Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

намистин з хрестом з чорного дерева і срібною фігуркою Христа — в пансіоні це вважалося великою пошаною. Подібні переваги, а також інші: дозвіл прогулюватися в суботу ввечері монастирськими землями, рвати скільки завгодно квітів, мати кілька зайвих суконь, носити прикраси — пропонувалися їй у винагороду, аби вона тихо поводилася в класі, тихо ходила і тихо розмовляла (наскільки це було в її змозі!), не забиралася в дортуар до інших дівчат після того, як гасили світло і, раптово перейнявшись ніжністю до тієї чи іншої сестри-виховательки, не душила її в обіймах. Ейлін любила музику і дуже хотіла займатися живописом, хоча ніяких здібностей до живопису у неї не було. Книги, здебільшого романи, теж цікавили її, але дістати їх було ніде. Все інше — граматику, правопис, рукоділля, закон Божий і загальну історію — вона ненавиділа. Правила доброго тону — це, мабуть, ще було цікаво. Їй подобалися химерні реверанси, яких її вчили, і вона часто думала про те, як буде вітати гостей, повернувшись до рідної домівки.

Коли Ейлін тільки вступила в життя, всі тонкі відмінності у становищі окремих верств місцевої громади почали її хвилювати; вона прагнула, аби батько побудував гарний особняк, на зразок тих, які вона бачила у інших, і відкрив їй дорогу в суспільство. Бажання це не збулося, і тоді всі її помисли звернулися до коштовностей, верхових коней, екіпажів і, звісно, на вбрання — все, що вона могла мати натомість. Будинок, у якому вони жили, не дозволяв влаштовувати великі прийоми, і Ейлін вже у вісімнадцять років спізнала муки враженого самолюбства. Вона жадала іншого життя! Але як їй було здійснити свої мрії?

Кімната Ейлін, повна модних одяганок, красивих дрібничок, коштовностей (прикрашатись якими їй випадало лише зрідка), черевичків, панчіх, білизни і мережив, могла б бути зразком для вивчення слабкостей нетерплячої і гордовитої натури. Ейлін знала всі марки парфумів і косметики (хоча остання їй була зовсім непотрібна) і щедро скуповувала те й інше. Акуратність не була її прикметною рисою, а показну розкіш вона дуже любила. Пишне нагромадження портьєр, фіранок, дрібничок і картин в її кімнаті погано поєднувалося з усім іншим оздобленням будинку.

Ейлін завжди викликала у Ковпервуда уявлення про незагнуздану норовливу конячку. Він нерідко зустрічав її, коли вона ходила з матір’ю по магазинах або ж каталася з батьком, і його незмінно смішив і тішив знуждений тон, яким вона розмовляла з ним.

— О Господи! Як нудно жити на світі! — говорила вона, тоді як насправді кожна мить життя для неї була сповнена трепетної радості. Ковпервуд точно охарактеризував її духовну сутність: дівчина, в якій життя б’є ключем, романтична, захоплена думками про кохання і про все, що несе в собі любов. Коли він дивився на неї, йому здавалося, що він бачить цілковиту досконалість, яку могла б створити природа, якби спробувала створити щось фізично ідеальне. У нього промайнула думка, що незабаром якийсь щасливчик одружиться з нею і забере її з собою. Але той, кому вона дістанеться, змушений буде утримувати її обожнюванням, тонкими лестощами і неослабною увагою.

— Ця маленька нікчема (менше за все вона була нікчемою) уявляє собі, що весь світ в кишені у її батька, — зауважила якось Ліліан в розмові з чоловіком. — Послухати її, то можна подумати, що Батлери ведуть свій рід від ірландських королів! А її удаваний інтерес до музики і до мистецтва просто смішний.

— Ну, не будь аж надто сувора до неї! — дипломатично заспокоював її Ковпервуд (в той час Ейлін уже дуже подобалася йому). — Вона добре грає, і у неї приємний голос.

— Це так, але справжнього смаку у неї нема. Та й звідки йому взятися? Досить подивитися на її батька і матір!

— Знаєш, я особисто не бачу в ній нічого поганого, — стояв на своєму Ковпервуд. — У неї весела вдача, і вона досить вродлива. Звісно, вона ще зовсім дитина і трохи пихата, але це у неї минеться. До того ж вона не дурна і енергійна.

Ейлін (він це знав) була дуже прихильна до нього. Він їй подобався. Вона любила грати на роялі і співати, буваючи у нього в будинку, причому співала лише в його присутності. Його впевнена, тверда хода, сильне тіло і красива голова — все приваблювало її. Незважаючи на свою метушливість і свій егоцентризм, вона часом трохи ніяковіла перед ним. Але зазвичай в його присутності вона ставала особливо веселою і чарівною.

Найбезнадійніша справа у світі — намагатися точно визначити характер людини. Кожна особистість — це клубок протиріч, а тим більше — особистість обдарована.

Тому неможливо вичерпно описати Ейлін Батлер. Розум у неї, безсумнівно, був, хоча не відшліфований і наївний, а також сила характеру, що його трохи приборкували погляди і умовності сучасного їй суспільства. Однак часом ота її вдача проявлялася стихійно і швидше позитивно, ніж негативно.

Їй щойно виповнилося вісімнадцять років, і такій людині, як Френк Ковпервуд, вона здавалася чарівною. Вся її істота була перейнята тим, чого він раніше не бачив у жодній жінці і ніколи від жодної з них свідомо не вимагав, — жвавістю і життєрадісністю. Але жодна дівчина або жінка з тих, кого він коли-небудь знав, не мала цієї вродженої життєвої сили. Її волосся, рудувато-золотаве — власне, кольору червоного золота з ледь помітним рудуватим відтінком, — хвилями піднімалося над чолом і вузлом спадало на потилицю. У неї був бездоганної форми ніс — прямий, з маленькими ніздрями, і очі — великі, з хвилюючим і чуттєвим блиском. Ковпервуду подобався цей блакитно-сірий — ближче до блакитного — відтінок. Її туалети мимоволі викликали в пам’яті браслети на зап’ястях, на ногах, сережки та нагрудні чаші одалісок, хоча нічого подібного вона, звісно, не носила. Через багато років Ейлін зізналася йому, що із задоволенням пофарбувала б нігті і долоні в колір карміну. Здорова і сильна, вона завжди цікавилася, що думають про неї чоловіки, і якою вона видається їм у порівнянні з іншими жінками.

Роз’їжджати в екіпажах, жити в красивому особняку на Джирард-авеню, бувати в таких будинках, як будинок Ковпервуда, — все це значило для неї дуже багато. Але вже і в тому віці вона розуміла, що сенс життя — не лише в цих привілеях. Живуть же люди, і не маючи їх.

І все