Старицький М. П. - Не судилось!, Старицький М. П.

за руки. Той як струснувся,- хлопці одскочили.

 

Дмитро (кидається на того, що з мазницею). Тебе мені треба було, щеня! (Кида об землю).

Аннушка. Калавур! (Вибіга).

Хлопці (разом кидаються на Дмитра, щоб зв’язать). Крутіть його!

Дмитро (борюкається). Роздавлю, пси смердючі! (Далі, вислобонивши праву руку, вийма з-за халяви ножа). Ей! Зараз падлом запахне!

Хлопці (побачивши ніж - врозтіч). Не руште його! Ніж! (Вибігають).

 

Вихід VIII

 

 

Дмитро і Катря.

 

Дмитро (озирається). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетесь ще! (Підходить хутко до Катрі). Боже мій! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Хова за халяву ножа; сіпа за руку, ворушить голову). Не ворушиться... бліда, як з воску білого вилита! Катрусю! (Нахиляється). Диха ще... (Більше сіпа; рукою тримає за чоло). Диха... бліда, а тіло, як вогонь... Господи! Чим би рятувать її! (Кидається по хаті, бере кухоль води і приска або примочує голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на бога!

Катря (тихо одкрива очі, підвівши голову, непритомно обводить ними хату, а далі стиха.) Не безчестьте мене!! Не проклинайте!! Змилосердуйтесь!! (Хоче на коліна падати. Далі всю сцену веде безсилим шепотом).

Дмитро (придержує її). Господь з тобою, Катре! Опам’ятайся! Ніхто тебе не проклина, нікого і в хаті нема!

Катря. Нема?

Дмитро. Нікогісінько; тільки я.

Катря (кладе йому безсило руки на плечі і пильно дивиться в вічі). Хто ти?

Дмитро. Дмитро.

Катря. Дмитро? Який Дмитро?

Дмитро. Дмитро, Катруню! Невже не пізнаєш мене?

Катря (проводить рукою по чолі). А!! Дмитро? Дмитро... згадала!

Дмитро. Що з тобою, зоре моя?

Катря (очунюється). Дмитре, ти?.. Ох, як мені тяжко! Пече мене... дай хоч краплину води!

 

Дмитро піддержує Катрю і напува водою.

 

Не можу думок зібрати... тут страшне щось скоїлось... банітували, проклинали мене?!

Дмитро. Заспокойся! Не згадуй!! Не варт вони всі і мізинця твого!

Катря (ламаючи руки). Дмитре! Брате мій! Що вони зі мною зробили?..

Дмитро. Тебе ж окривдили та ще й банітують!! Дитино моя, нещасная моя!

Катря. Де ж правда?

Дмитро. Де хотіла ти правди, моя безталаннице? У кого ти шукала її? Споконвіку неправдою живуть! Насміятись, натішити свою пельку неситу - то так! А жалощів - у їх печінках не було звіку!

Катря. Що вони зі мною зробили? Оплювали, як послідню!

Дмитро. Горлице моя підбита! На́що так сталося? (Обніма Катрю і страшно рида).

Катря. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як караюся...

Дмитро (палко). Забудь його! Забудь оте все!! Вийди за мене! Хай мені мозок усохне, коли я згадаю що! Хай мені рот заціпить, коли я й словом одним попрікну! А всякому, хто тільки писне про тебе,- я вирву падлючого язика!

Катря. Ох! Тобі треба дівки чесної.

Дмитро. Хто каже, що ти нечесна? Хто сміє? Ти нещасна, мучениця!

Катря. Так, мучениця... уже все перемучене...

Дмитро. Ти молодесенька,- ще все перемелеться... Коли несила, то й не люби мене; я тільки доглядатиму тебе, як свою рідну дитину, дивитимусь на тебе, горе ділитиму!

Катря. Як мені тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене - я труп... мені... о-ох! (Хапаючись, звисає на стіл, а потім на лаву).

Дмитро. Порвалася... остатня порвалася! Де ж ворог мій? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досі його носить земля! Іще не шматують чортяки його смердючого серця? Ні, годі! Досить тобі жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву твоє горло... ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибіга).

Катря. Не бий... Не бий!! (Сунулась бігти і упала на лаву). Ой!! Обороніть! Обо-о-ро-ніть!.. Про-бі!..

 

За вікном чути гомін. Катря не може крикнути, а тільки стука в вікно. Голос Михайла: Та чого ж їй?

 

Він... він... прийшов! (Підводиться).

 

Голос Михайла (під вікном). Адже заміж іде!

 

Катря (дочувши). А! Й ти знущаєшся? Годі ж! (Хапа несамовито пляшечку і всю випива).

 

Вихід IX

 

 

Михайло і Катря.

Катря, спотикаючись, кидається до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи слова, а далі, під впливом атропіну, розпалюється і навіть підживляється на силах, поки трутизна не підрізує їх в корені. Михайло, увійшовши, стоїть яку хвилину коло дверей.

 

Катря. Михайло!.. Світе мій!.. Доле моя!.. Ой піддерж, бо впаду...

Михайло. Що з тобою? (Трошки чуло бере її за руку).

Катря. Прийшов-таки... пожалував...

Михайло. Ти слаба? На тобі лиця нема!

Катря. Ні, ні! У мене уже нічого не болить... я така рада, така рада, що тебе бачу... Господи, яка я щаслива, як серце мало з грудей не вискочить!

Михайло. Та як же? А Харлампію що ти казала?

Катря. Харлампію? Зараз, зараз... тільки постой...