом. Так довго, що коли він заспокоївся, в Андрія ще деякий час у вухах стояв звук підошви по битому склу. Відсміявшись, він підійшов ближче до Насті та провів пальцем їй по щоці.

– Ти глянь, які безстрашні тут знайшлися. Кому скажи – засміють, смертна дівка побила мене Біблією. Але ви кумедні. Може і є сенс залишити вас живими, іншим разом десь перетнемося і знову мене розважите.

Наступної миті він щез, а за вікном розвиднилося.

Відчувши свободу у тілі, перелякані та не вірячи у свою вдачу горе-туристи чи не наввипередки побігли до виходу з церкви. І ледве вони відкрили двері, майже ніс до носа зіштовхнулися з охоронцем і трьома лікарями. Звичайними лікарями, у сучасній формі.

– Ось ви де!!! Що ви тут робите?! Ми не могли знайти вас весь вчорашній вечір і всю ніч! Поліція тут все мало не догори ногами перерила, а ви весь час тут сиділи?! – скричав один з лікарів.

– Ви нас шукали? – спитав Андрій. Він не розраховував, що хтось схопиться їх до ранку.

– Звісно що шукали! Вчора прийшов ваш справжній гід, сказав, що його побили невідомі і на екскурсію замість нього пішов хтось інший, не з туру «Містична десятка». Як тільки ми з’ясували, що двоє туристів пропали нібито на якійсь додатковій екскурсії, якої не існує, ми одразу почали пошуки!

– Цей скажений схоже з головою не дружив, – сказав Андрій, підхоплюючи цю історію. Відвів нас незрозуміло куди, вдарив по головах, закрив у тунелі під церквою і зник. Ми довго були у відключці і ледве вибрались.

Далі Андрій з Настею кілька годин провели у поліції довго і натхненно брешучи про свої нічні халепи, адже у справжню історію ніхто б не повірив. Хелловінський шабаш минув, як і екскурсія «Містичної десятки», повернувши їх у нормальне життя. Але тепер Настя чітко розуміла, що мав на увазі Андрій, коли повернувшись від босорки, сказав, що щось невловимо змінилося. Коли вони нарешті дісталися кав’ярні своїх друзів, Андрій, дивлячись, як дівчина вминає свій фісташковий круасан з кавою, сказав:

– Слухай, а не хочеш ще один тур з «Містичної десятки» взяти?

Настя мало не вдавилася.