Йон Колфер - Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер

його зупинив. Силоміць. Як би там не було, але хлопець геть перелякався і розповів мені все, що я хотів зна­ти. І от я з вами розмовляю.

Спіро потер долоні.

— Ти вчинив правильно, Дігенсе. Заслуговуєш на премію. Особисто простежу.

— Дякую, містере Спіро. Повірте, працювати з вами — саме задоволення.

— Фаул з тобою?

— Прямо під боком. Трохи зблід, але на ньому не­має ані подряпини.

— Передай йому слухавку,— наказав Спіро. Де­пресію у нього як вітром звіяло.

— Спіро, це я.— Голос у хлопця був прохолод­ним, але помітно тремтів.

У Спіро скрючило пальці, немов він Артеміса за шию вхопив.

— Уже не такий самовпевнений, га? Я ж тобі ка­зав, що тобі ще молоко на губах на обсохло, аби за таку роботу братися. Якщо я не отримаю те, що мені потрібно, з тобою розбиратиметься Мо. Ми ж розу­міємо один одного?

— Так. Усе ясно і зрозуміло.

— Добре.— Спіро закусив велетенську кубинську сигару. Він зжує її вщент, але не запалить.— А тепер кажи. Що потрібно, аби Куб запрацював?

Голос у Артеміса затремтів іще більше.

— Не все так просто, містере Спіро. Сі-Куб зако­дований. Код вічності, якщо ви чули. На віддалі я можу активувати лише базові функції: телефон, плеєр, щось таке. Але щоб повністю дезактивувати код і розблокувати Куб, мені потрібно тримати його в руках. Якби ви могли привезти Куб сюди...

Спіро виплюнув сигару.

— Притримай коней, Фауле. Вважаєш, я такий дурний? Думаєш, поверну цю безцінну технологію до Європи? Навіть і не думай! Якщо хочеш дезакти­вувати цю штуку, вирушай сюди. До Вежі Спіро!

— А як же мої інструменти? Лабораторія?

— Усі інструменти тут є. І лабораторія також. Найкраща у світі. Зробиш усе тут.

— Гаразд. Як скажете.

— Правильно, хлопче. Як я скажу. Тож заправляй свій літак, а я знаю, що він у тебе є, і швиденько лети до аеропорту О’Хара. Там на тебе чекатиме мій гелі­коптер.

— Здається, вибору я не маю.

— Саме так, дитино. Не маєш. Але якщо зробиш усе правильно, то я тебе відпущу. Зрозумів, Дігенсе?

— Цілком, містере Спіро.

— Добре. Розраховую на те, що ти доставиш сюди хлопця цілим-цілісіньким.

— Уважайте, що він уже у вас.

Лінія замовкла.

Спіро хмикнув.

— Це потрібно відсвяткувати,— сказав він, натис­каючи на кнопку інтеркому.— Марлен, принеси гор­нятко кави. Але не тієї, що без кофеїну. Справжньої.

— Але, містере Спіро, лікар сказав...

Спіро почекав, доки секретарка збагне, з ким вона наважилася сперечатися.

— Вибачте, сер. Уже несу.

Спіро відкинувся на спинку стільця, зчепив паль­ці за головою.

— Бачиш, Бланте. Усе, здається, обернулося на краще, попри твою некомпетентність. Хлопець буде саме там, де мені хотілося.

— Так, шер. Чудова робота, шер.

Спіро розреготався.

— Замовкни, блазню. Ти розмовляєш, немов муль­тяшний персонаж.

— Так. Дуже кумедно, шер.

Спіро облизав губи, уявляючи насичений смак кави.

— Щось для генія цей хлопець дуже довірливий. Якщо зробиш усе правильно, то я тебе відпущу? Він попався на гачок.

Блант спробував посміхнутися. Видовище було іще те.

— Так, містере Шпіро. Попавшя. Проковтнув гачок.

Маєток Фаулів

Артеміс вимкнув зв’язок. Обличчя в нього розчер­вонілося від азарту. Здається, попереду неабияка пригода.

— Ну, що скажете? — запитав він.

— Здається, він купився,— відповів Батлер.

— Попався на гачок,— додав Мульч.— У тебе є літак? У ньому має бути кухня.

Батлер відвіз їх до аеропорту на «Бентлі». Це його останнє завдання в цій операції. Холлі і Мульч розташувалися на задньому сидінні, за тонованим склом.

Батлери сиділи попереду, одягнені в однакові чорні костюми від Армані. Щоправда, Джульєтта оживила свій червоною краваткою і блискучим ма­кіяжем. Брат із сестрою були дуже схожі: такий са­мий вузький ніс і повні губи. Такі самі очі, що мало не вискакували із очниць, як кульки в рулетці. Спо­стерігали, неустанно спостерігали.

— У цю подорож не варто брати традиційний піс­толет,— сказав Батлер.— Візьми ЛЕПівський блас­тер. Його не потрібно перезаряджати, він завжди стріляє по прямій, і від нього ніхто не вмирає. Я ви­дав Холлі парочку зі своїх запасів.

— Зрозуміла, Доме.

Батлер повернув до виходу.

— Дом. Давно мене так ніхто не називав. Життя охоронця — зовсім інша реальність. У тебе немає особистого життя. Ти впевнена, що цього хочеш, Джульєтто?

Джульєтта заплела волосся в тугу косичу. Кінчик прикрасила декоративним нефритовим кільцем. Де­коративним, але небезпечним.

— Де ще я можу битися, окрім рингу? Зараз ця професія ідеально мені підходить.

Батлер притишив голос.

— Звісно, те, що Артеміс — твій начальник, по­рушує всі правила. Йому відомо твоє ім’я, і, якщо чесно, мені здається, ти йому трохи подобаєшся.

Джульєтта стиснула нефритове кільце в долоні.

— Це ж тимчасово. Я ще ні в кого не працюю охо­ронцем. Мадам Ко не подобається мій стиль.

— Не дивно,— відповів Батлер і кивнув на кіль­це.— Де ти його взяла?

Джульєтта посміхнулася.

— Сама придумала. Невеличкий сюрприз для тих, хто недооцінює жінок.

Батлер зупинився на парковці.

— Послухай, Джульєтто,— він узяв сестру за руку.— Спіро дуже небезпечний. Подивись, що ста­лося зі мною, а я, без удаваної скромності, був най­кращим. Правду кажучи, якби від цієї операції не за­лежало майбутнє людей та ельфів, я б тебе нізащо не відпустив.

Джульєтта погладила брата по щоці.

— Я буду обережною.

Вони вийшли на тротуар. Холлі вже давно уві­мкнула захист і тепер намагалася не потрапити під ноги туристам і бізнесменам. Мульч добряче намас­тився засобом від засмаги, і запах відлякував кожно­го, хто необережно підходив дуже близько.

Батлер торкнувся Артемісового плеча.

— З вами буде все гаразд?

Хлопець знизав плечима.

— Якщо чесно, я не знаю. Без тебе в мене таке від­чуття, немов якоїсь кінцівки бракує.

— Джульєтта про вас подбає. Стиль у неї досить незвичний, але ж вона Батлер.

— Лише одна операція, друже. Після цього охо­ронець мені не знадобиться.

— Шкода, що Холлі не може просто замесмеризу­вати Спіро через Куб.

Артеміс похитав головою.

— Усе одно б не спрацювало. Навіть якби вдалося налаштувати зв’язок, їй би так само потрібно було глянути йому в очі. З такою сильною людиною мені б не хотілося ризикувати. Його потрібно прибрати. Навіть якщо ельфи перенесуть його в інше місце, він може накоїти там лиха.

— А які у вас плани? — запитав Батлер.— Із того, що я почув, справа досить складна. Ви впевнені, що все спрацює?