Агне Ашкелянець - Холодна атмосфера, Агне Ашкелянець

— Ти не писав їй? — суворо запитав Юра Осоцький.

Юра Кефірчик трохи поблід від такого питання.

— Та за кого ти мене маєш?! Ні, звичайно!

— Що таке? Чому не написати Азалії?

— Вона вже якось відкинула Юрку, недобре знову нав’язуватись. Тим більше в неї сім’я, онуки. Стільки років пройшло, багато води витекло. Не вірю я в такі романи, тільки посміховищем себе виставиш. — Осоцький задумливо почухав підборіддя.

— Ти все ще думаєш про неї? — Белана не наважилась сказати «любиш», ніби це образило б Кефірчика, відповідно до чоловічого кодексу честі, на який тільки що натякнув Юра Осоцький.

Повисла до непристойності довга пауза. Вона настільки затягнулась, що Юра Осоцький навіть витріщив свої очі.

— Ну й справи…  — протягнув він.

Кефірчик опустив голову.

— Значить, треба написати, — об’явила Белана. — Ніяких заперечень! Подивіться на нас, та дуже уважно. Ми старики! Наше життя увійшло в свою осінь, як цей рік. Ми можемо померти в будь-який із цих днів. Невже ти хочеш відійти в кращий світ, не поговоривши з тією, про яку думаєш всі ці роки?

— Що це йому дасть? — не вгавав Осоцький.

— Подумай тільки, у вас все життя минуло. Невже ти не хочеш з нею побачитись? Я би все віддала, щоб ще раз почути Пашу.

— У них карантин, —  безпомічно відповів Кефірчик. — Та й куди я поїду, за Леонтієм треба дивитись!

— Зараз не потрібно нікуди їхати, не дарма ж придумали інтернет.

Юра Осоцький від душі розсміявся.

— Який там інтернет, ми вже не бачимо, що в книжці написано!

— Так детально дивитись не доведеться, — заверила Белана. — Я зателефоную своїй подрузі та запитаю, чи може її син дізнатись контакти Азалії. Ми зідзвонимося по відеовиклику, ти будеш її бачити та чути. Яке в неї прізвище?

— Була Прутковська.

— Кеглевич, Азалія Кеглевич, — Кефірчик підійшов до Белани, взяв її за руку. У його очах промайнула надія. — Будь ласка, зроби це для мене. Я б дуже хотів побачити Азалію знову.