Том Вейнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

У 1994 році американський бізнесмен Алан Роузен почув під час поїздки до Гондурасу про незвичайні ділові пропозиції. Через друга він дізнався, що відставний полковник армії Гондурасу шукає способу продати уламок місячного каменя за пропоновану ціну 1 млн доларів. Роузен поїхав, але «пропозиція» запала йому в пам’ять, хоча особливої цікавості й не було. Але вдома, в США, він пошукав і виявив, що місячний камінь може коштувати набагато дорожче. Тому наступного року він знову подався до Гондурасу, де домовився про зустріч із полковником, якому кортіло нарешті укласти угоду. Виявилося, що цей камінчик вагою трохи більш як грам – таку собі гальку – Річард Ніксон, тодішній президент США, подарував народові Гондурасу в 1973 році як жест доброї волі. Камінець мав акрилове покриття і був закріплений на дощечці поруч із прапором Гондурасу. Полковник стверджував, що мав право на продаж, але Роузен поторгувався і збив ціну до 50 000 доларів. І це ще не все: він переконав полковника відпустити його з камінцем під аванс у якихось 10 000 доларів плюс вантажівка-рефрижератор, що, за його словами, коштувала 15 тисяч.

У США Роузен дав камінчик гарвардському професору, який дослідив його і підтвердив, що камінчик дійсно з Місяця. Маючи на руках сертифікат від експерта, підприємець узявся шукати колекціонера, ладного придбати камінь. Через кілька років, за допомогою кількох ретельно сформульованих оголошень у газетах, Роузен, здалося, знайшов покупця. Проте коли він у Маямі прибув на зустріч, виявилося, що це коп під прикриттям. Камінь вилучили й повернули уряду Гондурасу. Повністю деталі цієї дивної оповіді викладені у справі з найбільш чудернацькою назвою в історії права в США: «Сполучені Штати Америки проти однієї акрилової кулі, що містить місячний матеріал (камінець), і однієї дерев’яної дощечки 10 х 14 дюймів»55.

Якщо вищі чини збройних сил ладні продати навіть уламки Місяця, то що ще вони продадуть за відповідну ціну? У виборі розміщення офшору одним із найважливіших факторів, які наркокартелі беруть до уваги, є відкритість уряду до того роду прямих іноземних інвестицій, які вони пропонують. Якщо картель збирається ґрунтовно загніздитися, йому вкрай потрібні друзі серед високопосадовців. Набагато легше спорудити фабрику, розчистити злітно-посадкову смугу й переміщувати великі важкоозброєні воєнізовані групи, якщо контактна особа в міністерстві оборони зробить так, що певний регіон не патрулюватиметься або в потрібний момент вимкнеться радар. Тому підтримування хороших стосунків із владою для нелегального бізнесу важливіше, ніж для легального.

Коли йдеться про корупцію в громадському секторі, Гондурасу рівних нема. Спочатку країну називали «банановою республікою», бо в ХІХ столітті іноземні фруктові компанії з легкістю підкуповували місцевих політиків і командували ними. У 1974 році вигнали геть президента, коли з’ясувалося, що він узяв від United Fruit Company 1,25 млн доларів в обмін на зниження певних експортних тарифів. В останні десятиріччя корупція радше стосувалася наркотиків, а не фруктів. Різних старших офіцерів засудили за сприяння контрабанді наркотиків, а деяких членів уряду піймали на тому, що вони заплющували очі на контрабанду, а вряди-годи ще й брали в ній активну участь. Наприклад, 1988 року гондураський посол у Панамі був заарештований у міжнародному аеропорту Маямі за провезення у своєму вантажі 12 кг кокаїну.

Політична нестабільність сприяла криміналізації політики. За останні 50 років у Гондурасі сталося три військові перевороти, і щоразу до керма ставав новий тимчасовий уряд, члени якого купувалися на швидкі гроші – пов’язувалися з наркотиками, розкраданням фондів соцзабезу або продажем уламків Місяця. З погляду картелів це вельми перспективне місце для налагодження зв’язків із владою.

У метушливій столиці Гондурасу Теґусіґальпі стояло справжнє пекло. Я маю намір зустрітися з Помпейо Бонільєю Реєсом, колишнім військовиком, а тепер стомленим міністром безпеки Гондурасу. Теґусіґальпа збудована на лабіринті старих срібних копалень, а її житлові квартали розкидані по схилах пагорбів і тісняться у вузьких ярах. У casa presidencial я проштовхався через натовп строкато вбраних жінок ґарифуна з гондураського англомовного карибського узбережжя до кімнати поруч із затіненим дворищем, де й зустрів Бонілью. Нині він ходить у костюмі, а не в однострої, хоча й зберігає військову виправку, ніби на плацу. Понад вольовою щелепою і приплесканим носом – зосереджений погляд людини, яка знає, що слід бути на крок попереду картелів, щоб вижити і втриматися на посаді. Кілька років тому застрелено стійкого борця з наркомафією Гондурасу Хуліана Аристидеса Ґонсалеса двома чолов’ягами на мотоциклі, коли він висаджував дочку біля школи. За два місяці він виходив на пенсію й планував перевезти сім’ю до Канади, де безпечно. Звинуватили сіналоанський каратель.

Під час моєї зустрічі з Бонільєю гондураська поліція проводила чергову стадію depuración – зачистки, покликаної спробувати позбутися корумпованих посадовців. Попри те що сувору операцію проводили під кодовою назвою «Блискавка», поступ був невеликий: за кілька місяців чистки перевірено лише 570 офіцерів із 14 000. З них вигнали 150 осіб, що свідчить про високий відсоток полови.

Як держава Гондурас настільки прогнила? Міністр вважає, що вся річ у географічному розташуванні. Країна лежить посеред Центральної Америки, затиснута між виробниками кокаїну в Південній Америці та ненажерними споживачами у США.

– Ми перебуваємо поміж тими, хто виробляє наркотики, і тими, хто їх споживає, тож логічно, що стали коридором для наркотрафіку, – каже Бонілья.

Венчурні підприємства, як недавно виявлена кокаїнова лабораторія, не можуть зіп’ястися на ноги без підтримки місцевої поліції, яка, хоч і безнадійна, але зауважить, що в неї під носом з’явилася велика фабрика з виробництва наркотиків. Однією з причин процвітання ОЗУ в Гондурасі є те, що зарплатня в державних службовців надто низька, і злочинці задешево перетягають їх на свій бік. Гангстерам дешевше підкуповувати поліцейських у Мексиці, ніж у США, а в Гондурасі й поготів. Зарплатня офіцера поліції в Гондурасі менша за 300 доларів на місяць, і картелям нескладно заплатити трохи більше, аби він не звертав уваги на перевезення наркотиків або збройні напади.

А якщо офіцери поліції або військові витримують такий тиск, їх недорого повбивати. У рамках офшоризації мексиканці почали платити місцевим підрядчикам не грішми, а наркотиками, які ті перепродували місцевим pandillas – вуличним бандам. Римським солдатам «зарплату» видавали сіллю, яку легко було транспортувати, коштувала вона дорого, і вартість її була зрозуміла по різні боки кордонів; так і контрабандисти сьогодні збагнули, що зручніше платити своєму війську кокаїном, що нині виконує роль античної солі. Запровадження такої зарплатні – сказати б, «кокплатні» – створило місцевий брутальний роздрібний ринок, коли банди спродують наркотики на