Ася Чирокбей - Талісман обраної, Ася Чирокбей

Кораблі стали на якір навпроти північного краю острова, маневруючи між скелями. Човни також не змогли підійти до берега впритул, тому відрізок шляху довелося долати камінням. Пробираючись слідом за Зердом, я звернула увагу на надзвичайно прозору воду біля острова. Хоча глибина місцями була значною, на дні було видно все до найменших подробиць. Дно було всипане дрібним камінням, з поодинокими кущами місцевих морських рослин. Іноді пропливали верткі рибки.

Берег виглядав не надто привітним. За прибережною смугою скель починався пологий підйом, також усіяний камінням. На острові не було видно ознак життя, тільки берегом ходили поодинокі чайки, а зі смуги чагарнику, що залишався далеко ліворуч, чулися віддалені голоси птахів.

Час був післяполудневий, проте до заходу сонця ще було далеко. Ми просувалися досить швидким темпом. Мабуть, із самого початку ми встигли досить високо піднятися над рівнем моря, що було непомітно на пологому схилі, і тепер перед нами відкрився крутий спуск.

З боку моря скелі ставали дедалі вищими, а зліва здіймалася суцільна кам'яна стіна, тож за деякий час спуск перетворився на ущелину, у якій могло йти не більш як четверо людей у ряд, та й то було затісно. Наша група розтягнулася. Попереду йшов Конфідус зі своєю групою, я йшла за Зердом, за мною, як завжди, ішов Амед. Ходу замикали бійці Саєба. Місце у затінку високих скель виглядало похмурим. У цю пору дня сюди майже не потрапляло сонячне світло, а кам'яний лабіринт справляв загрозливе враження. Однак, птахи не виявляли ознак занепокоєння, і ми поступово просувалися вперед, виславши дозорчих на розвідку.

Скелі були складені з пісковика або подібного крихкого матеріалу, тож подекуди було видно тріщини, сліди зсувів та інші руйнування, спричинені часом. Земля під ногами була вкрита шаром дрібного піску упереміш із камінням.

Фактично, ми оминали острів дугою, розташованою досить близько від берега, хоча моря не було в прямій видимості - його закривали скелі. Я не бачила штучних споруд, про що й сказала Зерду. У відповідь він вказав на скельні виступи правильної форми і пояснив, що раніше це були споруди, які за формою нагадували вирубані в скелі круглі башточки. Від часу їхні контури були стерті й засипані піском настільки, що недосвідчене око було не в змозі їх розрізнити.

Вислані уперед дозорчі повернулися і доповіли, що вони натрапили на штучну споруду, хоча нічого небезпечного, як і раніше, не помітили.

Першою подала сигнал Білосніжка - вона зашипіла і почала роздуватися. За її прикладом вгору знявся папуга Зерда, і за кілька митей вони удвох злетіли високо в небо, що свідчило про близьку небезпеку. Воїни згрудилися ближче до нас і взяли зброю напоготові, але тут Зерд скомандував:

- Розсипатися! Всі в укриття! Усім знайти укриття!

Єдиною можливістю сховатися тут були скельні розсипи між нами і берегом. На бігу до найближчої скелі я побачила, як попереду із-за повороту з'являється щось величезне. Це був прямоходячий монстр. Мабуть, він ховався у високих скелях, які попереду ставали дедалі вищими і досягали розмірів, за яких чудовисько цілком могло там сховатися.

З довгим гострим шипом, що стирчав із загривка, монстр був вкритий чимось середнім між бронею і лускою. Вражаючі кігті на передніх лапах були всього вдвічі коротшими за мою руку. Шиї у монстра не було, голова виступала прямо з плечей і була увінчана єдиним опуклим оком, що розташовувалося ближче до тімені. Для того, щоб подивитися вниз, монстру доводилося нахилятися. Незважаючи на розміри, він рухався крадькома, майже безшумно, тому не дивно, що дозорчі його не помітили.

Монстр змахнув лапою, намагаючись дістати одного з воїнів попереду, і схоже, йому це вдалося, бо почувся здавлений крик і лайка. Рельєф місцевості був єдиним, що давало надію на порятунок. Працювати величезними лапами поміж великим камінням монстру було важко, а вузькість проходу не давала можливості розвернутися. Цьому заважав ще й довгий товстий хвіст, через який монстр міг рухатися тільки вперед.

Це зметикував використати один із воїнів, що йшли в кінці. Він вискочив на відкрите місце і, потрясаючи списом, став обсипати монстра лайкою. Чудовисько відволіклося від найближчих скель, не поспішаючи розвернуло голову в його бік і рушило вперед, щоб зрівняти кривдника з землею. У момент, коли монстр порівнявся з великою скелею, з-під неї виринув Конфідус і спробував атакувати нижню лапу чудовиська. Однак, атака була неуспішною, меч ковзнув по броні, і еридіанін блискавично відступив до схованки. Монстр роздратовано шмагав хвостом, змітаючи каміння.

Воїн, який дражнив монстра, зник між скель. Ми також відступили до моря, розсудивши, що, якщо монстр кинеться напролом через скелі, то нам може бути непереливки. Навряд чи йому вдасться прицільно дістати багатьох, проте деякі уламки скель виглядали такими, що тримаються на чесному слові. На полі бою виникла затримка. Люди сховалися серед каміння, а монстр крутив головою, намагаючись роздивитися противника. І тут з'явилася нова дійова особа.

Папуга Зерда спікірував на голову чудовиська, цілячись кігтями в єдине око. Монстр припинив оглядати околиці й відмахнувся від настирливого створіння, проте птах не відставав, ухиляючись від величезних лап.

Моя думка напружено працювала. Зараз виникла патова ситуація: ані монстр не міг нас дістати, ані ми його. Ми не могли відступити до корабля - на відкритому місці монстр матиме велику перевагу. Невідомо, з якою швидкістю він нас переслідуватиме, але було відомо, що погань рухається набагато швидше за людину. Теоретично була можливість атакувати зверху, зі скельної стіни, цілячись у вразливі місця за допомогою списів і арбалетів, але вертикальний характер стіни не залишав жодних надій піднятися по ній, тим паче перед носом у монстра.