Девід Гіббінс - Атлантида

— Наша програма показує, що за повної відсутності вітру цей човен рухався б зі швидкістю шість вузлів, — сказав Мустафа. — Це шість морських миль за годину, або сім звичайних.

— Мабуть, для того, щоб пристати до берега, подбати про тварин та розбити табір, люди розраховували на світловий день, — сказав Джек. — І те саме, але у зворотному порядку, треба було зробити вранці.

— Нам уже відомо, що відпливли вони наприкінці весни або на початку літа, — повідомив Маклеод. — За допомогою нашого високочутливого профілометра дна ми дослідили площу в один квадратний кілометр поруч із підводним селищем. Намул приховував цілісну систему полів із борознами від плугів та іригаційними ровами, — все це збереглося просто чудово. Лабораторія тільки-но повідомила результати аналізів зразків, які ми взяли за допомогою підводного апарата. Виявилося, що на тих полях вирощували досить відомий злак, пшеницю-однозернянку, або Triticum monococcum, і що зерно було посіяне приблизно за два місяці до затоплення.

— У цих широтах злаки зазвичай сіють у квітні чи травні, — зазначив Джек.

— Саме так. Тож затоплення мало відбутися в червні або липні.

— Шість вузлів — це сорок вісім морських миль за восьмигодинний пробіг, — вів далі Мустафа. — Для цього потрібна зміна веслярів, а також запаси їжі й води. Робочий день мав бути восьмигодинним. У спокійному морі наш човен пройшов би потрібну відстань уздовж південного берега приблизно за одинадцять днів. — Він одинадцять разів натиснув на клавішу, щоразу трохи пересуваючи позначку, що символізувала човен, ізометричною мапою Чорного моря. — А тепер настав час по-справжньому застосувати нашу програму.

Він іще раз натиснув на клавішу, й картина трохи змінилася. На поверхні моря з’явилися брижі, рівень його опустився, а Босфор перетворився на водоспад.

— Маємо літо 5545 року до Різдва Христового, приблизно два місяці після початку повені.

Із цими словами Мустафа розташував зображення човна біля Босфору.

— Першою змінною величиною є вітер. Зазвичай улітку тут дмуть північні вітри. Кораблі, що рухаються на захід, можуть їх використати, лише оминувши Синоп, місто, розташоване посередині південного берега Чорного моря, — тут узбережжя повертає на вест-зюйд-вест. Для просування вздовж узбережжя до цього місця, тобто на вест-норд-вест, мореплавцям потрібні були весла.

— А чи відрізнявся тодішній клімат від нинішнього? — поцікавилася Катя.

— Зараз найбільші коливання клімату спричинені нестійкістю Північної Атлантики, — відповів Мустафа. — Під час теплої фази низький атмосферний тиск над Північним полюсом зумовлює потужні західні вітри, які утримують арктичне повітря на півночі, тому над Середземним та Чорним морями зберігається суха та спекотна погода. У холодну фазу арктичне повітря пересувається на південь, породжуючи зокрема північні вітри над Чорним морем. Тоді погода тут стоїть більш волога та вітряна.

— А що було за часів античності?

— Ми вважаємо, що ранній голоцен, тобто перші кілька тисячоліть після великої відлиги, був подібним до холодної фази: дощів було значно більше. Південь Чорного моря залишався найкращим на землі місцем для розвитку рільництва.

— А як клімат впливав на мореплавство? — запитав Джек.

— Північні та західні вітри були на двадцять-тридцять відсотків потужнішими. Я ввів ці дані та дістав гіпотетичну інформацію щодо того, якою була погода за два місяці від початку повені для кожного сектора узбережжя завдовжки у п’ятдесят миль, в тому числі вплив вітрів на течії.

— Мабуть, другою змінною є сама повінь.

— Щодня впродовж вісімнадцятьох місяців у Чорне море вливалося десять кубічних метрів морської води. Протягом наступних шістьох місяців цей об’єм поступово зменшувався, доки не було досягнуто рівноваги. Міграція населення сталася в період максимального припливу.

Мустафа натиснув на клавішу, і на екрані праворуч з’явилася послідовність цифр.

— Це швидкість течії на сході від Босфору. Біля самого водоспаду вона становить дванадцять вузлів, тоді як у п’ятистах милях на схід, у східному секторі моря дорівнює двом вузлам.

— Якщо наші землероби пересувалися зі швидкістю в шість вузлів, вони б ніколи не досягли Босфору, — зауважив Костас.

Мустафа кивнув.

— Я навіть можу сказати, де вони остаточно залишили море: у тридцятьох милях на схід від Босфору, бо течія там стала надзвичайно сильною. Після цього, мабуть, посувом тягли свої човни вздовж азіатського берега Босфору в напрямку Дарданеллів. Між протоками течія також мусила бути дуже потужною. Мені здається, що люди знову сіли у свої човни аж тоді, коли опинилися на березі Егейського моря.

— Мабуть, нелегко тягти такі великі судна, — сказав Маклеод. — Це ж майже двісті морських миль!

— Імовірно, вони їх розібрали і використовували своїх биків для того, щоб тягти колоди, — припустив Джек. — Перші човни складалися з колод, зв’язаних мотузкою, що дозволяло в разі необхідності їх розбирати.

— Можливо, люди, які вирушили на схід, дійсно залишили свої човни біля гори Арарат, — сказала Катя. — Вони могли розібрати і тягти їх за собою доти, доки не стало зрозуміло, що ті їм більше не знадобляться. А люди, що подорожували на захід, навпаки, тягнучи свої човни, завжди бачили неподалік море.

Розглядаючи на мапі Дарданелли, Костас промовив:

— Вони навіть могли відпливти від узвишшя Гісарлик. Можливо, деякі з наших землеробів залишилися там і стали першими мешканцями Трої.

Слова Костаса знов нагадали вченим про надзвичайну важливість їхнього відкриття, і на мить всі замовчали, охоплені захватом. Вони обережно, методично складали докупи фрагменти мозаїки, що протягом багатьох поколінь спантеличувала науковців. Поступово виникала картина, яку вже не можна було назвати виключно умоглядною: тепер це були не просто окремі події, а сукупна цілісність. Але достовірна інформація була настільки переплетена з фантазією, що все це й досі здавалося казкою, одкровенням, істинність якого важко було визнати.

Джек повернувся до Мустафи:

— То скільки становлять за таких умов двадцять дромів?

Турок указав на екран праворуч:

— Ми рухаємося у зворотному напрямку, від точки остаточного виходу на берег неподалік від Босфору. В останній день через зустрічну течію і вітер пересельці заледве досягли швидкості у піввузла, тобто їхній пробіг становив не більше від чотирьох миль.

Він натиснув на клавішу, і човен трохи пересунувся на схід.

— Поступово відстані, подолані за день, почали зростати, а коли човни досягли Синопа, денний пробіг уже становив тридцять миль. — Мустафа дванадцять разів натиснув на клавішу, і курсор на мапі подолав половину чорноморського узбережжя. — Потім подорож знов ускладнилася — їм довелось рухатися на північний захід, проти вітру, який не вщухав.

— Це буде п’ятнадцять пробігів, — підрахував Джек. — Куди ж заведуть нас останні п’ять?

Мустафа п’ять разів клацнув клавішею. Човен зупинився у південно-східному районі Чорного моря, саме там, де на екрані було розташоване узбережжя до повені.

— Влучили в десятку! — промовив Джек.

Роздрукувавши результати роботи програми, Мустафа запросив