Едгар Аллан По - Оповідь Артура Гордона Піма (збірник)

подався за своїми товаришами, як тільки причинилися двері, й зайняв колишній пункт спостереження. Я прихопив обидва держака від насосів, один з яких заховав біля трапу, щоб узяти його, як тільки він знадобиться.

Я з усіх сил намагався зберігати рівновагу, аби добре бачити все, що відбувалося всередині, і набирався духу, готуючись з’явитися серед заколотників, як тільки Петерс подасть мені знак – так ми з ним наперед домовилися. Незабаром йому вдалося перевести розмову на кров, пролиту під час бунту, і поступово матроси навперебій заговорили про всілякі забобони, поширені в моряцькому середовищі. Я не міг розчути всього, що говорилося, але виразно бачив, як впливає ця тема на присутніх. Помічник капітана вочевидь почувався досить зле, і коли хтось згадав про те, як жахливо виглядав Роджерсів труп, я думав, він ось-ось знепритомніє. Тут Петерс запитав у нього, чи не ліпше буде негайно скинути труп у море, бо страшно дивитись, як він перекочується по палубі з місця на місце. На ці слова в мерзотника перехопило подих, і він повільно обвів поглядом своїх спільників, ніби благаючи, щоб хтось зголосився й зробив цю роботу. Одначе ніхто навіть не ворухнувся, й було видно, що вся банда дійшла до крайньої межі нервового збудження. Ось тут Петерс і подав мені знак. Я негайно розчинив навстіж двері в кают-компанію, спустився по трапу і мовчки став посеред збіговиська.

Незвичайний ефект, викликаний цією несподіваною появою, легко пояснити, якщо врахувати всю сукупність розмаїтих обставин. У подібних випадках у глядача, як правило, все-таки лишається іскра сумніву в реальності того, що відбувається перед його очима, якась, хай і дуже слабенька, надія, що він став жертвою ошуканства і що привид аж ніяк не гість зі світу тіней. Не буде перебільшенням сказати, що такі іскри сумніву супроводжують появу чи не кожного привида і що моторошний жах, який при цьому виникає, навіть у найочевидніших випадках і в тих випадках, коли він завдає найтяжчих мук, більше пояснюється страхом, аби проява і справді не виявилася реальністю, аніж твердою вірою в її реальність. Але в цьому випадку, як легко збагнути, в запамороченій свідомості заколотників не знайшлося жодної підстави для сумніву в тому, що Роджерсів привид – це не його бридкий труп і не його безтілесний образ. Відокремлене становище брига та його цілковита неприступність у такий шторм обмежила можливості ошуканства до таких вузьких і чітко визначених меж, що бандити, як їм здавалося, могли вмить окинути їх мисленим поглядом. Ось уже двадцять чотири дні перебували вони у відкритому морі, ні з ким не підтримуючи жодного зв’язку і лише іноді перегукуючись із зустрічними кораблями. Команда в повному складі – тобто всі ті, хто, як вони знали, перебував у той час на борту, – зібралася в кают-компанії, за винятком вахтового Аллена; але він так вирізнявся серед усіх велетенським зростом (шість футів і шість дюймів), що вони й на мить не могли припустити, нібито саме Аллен прийшов до них у образі привида. Додайте до цього шалену бурю, що вселяла благоговійний страх, балачки, розпочаті Петерсом, бридке враження, яке вранці справив на матросів справдешній труп, відмінно зіграну мною роль привида, тьмяне й миготливе світло від ліхтаря, що ривками гойдався туди-сюди, то освітлював мене, то залишав у пітьмі, і тоді вам не доведеться дивуватися, що наше ошуканство справило навіть більший ефект, ніж ми сподівалися. Помічник капітана підхопився з матраца, на якому лежав, і, не зронивши й звуку, впав неживий на підлогу кают-компанії, що ходила ходором, і його тіло, мов колода, відкотилося до лівої стінки. З тих семи, котрі залишилися, лише троє зберегли якусь частку самовладання. Інші четверо на короткий час мовби приросли до підлоги – я ніколи не бачив таких жалюгідних жертв безнадії й страху. Опір ми зустріли лише з боку кока, Джона Ханта і Річарда Паркера; але й вони захищалися абияк. Двох перших миттю застрелив Петерс, а Паркера я оглушив держаком від насоса, який був при мені. Тим часом Огастес схопив з підлоги рушницю й вистрелив ще одному заколотникові (Вілсонові) в груди. Тепер їх залишилося тільки троє, але на той час вони отямилися від свого заціпеніння і, мабуть, здогадалися, як спритно ми їх ошукали, бо вчинили запеклий опір і могли б навіть здолати нас, якби не могутня фізична сила Петерса. Ці троє були Джонс, Грілі та Авессалом Хікс. Джонс повалив Огастеса на підлогу, кілька разів ударив його ножем у праву руку й, поза всяким сумнівом, порішив би (бо ні Петерс, ні я не могли в цю хвилину позбутися власних противників), коли б не вчасна поміч друга, на якого ми, звичайно, зовсім не розраховували. Цим другом виявився не хто інший, як Тигр. У найкритичніший для Огастеса момент він із глухим гарчанням вбіг до кают-компанії і, стрибнувши на Джонса, вмить припечатав його до підлоги. Мій друг, проте, не міг через поранення взяти подальшу участь у боротьбі, а мені так заважало моє маскарадне вбрання, що я ледь повертався. Собака вчепився Джонсові в горло й не відпускав. Ну а щодо Петерса, то він був не рівня тим двом, які ще залишалися, і давно поклав би обох, якби не тіснота приміщення та сильні поштовхи від гойданки. Незабаром йому вдалося схопити важкий табурет, із тих, які валялися на підлозі, й він розчерепив Грілі голову саме в ту мить, коли той наготувався пальнути в мене з рушниці, а відразу по тому судно круто нахилилося – і його відкинуло просто на Хікса, якого він схопив за горло і вмить задушив. Отже, ми заволоділи бригом, і нам для цього знадобилося менше часу, ніж знадобилося мені, щоб розповісти вам про все це.

Живим із наших супротивників залишився один Річард Паркер, той самий, якого я, коли пригадуєте, повалив ударом держака від насоса на самому початку битви. Він лежав нерухомо біля дверей розгромленої каюти; та коли Петерс копнув його ногою, він озвався й попросив пощади. Його тільки оглушило ударом і, крім невеличкої рани на голові, він був цілий і неушкоджений. Паркер підвівся, і про всяк випадок ми зв’язали йому за спиною руки. Тигр усе ще гарчав над розпростертим долі Джонсом, та, придивившись, ми побачили глибоку рану на горлі від гострих ікол собаки, з якої цебеніла кров, – Джонс був мертвий.

Повернуло на першу годину ночі, буря не вщухала. Бриг потерпів від штормових хвиль більше, аніж будь-коли, і конче треба було вжити заходів, щоб полегшити