Уляна Пас - Холодна ніжність, Уляна Пас

– Я не знаю, – кажу тихо. – Можеш відвезти мене додому? 

– А це що? – Яр торкається мого підборіддя та уважно розглядає розбиту губу. Я відчуваю, наскільки він злий зараз, але це ж не Алекс зробив, а його сестра. 

– Пусте, – відсовую голову. – Я хочу відпочити, Яре. Відвези мене додому. 

– Пробач, але ні. У мене наказ від батька до нас тебе везти, – відповідає, а коли помічає, як збільшуються мої очі від страху, швидко додає: – Не хвилюйся. Я не дам тебе образити. 

Хочу сказати, що вірю йому, але не вірю. Яр багато чого не знає, а коли дізнається – не факт, що на моєму боці залишиться. 

Їдемо мовчки, і я постійно дивлюсь на свої руки. В одну секунду мені кортить зупинити автівку і тікати світ за очі, а в іншу я починаю вірити, що все ще можна виправити. 

Тільки-но прибуваємо до будинку Олега, я помічаю автомобіль мого батька. Він теж тут. Схоже, всі зібралися, щоб знищити мене до кінця. Взагалі не вірю у те, що може бути щось хороше.

Ми проходимо в будинок і переступаємо поріг вітальні. Я бачу батька та Олега, а біля вікна – Світлану. Мій хресний дивиться на мене так, наче я його зрадила, а батько йде ще далі. Він підводиться на ноги й швидко наближається. Не встигаю нічого сказати, як отримую добрячий удар по обличчю. Він настільки сильний, що мене відкидає вбік, але Яр встигає спіймати та штовхає собі за спину. 

– Ви що робите?! – кричить брат. 

– Це ще мало! – цідить батько. – За те, що вона зробила!

– І що ж Аліса зробила? – питає Яр. – Вона – жертва обставин! 

– Та невже? – криво посміхається. – Схоже, ти не в курсі, племіннику! Аліса спала з Яшиним! 

– Що? – голос брата говорить сам за себе. Він такого не очікував. – Алісо, це правда? 

– Ти думаєш, вона зізнається? – продовжує напирати мій батько. – Це ж якою треба бути, щоб повестись на нашого ворога? Де твої мізки, Алісо? 

– Алекс – ваш ворог, а не мій! – кажу твердо. 

– Та невже? Якщо він такий хороший, чому ти зараз тут, а не з ним? – цідить. – Що, скористався тобою і кинув? Це в його стилі! 

– І що тепер? – питаю холодно. – Вб’єш мене за те, що не послухалася? Як вбив маму? 

Схоже, я перетнула межу і терпець у татка луснув як мильна булька. Він знову наближається, але цього разу його зупиняє Олег:

– Досить! – гиркає. – Алісо, йди в кімнату. У нас залишишся. 

– Навіщо? – не розумію. – Я хочу поїхати додому! 

– Поки що це неможливо, – холодно відповідає хресний. 

Я розумію, що сперечатися немає сенсу, тому залишаю вітальню. Йду сходами на другий поверх і відчиняю двері гостьової кімнати. Батько просто сказився, коли дізнався, що я мала стосунки з Алексом. Навіть думати боюсь, що буде, коли він зрозуміє: ми одружені… Татко точно мене вб'є. 

Минає хвилин двадцять, коли двері в кімнату відчиняються і заходить Світлана. У неї в руках таця з їжею. Відчуваю аромат – і шлунок скручує від болю. Навіть не пам'ятаю, коли востаннє їла нормально. 

– Ти сильно підставила нас, Алісо, – зітхає Світлана, а я остаточно розчаровуюсь у всьому, що відбувається. – Твоє захоплення тим чоловіком може дорого коштувати нам усім. Ти це розумієш? 

– Я розумію тільки те, що з моїми почуттями ніхто не рахується, – кажу твердо. 

– Це не так. Ми всі тебе любимо! – випалює Світлана, а я гірко усміхаюсь. 

Сьогодні я переконалася, що ніхто насправді мене не любить і кожен переслідує власні цілі. Тому всі ці слова не мають жодного сенсу. На першому плані у моєї родини гроші. Гірко це усвідомлювати, але покладатися я можу тільки на себе. 

Не знаю поки, що буду робити, але точно не сидітиму, склавши руки.